Цікава книга, читається на одному диханні

Ця книга виявилася не тим, на що я розраховував. Я очікував чогось на кшталт історій про Джеймса Бонда, але мені не вистачило гостроти. З усієї книги цікавими мені були 2-3 історії, які дійсно мали гостроту сюжету. Мабуть, це тому, що я мало знаю про історію Ізраїлю та його проблеми. Велика частина книги присвячена вивезенню євреїв в Ізраїль з інших країн, але незрозуміло навіщо і чому це треба робити в таких засекречених умовах? Ще для мене було дивним, що шпигуни можуть першому ліпшому сказати, хто вони. Якось не в’яжеться з самою суттю шпигуна. Читалася книга легко. Сюжет, хоч був і не надто цікавим, увагу тримав.

“Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки” — це не просто книжка, а суцільний екшн на реальних подіях. Від полювання на нацистів до секретних місій у ворожих країнах — усе виглядає як сценарій фільму, але це історія справжніх людей, які ризикували всім. Операції описані детально, з інтригою, розмахом і психологічною глибиною. Тут не тільки “ба-бах!”, а й стратегія, моральні дилеми, холодний розрахунок і тіньова сторона світової політики. Книжка тримає в напрузі, змушує задуматися про ціну безпеки і те, що насправді відбувається за лаштунками глобальних новин. Мінус — іноді багато імен та подій, складно запам’ятати хто де й проти кого, але загалом — шик. Для фанатів історії, шпигунства і реального трилеру — must read.

В цілому книга дуже сподобалась. Вона поступово затягує увагу, поки не стає абсолютно неможливо відірватися. Бар-Зохар відкриває завісу в світ, де реальність спокійно переплюнула Голлівуд. Де агенти з фальшивими паспортами зникають у натовпі, а голос у навушнику каже: “Зачекай ще три секунди”. Я досі пам’ятаю, як у мене завмер подих під час опису операції “Гнів Божий”, коли ізраїльські агенти вистежували організаторів теракту в Мюнхені. Це не просто читання — це мандрівка в серце помсти, справедливості і людських втрат. А потім — неймовірна історія викрадення нацистського злочинця Адольфа Айхмана в Аргентині. Начебто знаєш, чим все скінчиться, але кожна сторінка тримає в напрузі. Після останньої сторінки залишилося відчуття: як добре, що це не вигадка. І як страшно, що це правда.

«Заради захисту цивільних держава іноді змушена робити те, що суперечить нормам демократії. Так, це правда, що в спецзагонах на кшталт нашої межі дозволеного можуть розмитися. Саме тому командир мусить бути впевнений, що його люди — найкращі. Найбрудніші акції треба здійснювати найчеснішим». Ця книга мене зацікавила ще на етапі анонсу, адже ізраїльський "Моссад" є однією з найвідоміших  та найефективніших спецслужб світу. Про нього багато чула, але інформація була уривчаста і ніяк не структурована. Захотілося більше деталей, особливо після раніше прочитаної книги "Досконала зброя", де згадувалося про співпрацю американських та ізраїльських спецслужб на теренах кіберпростору. Книга розглядає саму організацію "Моссаду", її найвідоміші, найризикованіші й найрезонансніші операції та визначні досягнення, а також найгучніші провали й удари по іміджу, найефективніших керівників та найкращих агентів, не оминаючи увагою міжусобиці й внутрішні проблеми, а також про методи й засоби досягнення цілей і принципи роботи. Наприклад, розказано про одну з найважливіших операцій, якою була боротьба з іранською програмою з розроблення ядерної зброї, що загрожувала стерти Ізраїль з карти світу. До таємної війни залучали подвійних агентів, диверсійні групи, саботаж, воєнні операції, ліквідацію ключових науковців ядерної програми, сприяння перебіжчикам, організацію авіакатастроф, вибухів та аварій на ядерних об'єктах, кібератаки. Була й співпраця з американським ЦРУ, британським МІ6 та спецслужбами інших країн. Хоч було й чимало невдач, проте набуття Іраном ядерного статусу вдалось відкласти на роки. Багато написано й про найвизначніших й найуспішніших керівників та агентів організації. Наприклад, про одного з найкращих керівників "Моссаду" - Меїра Даґана, прозваного Царем Тіней. Окрім успішного протистояння іранській ядерній програмі, "Моссад" несе відповідальність за низку зухвалих операцій на Близькому Сході, на рахунку Даґана перемоги в протистоянні із Сирією, "Хезболлою", "Хамасом" та "Ісламським джихадом". "Меїр наділений унікальною здатністю розробляти антитерористичні операції, схожі на блокбастери". І справді, читаючи про деякі операції "Моссаду", не лише пов'язані з Даґаном, виникало враження, що це епізоди з якогось висококласного шпигунського фільму чи бойовика — геніальні, продумані, видовищні, драматичні. Розповідається й загалом про історію створення "Моссаду". Зокрема, про те, як протягом першого ж року існування новонароджена спецслужба зіткнулася з насильством, внутрішніми чварами, жорстокістю і вбивствами й мала шанси стати організацією на кшталт КДБ, і наклепи, фальсифікації, тортури та вбивства були б її повсякденною практикою. Натомість методи тодішнього її очільника підпали під заборону. Спецслужба обмежила власну силу, і надалі її операції ґрунтувалися на правових і моральних принципах, що забезпечували права особи. Читання було схоже на перегляд багатосерійного гостросюжетного серіалу, про політичні, військові й шпигунські ігри, про віртуозних шпигунів і подвійних агентів, про вистежування й покарання нацистських злочинців, терористів й ворогів Ізраїлю, порятунок і захист євреїв хоч би де вони перебували. Останнє, до речі, стало одним з головних принципів "Моссаду": він мав стати не просто "рукою Ізраїлю", а "рукою" всіх євреїв світу — захищати євреїв, хоч би де вони перебували, і забезпечувати їхню імміграцію до Ізраїлю; не шкодувати жодних зусиль, жодних ресурсів і жодних жертв, щоб повертати додому своїх людей. "Іноді місія з повернення на батьківщину відданих нації є найбільш значущою." Загалом, книга була досить цікавою й дуже пізнавальною.

Я дуже чекала на цю книгу і рада, що її придбала. Здивована тим, що операції Моссаду 5 років тому вже розсекречені для вільного доступу, бо в нас досі деякі радянські справи під грифом таємно. Деталі операцій, відданість громадян своїй країні та власним принципам, ризик власним життям, — це все про Моссад. Взагалі я спочатку надихалась цією книгою, але після останніх новин про Ізраїль, якось охолола. Але книжку все одно раджу!

Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки» я придбала онлайн на початку повномасштабного вторгнення, коли думати про щось інше було складно... І книга настільки мене вразила, що після неї я почала глибше цікавитися діяльністю Моссаду: прочитала «Амазонки Моссаду», подивилася серіал «Фауда» і зараз занурююсь у ще одну книгу — «Встань і вбий першим». Якщо вам цікаві реальні історії про спецслужби, ризик і боротьбу за виживання, «Моссад» точно варто прочитати.

«Амазонки Моссаду» – захоплива правда про жінок-розвідниць ?️‍♀️? Ця книга – справжній вибух адреналіну! Якщо вам подобаються історії про шпигунство, силу духу та відвагу, фемінізм, то «Амазонки Моссаду» Міхаеля Бар-Зохара вас точно вразить. ?✨ Це не художній роман, а документальна збірка неймовірних історій про жінок, які працювали в одній із наймогутніших розвідок світу – ізраїльському Моссаді. Вони проникали в найнебезпечніші місця, ризикували життям, виконували складні операції і доводили, що шпигунство – це не лише «чоловіча» справа. У книзі зібрано реальні історії агенток, які брали участь у найскладніших операціях: від полювання на терористів до порятунку євреїв із ворожих країн. Вони використовували свою чарівність, кмітливість і сміливість, щоб виконати місію, і часто платили за це високу ціну. Що вразило? Справжні історії – це не вигадка, а факти, які захоплюють більше, ніж будь-який трилер. Жінки у шпигунстві – рідко можна знайти книги, що так глибоко розкривають жіночу роль у розвідці. Напруга на кожній сторінці – стиль написання динамічний, неможливо відірватися! "Амазонки Моссаду" – це книга, яка показує, що справжня сила не має гендеру. Вона відкриває завісу над секретним світом шпигунства та залишає після себе відчуття глибокого захоплення.