Це мала бути одна з історій "прочитав-забув-продав". Але, як на мене, ця книга дуже недооцінена та погано розрекламована на нашому ринку. Погоджуюсь з іншими відгуками, що книга доволі неспішна (але не настільки повільна як, наприклад, Зачарована річка Ребекки Росс), та це однозначно не мінус, бо дякуючи описам природи/побуту значно глибше поринаєш в історію. З другого боку історія таки насичена подіями, тому сумувати на прийдеться, принаймні після 100-150 перших сторінок.
До мінусів хочу віднести описи ЛГБТК спільноти (в основному бар і все, що з ним пов'язане) - мушу погодитися з відгуками на goodreads, що це якось занадто клішовано/упереджено, таке враження, що авторка додала цю частину за "наполегливою" рекомендацією видавництва...
P.S. Дракони тут що є що їх нема :( Подивимось, чи зміниться це в наступних частинах.
Анонім
Ми бачимо, що після битв приходить журба.🥺
Не завжди можна зібрати серце до купи, коли навколо — біль втрат❤️🩹.Іноді найбільший героїзм — не в мечі, а в тому, щоб прийняти наслідки, пережити горе, підтримати інших.
Брін уже не та, що прийшла до Талава розгубленою.
Перед нами — жінка, загартована вогнем.
Смілива, впевнена, тверда — коли це потрібно. І водночас — жива, вразлива, справжня.
Вона як фенікс. Що б не сталося — вона відродиться з попелу. 🔥
Після великої битви вона повертається до Долини — до свого дому.Пише книги, як і мріяла.
Наша героїня щодня — не просто живе, а гартується.Кожне тренування з Кіґаном — це не лише про меч, це про контроль, витримку і внутрішній вогонь, ми бачимо, що вони не просто союзники, а партнери в кожному сенсі.Їхній зв’язок стає глибшим, сильнішим, відвертим.Кожен урок з Мейр — це шліфування магії, що тече її жилами, як жива стихія.🌪
Поруч із нею — Марко, який пройшов свій окремий шлях трансформації. Спершу — звичайний хлопець з Бостона, трохи цинік, влучний на язик.
А тепер — воїн у чужому світі, який прийняв нову реальність, не зламавшись. Він не має магії, але має відвагу, вірність і силу серця, що не поступається жодному чарівнику. У Талаві він знаходить не тільки нових друзів — він знаходить любов,❣️ неочікувану, але справжню.
І вже не Брін оберігає його — тепер вони рівні, кожен зі своєю роллю у великій війні.
Поруч — люди, які стали родиною.
Та спокій — лиш ілюзія. Темрява не відступила повністю. Одрен готує останній удар. І Брін це відчуває.
Її сни — тривожні.
Її серце — сильне, але зранене.
Її вибір — остаточний.
І Брін — єдина, хто здатна йому протистояти.
Бо вона — та, що пройшла крізь усе. Та, що бачила смерть і все ж обрала життя.
А тепер — трохи щиро. Бо ми дійшли до кінця. І щось у цьому кінці… болить не так, як мало б.
Фінал трилогії «Спадщина драконового серця» обіцяв нам масштаб.
Обіцяв битву, що зітре пітьму.☄️
Обіцяв відплату — за все, що герої пережили.
Але…
Коли настав час останнього удару — здавалося, що сторінки самі хочуть втекти.Битва вийшла змазана, зіжмакана, ніби поспіхом вписана між іншими сценами. І те, що мало гриміти, — лише відлунювало.
Одран — тінь, що лякала кілька книг — розвіялася надто швидко.Його поразка — більше факт, ніж кульмінація.Немає того напруження, коли серце в горлі. Немає моменту, коли хочеш кричати «та бийся ж!».😤
І мир. Обіцяний. Очікуваний. Виборений.
Він мав бути солодким, гірким, повним світла після темряви.
А натомість — просто… є. Мов тиша після розмови, в якій не сказали головного.
Анонім
Брін Шивон О'Кейлі — уже не та, що колись боялася власної тіні у школі Філадельфії. Але істинне становлення — це не лише магія в жилах ✨.
Це біль, зрада, вибір. Це — битва за себе.
У другій частині трилогії ми бачимо, що Талав — не просто чарівна місцина, а поле битви, де зустрінеться давнє зло та нова надія ⚔️.
Тут — непрохідні ліси🌲, де ходять нічні демони, тут — тренувальні поля, де Брін навчається володіти мечем і стихіями.
Поруч з нею — Кіґан, 🏇воїн і наставник, який бачить у ній силу, навіть коли вона сама ще у собі сумнівається. Поруч — Марко, її друг з людського світу, який несподівано знаходить у Талаві власну долю — й навіть кохання ❤️Поруч — нові союзники: воїни, феї, чаклунки.
Але поруч, ота бридка тьма: Одран посилює армію, вирощує зраду в серцях і готує удар.
Ця книга — не просто продовження, а глибше занурення в емоційну трансформацію головної героїні
Брін більше не тікає. Вона вчиться стояти. Але з кожним кроком — більша відповідальність. Їй доводиться відпускати, втрачати, сумніватися в людях, у коханні, в собі
І водночас — знаходити себе, крихту за крихтою, у битвах, у мові древніх, у магічному вогні, що розгорається всередині🔥
Анонім
Котолог