книжечка була схожа на відро черешень, які хочеться з'їсти одразу – отак неспішно захоплює, а тоді читаєш доки не взнаєш чим усе закінчиться. мені здається що головний герой вдався цілком реалістичним, звичайним підлітком, від чого особливо боляче, що йому довелось переживати такі сумні речі ❤️‍? загалом персонажі такі, що їх ніби легко можна намалювати – вони кольорові вийшли і яскраві. зокрема Іванка – вона з перспективи Ярослава аж сяє і здається такою світлою, як сонечко, однак цікаво, що її смуток і невпевненість також прописані, що вона, наприклад, відкрито говорить про розлад харчової поведінки – це її наче робить реальною. дуже сподобалось, як описані спогади про Ґудзика і взагалі взаємини з ним, мені здається що багато в кого є такий друг дитинства, з яким згодом трохи віддаляєшся, а тому це може багато кому відгукнутись. ще сподобався Ангел, мені здається, що його поява в сюжеті ніби зробила книжку більш дорослою та філософською! також цікаво як стикаються різні досвіди – українців та іноземців, і гарно показано, що вони насправді такі різні, але кожен вчиться звикати й жити у своїх обставинах, якими б вони не були; мені здається, що цю розповідь добре було б показати іноземцям теж ? а момент загибелі друга був дуже емоційний, я ридала всю подальшу частину книжки ? дуже гарно описаний стан Ярослава після цього, воно прямо проймає до глибини душі ❤️‍? загалом стільки тем розкрито, книжка водночас радісна та печальна – мені дуже сподобалась!

Книга «Яра» авторки Марусі Щербини про сім’ю, яка тікає від окупації, тато їде захищати свою країну та родину, дружина з доньками вчиться жити в чужому місті в новій реальності. В них забрали все, дім, рідних, друзів, спокійне та щасливе життя разом. Сімнадцятирічна Яра займалася танцями в рідному місті, переїхавши до чужого міста їй щастить не покидати улюблену справу. Знаходити нових друзів, закохується в Олега, вчиться бути сильною і дорослішати, піклуватися про сестричку, вірить та сподівається на світле майбутнє. Ця книга вчить молодь цінувати життя, одні скаржаться що батьки не дають довше гуляти, іншим - ключі від машини, а Яра взагалі з Ритою без батьків, мама поїхала до тата, який отримав на війні тяжке поранення, автор проводить паралель. Авторка пише дуже проникливо та досконало передає почуття героїв, розкриваючи важливі теми. Опис танцю в полі просто неймовірний, залишає присмак надії та віри що перемога за нами, що світле майбутнє чекає на нас. Щиро раджу прочитати «Яру» дорослим та підліткам.

"Весняні віршики" — це чудовий спосіб відчути магію весни разом із дітьми, адже тут кожен знайде щось для себе! Це завершальна книга в серії поетичних антологій для дітей, яка вже порадувала маленьких читачів "сезонними" збірками. У цій книжці присутні вся необхідна атрибутика весни: синички, котики, весняний дощик і ліс, що прокидається; діти дізнаються, куди мандрує сніг і де подівся сніговик? Кожен вірш стає справжньою пригодою! А ілюстрації чудово їх доповнюють. Кожен малюнок підкреслює весняну атмосферу, відтворюючи кольорову гаму, що передає радість і свіжість цієї пори року. Ілюстрації в цій збірці, виконані талановитими художниками — Юлією Пилипчатіною, Ольгою Квашею, Мартою Кошулінською, Наталею Чорною, Наталею Олійник, Грасею Олійко, Марією Шевченко, Альбіною Колесніченко, Ольгою Ребдело та Наталею Кудляк, — це окрема магія. Ця чудова збірка не лише піднімає настрій, а й показує, наскільки різноманітною може бути весна. І вірші, і ілюстрації дивовижно доповнюють одне одного, створюючи легку та яскраву атмосферу.

Книга наповнена магією тепла й щастя. Я відчувала і проживала всі моменти разом з Ярою. Тішуся, що саме танці стали її світлом серед темряви. Мені це неймовірно відгукнулося. Вірші - окремий вид мистецтва в цій історії! Вони чудово доповнюють її й ніби дозволяють сприйняти на більш глибинному, чуттєвому рівні. Під час прочитання не раз ловила себе на думці, що вчинила б так само, як Яра. Дуже емоційно відчувався епізод про новину, пов'язану з татом. Історію пронизує сильна й водночас ніжна хвиля любові й довіри. Вона не дає втратити надію й веде читача, як маяк у темному морі. Дякую дуже Марусі за цю щемку, важливу й затишну історію!

Їй нещодавно виповнилося 18, а вона вже авторка 3 (трьох!!!) друкованих книжечок, дві з яких побачили світ після повномасштабного вторгнення. Скромна, романтична дівчина з величезною фантазією. Мені вже доводилося читати першу книгу юної письменниці "Небилички від Марічки", то й цю захотілося прочитати. А коли дізналася, що один із головних героїв - Остап, то й поготів! 6-класник Остап та його старший брат Олег беруться розслідувати дивне зникнення монет козацької доби з кабінету історії. Отож, практично всі опиняються під підозрою! Навіть нова однокласниця Соня, яка щойно прийшла до школи і долучилася до команди юних детективів, і та не уникла підозр. Коли ж цій трійці вдалося розслідувати злочин, то вони геть не зупинилися на досягнутому. Хто б сумнівався? Далі вони взялися за містичну справу. Старовинний замок, світло посеред ночі, а ще гра на фортепіано... Не кожен дорослий подався б на зустріч із привидами, а от юні детективи таки наважилися. Та й у їхніх рядах додалося... Було цікаво, смішно, трохи моторошно і навіть романтично. Мої юні читачі були у захваті, та й я, як перебірлива читачка відмітила, що Марусин творчий хист лише покращав. Рекомендуємо для середнього шкільного віку!

"Яра" - це історія про падіння та злет, про війну, її жахи та наслідки, про кохання та дружбу, дорослішання і, врешті-решт, про магічну, цілющу силу танцю. Як сказала сама авторка, іноді не треба нічого вигадувати для того, щоб читачі побачили справді цікаву, захопливу історію. Саме так сталося і з “Ярою”. Прототипом головної героїні цієї повісті стала колишня вчителька танців Марусі. Наставниця також є подругою молодої письменниці, тож, почувши її історію, авторка зрозуміла, що це і є той самий цікавий сюжет для нового твору, який, на жаль, не довелося вигадувати, оскільки він описує реальні, жахливі наслідки війни, що поглинула нашу Батьківщину. Сюжет повісті не відходить від головної героїні. Яра, події з її життя, душевні переживання дівчини завжди в центрі уваги. Сюжет поділений на невеличкі частини, читання кожної з яких займає в середньому три хвилини. Також особливістю подачі сюжету є вірші, написані авторкою самого твору, на тему війни та її наслідків, суму за втраченою домівкою, які Маруся розмістила між сторінками своєї повісті для підсилення емоційних вражень читача:  Білий цвіт пахне домом. Далеким. Весняним і покинутим домом. Серед хмар причаїлись лелеки, Наполохані голосом грому. –  Авторка повісті, на мою думку, достатньо добре описала душевний біль Яри. Під час читання я наче на собі відчувала її пригнічений настрій, ніби сірий смуток розлився по світу, що оточує мене, і переповнив мене цілком. Також мене вразило те, як Маруся зробила танці способом для “повернення до життя”, незважаючи на те, що, здавалося б, є стільки різних інших методів для цього. На мою думку, події в цій історії розвиваються доволі швидко, та, попри це, авторка змогла доволі обширно описати всі деталі. Недоліком конкретно для мене є недостатнє розкриття романтичних стосунків між Ярою та її хлопцем Олегом , адже я вважаю, що ця частина сюжету має достатньо великий потенціал, що, можливо, допомогло б зробити коло читачів ширшим. Підсумовуючи, можна сказати, що ця повість точно сподобається читачам, котрі люблять розповіді про внутрішні переживання людини, про її духовний стан.

Неймовірна книга, що змушує повірити в те, що пережити можеш будь-що. Головне – триматися за себе, за те, ким ти є, за близьких, за щойно незнайомих рідних. Жахливі досвіди не означають, що ти більше ніколи не будеш щасливою – про це Яра знає точно. Навчитися жити з усім, що довелося побачити – на жаль, це завдання зараз актуальне багатьом підліткам. «Яра» у щемкий і зворушливий спосіб розповідає про те, що це можливо. Чудова книга про дорослішання, дуже раджу до прочитання!

Мені дуже сподобалась книжка! Я б її описала трьома послідовними словами: темрява - танець - сонце. Насправді це, мабуть, перша книжка про війну (хоча вона не тільки про війну), яку я прочитала за цей час. І, неочікувано для себе, я часом навіть плакала. Особливо на віршах. Це було якесь таке дуже особливе відчуття - читати цю книжку. Ніби ця історія десь так близько... не знаю, як описати. Можливо, це тому, що її написала людина, з якою я спілкуюсь і яка спілкується зі мною... Іноді я подумки порівнювала себе з Ярою, і ставало сумно, бо мені здавалося, що в мене так не вийшло б: попри все, що сталось, віддатися якійсь справі так палко і взагалі продовжити жити. Але потім я згадала, що в мене таки це вийшло (принаймні друге). Дуже дивно, як весна, яка ніби для всіх одна, для когось є сонцем попри похмуре небо, а для когось - сірістю попри сонце. І справді, першим часом було дещо боляче спостерігати, як люди роблять з найбуденніших проблем такого сіамського слона, коли хтось тихенько молиться, аби просто вижити. І добре, що ти цього торкнулася в книзі. Мені дуже відгукується ця контрастність, про яку пише Маруся. З одного боку радісні моменти в новому місті, а з іншого - спогади з окупації, незнання того, чи рідний дім узагалі ще є і чи ті, хто в ньому ховається, іще живі. А на вірші "Білий цвіт пахне домом..." просто не могла стримати сліз. Здебільшого через те, що згадала, як колись уже щиро повірила в те, що ніколи більше не потраплю додому (як чудово, що я читала це, зрештою, вдома!!), а ще через його таку різку відвертість: "Пада дощ. Умиває весну. / А війна цю весну убиває", яка так собі контрастно стоїть поряд із красивими образами й метафорами. Найемоційнішим і чомусь найкрасивішим був, звісно, епізод, коли Яра прибігла в танцювальну залу після новин про тата. А мурашки по шкірі в мене пішли, коли "спершу одна пара рук обхопила її обережно й ніжно, а тоді ще одна, і ще, і ще..." І я безмежно рада за Яру, що вона знайшла в спершу чужому місті стільки рідних людей. Узагалі Яра пройшла купу різних емоційних станів: і зневіру, поєднану з болем, і роздратованість, і нарешті виплакала ту сльозу, що добре, адже є знаком життя, і страх, і стільки-стільки контрастних відчуттів, і любов, і кохання, і щось дрібне, але затишне й добре, як от млинці, які стільки разів намагалися врятувати ситуацію, хоч їм не завжди вдавалося. І ось іще декілька моментів, які мене зачепили: "Таке красиве небо, а буває таким небезпечним. З нього падають бомби, ним летять ракети й винищувачі, від яких лишаються довгі сліди. Певно, крім землі, вони ранять і небо". "Про що має бути танець? Не можна просто кружляти, стрибати і падати. Танець неодмінно мусить бути про щось. А у неї поки що - одні піруети, вигини і падіння. Без прихованих сенсів та яскравих ідей". *Танець не може бути без історії, а цю історію Маруся зробила танцем! "Серпень лишається серпнем. Медовим, туманним і теплим. Кава смакує терпко. Цей світ нас ще досі терпить..." "- Вже йду! Рита відклала олівці й папір, шви- денько вибравшись із-під ковдри, і підстрибом по- бігла на кухню". А тут я зрозуміла, як негарно вчиняю, коли мама кличе їсти, а я, буває, приходжу щонайменше через годину, коли всі вже виходить з-за столу. Це ж таке щастя, коли мама кличе тебе на обід. Треба вчитися цінувати такі дрібнички. Як це роблять діти. Про це говорила і модераторка онлайнової презентації, і, може, не одна, але я теж хочу сказати, як це влучно описано, що діти - чи не єдині, хто попри все продовжують жити і дарувати надію іншим. І ставати причиною продовжувати жити іншим: "Знову запала тиша. Рита стукотіла виделкою і голосно плямкала, й це було єдиним звуком, що нагадував про те, що в цій квартирі досі існувало життя". Із віршів мені найбільше сподобались "Частіше обіймайте книжки...", "Я не пам'ятаю, як можуть шуміти дерева" (ось цей, мабуть, найбільше), "Білий цвіт пахне домом..." А взагалі-то всі чудові! І накінець відзначу співпрацю з благодійним фондом "Голоси дітей" Це чудово!?