Книга велика за обсягом, оформлення додає естетичної ваги й візуального задоволення. В антології як уже досвідчені автори, так і молодші. Тут зустрічаються теми пам’яті, ідентичності, соціальних трансформацій, інтимного життя, територій, внутрішнього світу. Є тексти, що мають експериментальну форму або глибоко символічний, поетичний стиль, а є такі, що йдуть прямими шляхами — це дає напруження, дає простір для порівнянь. Читаючи збірку, маєш відчуття, ніби переливаєшся крізь часові шари: бачиш, як змінюється Україна — і не тільки історично, політично, географічно, але внутрішньо — в стилі, у темах, у способах говорити.

Особисто я розчарована. ☀️ І ні, справа не в наявній тут русні. Русня тут аутентично руснява: бреше, краде дітей, вбиває, мучить і взагалі тільки коптить небо (все, як в житті). до речі, ті, хто активно противилися існуванню цієї книги, прочитавши лише анотацію, ви ж десь так само були проти існування збірок "Змієві вали" та "Мотанка", правда, та? Де рівно так само існує русня у фентезі? Правда же? ? Справа в тому, що я особисто не очікувала, що віковий ценз книги — 9+ рочків. Що зав'язка, що розвиток, що кульмінація твору навіть не намагаються бути складнішими за пригоди Каріка і Валі (тест на вік). Абсолютно нічого не маю проти книжок для молодшого шкільного віку, насправді, окрім хіба що побажання уточнити це десь в описі книг. ? Але при цьому в тексті зустрічаються відсилки на речі, які зрозуміють хіба що дорослі (як-то, наприклад, згадка про "двох найтупіших відьмочок із прізвищами на Б, які зараз роблять кар'єру у Верховній Раді"). ☀️ Книга ніяк не може визначитися — вона для дітей чи для дорослих? — і ця невизначеність псує враження катастрофічно. ☀️ А в цілому немає до чого придратися: прочиталося швидко, сатисфакція від кінцівки отримана, у якості розважального контенту #Дафа_радить

Кожна нова книжка від неперевершеного Підскарбія «Бубабу» Олександра Ірванця завжди викликає зацікавленість і захват. Тим більше якщо оголошений жанр книжки «химерна фантастика». Після «Химородів» в мене вже певна пересторога до цього жанру, але це ж мій улюблений Ірванець... Хіба я могла оминути його нову книжку, дивом врятовану під час ракетного удару по друкарні «Фактор-Друк». В книжці сама повість «Ізмарагд Княгині Несвіцької» і шість оповідань, але я розглядаю це як один твір поєднаний неповторним авторським баченням. Олександр Ірванець відомий своїм іронічним і часто сатиричним стилем, де фантазія переплітається з політичними та історичними мотивами. "Ізмарагд княгині Несвіцької" — це саме такий «мікс», де реальність і вигадка, історія і міф, буденність і магія переплітаються у фантасмагоричну подорож. Автор майстерно використовує фольклор Волині та місцеві легенди, аби створити альтернативний світ, у якому живі і мертві, українці, поляки, німці, французи й навіть зомбі стають учасниками неймовірних пригод. Я ніколи в житті не була в Рівному, але після цієї книжки я обов’язково приїду в це місто щоб відчути його магічну і сюрреалістичну ауру, так майстерно відтворену в цій книжці. Сюжет захоплює вже з перших рядків, де часові петлі та карколомні пригоди героїв тримають у постійному напруженні. Ірванець вводить елементи гумору та сатири, що надає оповіді особливої динаміки й легкості, навіть коли йдеться про складні теми протистояння добра і зла. Усе це робить книгу не тільки розважальною, а й з певним філософським підтекстом, що змушує замислитися над тим, як час і доля можуть змінювати розуміння історичних постатей і подій. Особливе задоволення приносить різноманіття персонажів, серед яких і містичні Тибурцій з трьома потерчатами, і волинські коти-легенди, і Оноре де Бальзак, і Гітлер з своїм підлабузником Путлером, і сам Ірванець. Це додає роману шарму химерної фантастики, яка з кожною сторінкою все більше захоплює, заставляє розтягувати губи в усмішці, а часом зриватись на регіт. Ілюстрації Юрія Журавля вдало підкреслюють атмосферу твору, роблячи його ще більш колоритним та яскравим. "Ізмарагд княгині Несвіцької" — це книжка для тих, хто любить занурюватися у світ, де межі між вигадкою і дійсністю розмиті. Вона обов’язково сподобається шанувальникам химерної гумористичної прози, українського фольклору й постмодерністських іронічних оповідей. Ірванець знову доводить, що він — майстер слова, здатний поєднати історію, міф і сатиру в одне ціле, яке не залишить читача байдужим. Щиро Ваша #Клякса.

Якщо ви раптом не знаєте яку книжку поставити між "Кобзарем" та "Чорнобилем " на полицю - беріть цю. ⠀ Скажу чесно - було боляче. Моментами плакала від того, скільки ми всі разом пройшли, а потім, які ми: класні, сильні, згуртовані попри все. ⠀ Для себе зрозуміла, що війна породила не тільки біль та смерть, але й потужну сучасну літературу. Її потрібно писати, видавати, купляти, читати і популяризувати. ⠀ "Війну 2022" читати важко. Вона, як глибока рана: досі є і болить. ⠀ Це книжка моя щира рекомендація. Вона - база. Її хочеться процитувати всю. ⠀ Вам не обов'язково читати її зараз. Можна дати собі час і поки відкласти її на полицю до моменту, коли стане трохи легше сприймати війну і цей світ загалом. ⠀ А поки цитати: ⠀ *"Ці дні війни - наче нове літочислення. Час тепер має чіткий відлік з нуля. Точніше, з 4:30 24 лютого. Все, що було до - далека казка. Все, що попереду - невідома невідомість. Важливо - ця мить, що зараз, і безпека". ⠀ *" Моя улюблена наливка тепер м'ятна, на основі корвалдину. Як заморожений конфлікт, є заморожена любов. За ці дні ми позаморожували стосунки з багатьма, з ким через дрібниці були посварені, й писали "як ти?"родичам, з якими спілкувалися лише на свята" ⠀ *"Якось ми з двома подругами, ветеранами війни, пили пиво у мене вдома. "Лікую зараз спину ,- буденно поділилася одна. - Усе думаю, чи наважуся нарешті народити дитину чи доведеться знову вдягати бронежилет .."Ми всі відчували одне й те саме". ⠀ * "І коротка фраза знайомим голосом по той бік слухавки :"Почалося". ⠀