На перший погляд, це дуже проста історія з банальним казковим сюжетом, але це лише вуаль. А за нею ховається глибина, для кожного своя. І біль, для кожного свій. 《Вона не йде. Не опирається нашому світу. Мабуть, там у них її ніщо не тримає.》 З одного боку, це дійсно казка, яка ідеально підходить для відпочинку після важкого дня, після суворої реальності. Але, читаючи все далі, я зрозуміла, що ця історія може боляче зачіпати струни душі тих, у кого було важке дитинство та холодні батьки. Я плакала над цією книгою більше, ніж планувала. Не через події, а через стосунки між людьми, через їхні почуття, думки та слова. 《Я ж більше нічого не маю...нікого більше в світі немає.》 Не віриться, що книга була видана у далекому 2016-му, адже багато чого перегукується з сьогоденням українців. 《А що тепер...Тіні, тільки тіні. Прокляті й забуті, в темряві і холоді. Ми не можемо померти, але й не живемо.》 Ближче до середини читати було дійсно захопливо та цікаво. Стиль авторки легкий і читається швидко. Особлива атмосфера, ні на що не схожа, ніби ця книга - окремий світ, в який хочеться повертатися. Цю історію важливо прочитати і дорослим, і дітям. Дорослим - згадати про свої молодші роки, які зараз здаються такими далекими та легкими, подивитися зі своєї перспективи на думки та почуття молодших, повірити у казку. Дітям - відчути, що вони не самі, знайти у цій історії підтримку, компанію та надію. У свої 25 я змогла відчути цю історію з обох перспектив. На останніх сторінках відчувається післясмак легкого суму та світла. 《В решті-решт, все на краще - навіть гірке і страшне.》 Ця книга випадково потрапила у мої руки у потрібний момент, хоч її і не було в моїх бажанках. Тож звісно, я залишаю її на своїх полицях і буду перечитувати.

Сюжет: 1 березня 2022 року, дівчинка Катя намагається евакуюватись з Києва разом зі своєю бабусею. Аж тут зі стіни виходить хлопчик і затягує дівчинку в Завокзалля - паралельний світ, паралельний Київ, в якому мешкають різноманітні істоти, що підкоряються власним правилам та законам. А Катя - всіляко прагне вибратись з цього дивного місця.. Жанр: фентезі Мої враження: назву вам дві причини приглянутись до цієї книги - 1) це прекрасне міське фентезі від українських авторок; 2) неймовірне оформлення цієї книги. Це якщо коротко. Але давайте розкажу детальніше. Від перших сторінок і до кінця, історія неймовірно затягує. Головна героїня опиняється у вирі подій, адже це не просто Завокзалля, це - справжній Химерний світ, де переплітаються багато поколінь. Сюжет захопливий, з прекрасними поворотами та несподіваними вчинками героїв. Показує те, настільки важливий захист рідної землі та домівки, настільки важливо просто залишатися людиною. Також варто відзначити наявність української міфології та історії, які авторки вміло вплели в сюжет книги. Я щиро рекомендую вам цю історію, читайте ❤️ 5/5 ?

«Діти вогненного часу» — це історія про дітей, які надто рано опинилися в реальності війни й втратили право на безтурботність, вимушені швидко подорослішати. Історія настільки відгукується через реальність описаних подій, що часто серце стискається від болю, а на очі навертаються сльози. Особливо сильно в книзі показано, як війна впливає на внутрішній світ людей. Довіра стає крихкою, вибір — болісним, а поняття дому й безпеки — недосяжними. Навіть моменти тепла й підтримки тут короткі, але саме вони тримають героїв разом і не дають остаточно зламатися. Це здається черговим нагадуванням, що віра, надія та тепло душі ніколи не має згасати й у нас самих! Дуже гарно розписана світобудова Химерного краю. Його дуже легко уявити. Здається, ніби він і справді існує. Це, звісно, захоплює та спонукає поїхати до Києва пошукати проріхи, щоби прогулятись Завокзаллям (бажано без таких пригод, як у Каті ?) і впевнитись, що ми справді не самі боремося з Лихом. Персонажі теж прописані досить добре, проте іноді трохи чогось не вистачало, а часом — щось здавалося зайвим. Так само й із сюжетними лініями. Деякі точно можна було б прибрати, і сюжет від цього не постраждав. Часом через перенасиченість і незрозумілість тих чи інших подій і вивертів хотілося навіть відкласти книгу. Але все ж загальна цікавість переважала) Трохи тригерила наявність російської мови й перекручених українських слів на російський манер (типу суржик). Зізнаюсь чесно, мене щоразу трохи пересмикувало. Та також це змотивувало ще більше намагатись говорити в житті більш чистою мовою, уникаючи подібних гидотних виразів. Величезний плюс, що в примітках завжди був переклад російських висловів. Адже українці справді не мають обов’язково розуміти цю мову! Отже, «Діти вогненного часу» — важка, але потрібна книга. Вона не дарує відчуття полегшення після прочитання, зате залишає глибоке розуміння того, що переживають діти у світі, де війна стає частиною повсякдення. Спонукає памʼятати тих, хто боронив і боронить нас, а також не втрачати надію на краще, адже добро завжди врешті-решт перемагає зло.

Книгу я читала доволі довго, протягом п'яти місяців. Не тому, що вона не подобалась, а тому, що для себе зрозуміла: читати треба неспішно. Я втомлююсь від такої навали подій, тому робила паузи, щоб осмислити прочитане Дівчата дуже якісно та вайбово написали цю історію. Вони майстерно сплели примарний світ завокзалля з різноманітними духами та вплели в нього нашу реальність. Так, книга підліткова, але в ній закладено стільки сенсів, що не кожен дорослий зможе їх одразу розбачити Моментами читалось легко, десь було складно, але за пригодами Каті та Августина хочеться спостерігати невідривно. За них справді переживаєш. Кожен персонаж тут має сенс і відіграє свою роль, а не просто з'являється та зникає. Всі герої прописані майстерно, мають свій унікальний характер та щирі емоції Оформленню — окрема хвала, книга неймовірно гарна. Кожна глава має свою ілюстрацію, а наявність карти допомагає ще краще орієнтуватися в цьому дивовижному світі. Це якісне українське фентезі, яке варте уваги

Книга, яка захопила історією і не відпускає вже тиждень?

? Пуррфектно! Вусами клянусь! Найкраща книга за 2025 рік?

Мені ця історія дуже потрапила у святковий настрій? "Різдво йде, а з ним — світло, мир і радість!" Це історія дівчинки, яка після смерті мами переїжджає жити до тата, з яким до цього майже не спілкувалася. Нове місто, нова школа, нова подруга тата, яка певним чином конкурує з дочкою. А потім Марта раптом потрапляє в епіцентр легенди, яка оживає. Легенди, яка по-новому показує силу любові, віри, добра, силу відродження після суворої зими, як у прямому, так і в переносному сенсах. Дуже раджу тим, кому у ці складні часи бракує світла та віри у здійснення мрій???

Чарівна історія про магію, сміливість і силу віри у дива. Книга поєднує пригоди підлітків із теплими сімейними стосунками та магічною атмосферою міста, де тіні поступово повертають світло.