《Тим, хто зазирнув у безодню і витримав》

Так як це другий том - можуть бути спойлери до першого.

Половина сюжету складається із двох лінії - Ріни, яка проживає темні дні в Кабірії, намагаючись боротися із Натаїром, та Симургів, які намагаються приборкати бунти. В книжці присутні певні таємниці як зі сторони Натаїра, так і зі сторони того, що відбувається в Невриді. Це тримає певну інтригу і підігріває інтерес до подальшого читання. Які секрети заховані у маєтку Натаїра? Чи зможе Ріна вирватися із його лап? Яка таємниця її походження? Як пов'язані Ріна, Івейл та Корвін, та що приховано в їх минулому? Ким насправді є Корвін? Відповіді ви знайдете у книзі.

Щодо іншого, то мені сподобалася темна та похмура атмосфера, нові локації (страхітливий замок, що височіє над урвищем, вересова пустка, магічний Ліс Забуття), сподобалися всі важкі гнітючі емоції, які я відчувала разом із героїнею. Добре прописано біль від втрати, апатію, емоційне вигоряння, приречення, втрату надії, травму. Загалом, ця книга значно похмуріша за першу. Також дуже детально та майстерно прописано світоустрій - міфологію світу, темних богів та вершників, угоди та пророцтва, двоєдушництво, відсилки на нашу культуру.

Зовсім з іншого боку розкривається князь Корвін - глибший та серйозніший, турботливий та сміливий, готовий на будь-що заради Ріни. Його відношення до Ріни, їх діалоги, поцілунки це щось. Якщо чесно, після всього я закохалася в Корвіна...
Також детальніше прописано Натаїра - його божевілля та жорстокість. А от в Івейлові я дуже розчарувалася.

Взагалі, після всіх відкриттів мені закортіло перечитати і першу, і другу частини, щоб подивитися на все вже з іншого боку. Книга краща за першу, дуже мені сподобалсь. Однозначно 10/10.

Хороше завершення циклу про відьмака. Дуже приємно та ностальгічно було повернутися до його історії, за атмосферою і хронологією вона знаходиться близько 1ї та 2ї частини. Розмірена, але цікава оповідь, захопливі події. Все в стилі Сапковського — і темна атмосфера, і гумор, прямота і життя, яким воно є. Ґеральт знов намагається просто бути відьмаком, але встряє у проблеми, потрапляє в увагу чародіїв та князів. Гріє душу, що згадуються вже улюблені персонажі із минулих частин. Мені дуже сподобалося, я насолоджувалася від першої до останньої сторінки. Захотілося перечитати інші частини та знов пройти гру. В кінці навіть стало сумно прощатися з цією історією.

Від цієї книги я очікувала більшого. Це і недо-ромком і недо-триллер. Як для ромкома, то мені було недостатньо розвитку стосунків та хімії, а як для трилеру — замало сюжету.

Якщо ви очікуєте, що це легеньке чтиво із 18+ з перших сторінок (на кшталт Священника), то це не так — перший поцілунок відбувається після 200ї сторінки. Але сюжету було замало, щоб перша половина книги була цікавою. І хоча слоубьорн тут триває аж 4 роки, хімія та почуття між героями виникають раптово, і також після 200ї сторінки. Від сцен 18+ я також очікувала чогось більш незвичайного, адже книга у жанрі дарк ромком це щось новеньке, але навіть чорного гумору мені було замало.

Плюси: гарний дизайн обкладинки, приємний на дотик софттач; сцени 18+ таки були непогано прописані; стиль письма досить легкий, читається швидко (коли не було нудно); нова незвична ідея — ромком про серійних уб*вць.

В цілому, це книжка на один раз. Окремий біль — сторінки майже не відкриваються, книга ніби дерев'яна, одразу починають тремтіти руки. Тож для мене і якість, і зміст - на досить низькому рівні.

Підземелля смакоти — ідеальна легка манґа, щоб відпочити та відволіктися. Історія оповідає класичний D&D сюжет — четвірка товаришів подорожують углиб підземелля, щоб врятувати від дракона сестру одного з героїв. Проте, для довгої подорожі потрібно багато припасів, тому наші герої вирішуть харчуватися монстрами, що траплятимуться їм на шляху.

Всі персонажі досить харизматичні:
• бородатий дворф — експерт із куховарства, який замість щита носить величезну сковорідку,
• ельфійка-чаклунка, яка в жодному разі не буде куштувати монстрів (але кожен раз вона в захваті від смаку),
• воїн, який хоче з'їсти все, що бачить, — навіть залізні лати,
• маленький зломщик, єдине завдання якого бути відмичкою (привіт, Астаріон).

Тож вся історія складається зі шляху, полювання та куховарства. Все це схоже на книгу рецептів, довідник монстрів та збірку коротких історій (хоча сюжет іде доволі лінійно). Кожна глава чи дві оповідають про нового монстра, з героями повсякчас трапляються дотепні ситуації, мальовка емоцій на висоті, тут і похіхікати частенько можна. Та і в цілому мальовка дуже гарна і пропрацьована, тож історія класна, всім раджу!

Ця книга розповідає історію кохання Бенедикта, якого не сприймають як окрему особистість, а вважають лише "другим Бріджертоном". Тож в цій книзі маємо проблему самоідентифікації. Проте, ще з першої зустрічі наша головна героїня сприйматиме Бенедикта не як частину сім'ї, а як окремого чоловіка, в якого вона закохалася і могла тільки мріяти про майбутнє з ним. Тут постає друга проблематика — обмеження "вищого суспільства", адже Софі — байстрючка, яка не має права навіть думати про таке майбутнє, і потрапляє на бал завдяки хитрощам і допомозі служниць. Але вона не знає, що навік причарувала найгарнішого з Бріджертонів.

Яка ж хімія сталася між героями на цьому балі! Авторка знову настільки майстерно описала найменші дотики, що я ледь не пищала від захвату. Але як і в Попелюшки — для Софі все скінчилося опівночі. Головна інтрига книги, завдяки якій я не могла відірватися до другої ночі, — Бенедикт не впізнає Софі під час наступної зустрічі, але все одно героїв неймовірно тягне одне до одного! Отож я читала, допоки особистість Софі не розкрилася.

Саме ця книга досить камерна, зосереджена в основному на головних героях і ще на кількох персонажах, але мені цього було достатньо. Всі любовні сцени описані в стилі Джулії Куїнн, тож розчаровані ви не будете. Як на мене, Бенедикт поки займає місце найкращого чоловіка Бріджертонів. Найбільш турботливий і уважний, чуттєвий, творчий, озвучує свої почуття без страху, знає чого хоче жінка. Тож книга запала мені в саме серденько 🤍