В мене є звичка по кожній книзі вести нотатки. Ну тобто, я читаю книгу і до мене приходить якийсь інсайд/емоція/враження і я швиденько це занотовую, щоб не забути. Так ось, з цією книгою я відчула такий спектр емоцій, що голова йшла обертом. По поличках: ? Початок мені не сподобався. Одразу насторожила головна героїня, щось мене від неї відштовхувало. ? Десь в середині книги я почала трошки розуміти її вчинки та, навіть, співчувати. Моментами я прониклась її переживаннями. ?Останні сто сторінок я була заінтригована і все гадала: яке ж закінчення в цієї історії ? Я не квапливо дочитувала цю книгу, бо боялась, що буде сумно. ? Кінець для мене був все-таки неоднозначним. Може буде продовження? Події розгорталися повільно, опис ведеться в декількох часових відрізках, що дозволяло краще зрозуміти історію та головну героїню. Я довго думала, що мені нагадує ця книга. В голові блукала якась емоція чи відчуття, але я не могла дати їй визначення. А потім до мене прийшло осяяння: стиль написаного тексту я порівняла б з равликом. Знаєте, коли його тримаєш в руках і він у своїй мушлі - стерпіти можна, а коли вилазить - трошки гидкувато і не приємно. Так от, те, як авторка описувала деякі буденні моменти - в мене викликало відразу, ніби равлик вилазить з мушлі та торкається моєї долоні. Якщо Ви думаєте, що це легка книга для відпочинку, то я Вас одразу розчарую. Це історія "зі світлим відтінком любові та гірким присмаком зради". Цікаво буде точно до останнього рядка.

Мій вердикт: 4/5 Книжка написана дійсно класно — жива, образна, емоційна. Але скажу чесно: перші 100-150 сторінок тягнулись так повільно, що я вже подумки з нею прощалась. Аж раптом — хоп, і затягнуло! І несподівано вийшло так, що я проковтнула її за 4 години. Обирала її як щось “для розвантаження” — але отримала психоемоційну глибину, рефлексію і цілу купу думок. І це, мабуть, плюс. Але не без «але». ❌ Що мені не зайшло: – Дуже багато уваги приділено підлітковим стосункам Елли і Джонаса. А от у теперішньому — усе якось поверхово. Як на мене, не вистачило щільної лінії про них “зараз”. – Її вибір у фіналі викликав здивування. Я не зрозуміла, чому вона взагалі до нього повертається — підстав для цього в теперішньому майже не показано. Особисто мені так здалося. – Головна героїня справляє враження трохи інфантильної. Можливо так показалося тільки мені? – І ще кінець… Наче авторці зненацька набридло, і вона просто його закінчила нашвидкоруч. Ясно, що нічого не ясно. Без емоційного задоволення, без пояснення, і залишає тебе з питанням: «Шо це було?» ✅ Але все одно: Це книга, яка зачіпає. Яку хочеться обговорювати. В якій багато болю, вибору, сімейних тіней і внутрішнього конфлікту. Ця лінія мені близька. І хоча вона не розслабляє — вона точно змушує зануритися в себе. Точно порадила б її почитати.

Роман Міранди Ковлі Геллер «Паперовий палац» — це прониклива, щира і водночас болісна історія про життя, яке неможливо вмістити в рамки простих рішень. Події відбуваються за одну літню добу, але спогади головної героїні Елль розгортають перед читачем цілу панораму її минулого, де сплелися любов, зрада, насильство, прощення й пошук себе. Будинок на узбережжі Кейп-Коду — «паперовий палац» — стає своєрідним символом. Він крихкий, як і внутрішній світ Елль, але водночас зберігає стійкість перед часом і негодами. Тут вона проводить дитячі канікули, переживає перше кохання, а згодом повертається вже як доросла жінка — зі своїми ранами та таємницями. Сильна сторона роману — психологічна достовірність. Геллер створює образи, які не можна назвати «хорошими» чи «поганими» — вони живі, з помилками, слабкостями та суперечностями. Елль опиняється між двома чоловіками: надійним чоловіком, з яким вона збудувала сім’ю, та другом дитинства, який уособлює її незавершене минуле і справжню пристрасть. Тема травми в романі подана без прикрас. Авторка показує, як пережите насильство й сімейні таємниці формують характер, впливають на вибір і навіть на здатність любити. У цій історії немає простих висновків — лише гірка правда про те, що кожне рішення має свою ціну. Мова роману образна, насичена сенсорними деталями: від запаху солоного моря й свіжоскошеної трави до скрипу старих дверей. Атмосфера настільки відчутна, що здається, ніби сам перебуваєш на березі Кейп-Коду. Фінал твору неоднозначний і викликає суперечливі емоції — хтось відчує полегшення, хтось залишиться з болем. Але саме це і робить «Паперовий палац» таким правдивим: він не дає готових відповідей, а змушує замислитися, що б ви зробили на місці героїні. Це роман про кохання, яке тісно переплетене з провиною, і про те, як важко примиритися з власними виборами. Читати його варто не поспішаючи, дозволяючи собі прожити кожну сторінку разом із героями.

Цю книгу я взяла з собою для читання в серпні у відпустку і точно можу сказати, що вона для відпочинку не підходить? Це історія про життя: про те яким воно буває непростим і про вибір,який здатен його змінити. Тут є все: заборонене і справжнє кохання, сімейні таємниці, проблема стосунків між батьками і дітьми, життя дітей після розлучення батьків, домашнє насильство і купа інших тригерів і табуйованих тем. В книзі переплітаються події одного дня і спогади про події тривалістю 50 років. Сторінка за сторінкою і виникає відчуття присутності, ніби ти сам стаєш частиною цієї історії. Усі ці минулі спогади, зустрічі і випадковості, приводять нас до розвʼязки - важкого вибору, який має зробити головна героїня. #марафонкнигомам

«Паперовий палац» - це глибока, емоційно насичена історія про вибір, минуле, яке не відпускає і любов у всіх її складних формах. Події розгортаються впродовж одного дня, але з постійними відступами у минуле, які поступово відкривають таємниці героїні. Елла проводить літо в сімейному літньому будиночку, який стає символом і теплих спогадів, і болючих травм. За одну ніч до подій сюжету вона зраджує своєму чоловікові з коханням юності і тепер стоїть перед вибором: залишитися в стабільному, перевіреному шлюбі чи віддатися почуттям, які спалахнули з новою силою. Авторка майстерно переплітає теперішнє і минуле, показуючи, як дитячі травми та рішення, прийняті роками раніше, формують доросле життя. Атмосфера книги наповнена запахом соснового лісу, плескотом води, але водночас у повітрі постійно відчувається напруга та щось темне, невимовлене. Це не легка романтична історія - у ній є насилля, зрада, важкі моральні дилеми. Саме це робить її такою правдивою й емоційно потужною. Фінал залишає простір для інтерпретацій, тож кожен читач, ймовірно, побачить у ньому свій варіант істини. Для мене це 10/10 за атмосферність, психологічну глибину та здатність змусити довго думати після прочитання.

Зрада, домашнє насилля, шкодування про зроблене все це можна зустріти в цій книзі. Протягом усієї книги головна героїня намагається зробити вибір між чоловіком і другом дитинства паралельно розповідаючи історію свого життя. З одного боку друг дитинства Джонас до якого й досі є почуття, а з іншого коханий чоловік Пітер і діти. Складність вибору додає страшна таємниця між другом дитинства і Елеонорою. В книзі прописано дорослішання як головної героїні, так і її матері що дає змогу хоч трохи зрозуміти їхній внутрішній світ. Домагання зведеного брата Конрада доволі огидні і мовчання головної героїні не зовсім зрозумілі.Так, вона не хотіла зробити боляче матері, але все одно з часом це призвело до ще гірших наслідків. В книзі дуже гарні описи місцевості і побуту. Також в книзі непоганий гумор, особливо у чоловіка Пітера.

Історія, що розгортається за один день, але охоплює ціле життя. Жінка, Еллі, стоїть перед вибором: залишитись у шлюбі з чоловіком, який любить її, чи піти до коханого з минулого — єдиного, кого вона по-справжньому ніколи не змогла забути. Але це не про зради й коханців. Це про травми, що формують нас. Про вибори, які ми робимо або не робимо роками. Про мовчання, яке стає частиною нас. І про те, як важко буває зрозуміти, чого ми насправді хочемо. Зміст складний, важкий, місцями дуже болючий. Це книга, яка змушує зупинятися, перечитувати, сумніватися. І в героях, і в собі. Фінал — неоднозначний. І в цьому його сила. Бо іноді відповідей просто не існує.

Літня історія про кохання крізь роки та є в цьому коханні секрет, який розʼєднав їх на роки. Загалом історія захоплює. Люблю історії з декількома часовими лініями.