Закінчимо весну класичним твором! Не хочу стверджувати, що це найцікавіша книга цього сезону, бо це точно було би неправдою. Йшла вона нуднувато, хоча я була до цього готова, бо авторський стиль мені знайомий. А ось перекладацька майстерність залишила приємні враження. Тому — все було так, як і має бути. Про що? Про родину, яка мала свою батьківщину — побудований їхнім патріархом величезний будинок з сімома башточками. Отже, спочатку нам розповідають історію будинку та родини. Це місце було відібрано злочином, то ж перший господар стік кров'ю. У подальшому таке нещастя спричинило смерть ще кількох представників Пінчонів. То ж поступово, рід зменшувався, аж доки їх не залишилося стільки, що можна було порахувати на пальцях однієї руки. То ж ми, вважайте, читаємо розв'язку довгого конфлікту. "Тут маємо шукати справжню основу характеру людини і її справи, що надає справжньої дійсності її життю; а ця калюжа застояної води, прикрита мармуровою підлогою, заражена нечистотами й, можливо, колись навіть зрошена кров’ю, — це його жалюгідна душа!" Сам будинок є, наче, прихистком роду, бо він попереджає музикою про смерть, тут зустрічаються привиди чи духи померлих Пінчонів, він має таку ж гнітючу атмосферу, як і стан душі членів цієї колись могутньої родини. Автор занурює нас не лише у містичо-готичний світ, але й у побутовий. Цей хлопчик, що з'їдає пряничних тваринок, ці коментарі сусідів. Вони теж дають поживу для нашого мозку. А якщо хтось щось не зрозумів, то автор доступно й ретельно пояснить (а ось це навіювало на мене сон, мені цього було забагато). Тим не менше, книга прочитана, можу рекомендувати і вам, але не забудьте про мої зауваження)
В цій книзі є Артур Димсдейл, що вам ще треба за мотивацію до читання???
Роман, який забороняли читати та друкувати, засуджувала церква, а автора цькували та зневажали. Щоб зрозуміти та полюбити цю книгу варто перш за все усвідомити коли і для кого вона писалася. Середина ХVІІ ст., пуританське суспільство, де процвітають збочені уявлення про гріх та справедливість й досі практикується спалення відьом. Молода жінка Естер Прин переселяється з Нової Англії до Америки. Вважаючи, що чоловік давно загинув, вона закохується та народжує позашлюбну дитину від священника. Суспільство, так і не дізнавшись хто батько дитини, засуджує її та примушує носити на одязі знак адюльтеру - червону літеру ?. Своїм праведним життям Естер змогла перетворити клеймо на символ благочестивості та мужності. У романі зашкалює кількість слів грішниця, блудниця, перелюбниця. Яскраво висвітлюється благородство одних та боягузтво інших. Особисто мені не вистачило більше конкретних думок священника та мотивів до першого шлюбу героїні. Раджу переглянути екранізацію 1995 р. з неперевершеними Демі Мур та Гері Олдменом. (Книга та фільм дещо різняться) _____ Читати: ?любителям класики ?тим, хто цікавиться історією Не читати: ?тим, хто шукає 18+ ?любителям насичених подіями сюжетів
Котолог