Це історія про крихкість щастя і тендітність людського життя. Автор майстерно показує, як звичайні радощі — виграш у лотерею, нова робота, примирення з близькими — можуть раптово опинитися під загрозою. Книга змушує задуматися, що навіть у безпечному і передбачуваному житті завжди є місце несподіванці, а щастя може бути небезпечним, якщо за ним хтось спостерігає.
«Щасливці» це такий трилер, який читається не лише заради інтриги — він затягує тим, як тонко автор працює з емоціями та людськими слабкостями. Я зовсім не очікувала, що історія про “щасливих” жертв серійного вбивці змусить мене так уважно вслухатися в кожну деталь. Найперше мене зачепив Бен — такий звичайний, трохи розгублений чоловік, який просто намагається втримати життя з краю, виховуючи сина й намагаючись почати спочатку. Його не хочеться називати «героєм» — він радше людина, яку дуже легко уявити поруч у реальному житті. Саме ця звичайність робить його історію такою близькою. Паралельно з ним іде лінія Імоджен Еванс. Її робота — це не гламурні погоні, а втома, страх, спроба триматися разом, коли все валиться. Мені сподобалося, що Марк Едвардз не робить з неї ні «суперполіцейської», ні «залізної леді» — вона жива, гостра, інколи різка, але справжня. А от розділи з погляду вбивці… Вони змусили мене кілька разів відкласти книгу, просто щоб перевести подих. Це не той злодій, яким хочеться «милуватися» — він холодний, логічний, переконаний у своїй правоті, й саме це робить його таким страшним. Мені сподобалося, що автор не романтизує його — навпаки, він дає можливість зазирнути в зламаний спосіб мислення, від якого стає моторошно. Що мені найбільше сподобалося — книга ніде не перевантажена зайвим. Короткі розділи тримають у тонусі, і не раз ловила себе на тому, що кажу «ще один…» і потім читаю п’ять. Структура дуже чітка й продумана, але водночас не відчувається штучною — історія ніби сама рухається вперед. І, чесно кажучи, мене кілька разів добряче водили за ніс. Я була впевнена, що зрозуміла, хто стоїть за всім, і вдруге, і втретє — і кожного разу помилялася. Кінцівка застала мене зненацька, але не тому, що автор хотів «шокувати» — а тому, що він вміє давати підказки настільки тонко, що помічаєш їх уже після. Це той трилер, після якого сидиш кілька хвилин у тиші й намагаєшся зібрати розсипані думки. І водночас — це просто дуже добре написана історія, без зайвих викрутасів і надмірних драм. Люди в ній живі, і саме це робить напругу такою відчутною. Дуже рада, що взялася за цю книгу. Вона тримає, хвилює й лишає по собі довге післясмакове відлуння.
Похмурий, атмосферний трилер, що змушує відчувати тривогу на підсвідомому рівні. Автор тонко працює з темою удачі й одержимості, показуючи, як легко за зовнішнім добробутом може ховатися щось небезпечне. Напружена атмосфера і відчуття невідворотної загрози роблять роман захопливим.
?Хороші люди заслуговують на щастя, а погані мають бути покарані©️ Здавалося б така проста істина. Але раптом якомусь безумцю захочеться втілити її, погравши в творця? З одного боку, ця книга - класичний англійський детектив, де у тихій місцевості серед мирних людей орудує убивця. З іншого - сюжет так виділяється на фоні інших, що точно запам'ятається надовго. Розслідування веде молода й успішна детективка, яка вимушена покинути кар'єру у Лондоні і переїхати до найтихішого графства Британії. Жертви настільки різняться одне від одного, що якби не спосіб убивства, їх важко було б поєднати. Практично з перших сторінок зрозуміло, хто стане наступним, і цей чоловік, батько-одинак, зображений таким тюхтієм, що йому хочеться лиш поспівчувати. А злочинець, такий собі Робін Гуд, що не просто вбиває своїх жертв, а ще й фільтрує їх! Адже хороші люди заслужили не лише бути щасливими, а й відійти у кращий світ з посмішкою. Оформлення обкладинки дуже символічне, хоч і здалося дивним на початку. Клаптикова оповідь, що ведеться від різних осіб, лиш посилює ефект занурення в атмосферу цього містечка. А самого вбивцю авторові вдалося так замаскувати, що я таки помилилася, будучи за півкроку від відгадки. Мене просто бісили соціальні ролі головних героїв. Чому жінка, має тягнути на собі все і трохи більше, щоб її сприймали за справжнього спеціаліста, водночас ставити жирну крапку на своєму особистому житті? А чоловіку, достатньо сяк-так дбати про дитину, щоб стати шанованим у громаді? Що це: нові реалії чи автору захотілося ще й на цьому хайпанути? Книгу рекомендую як поціновувачам детективів, так і тим, хто рідко читає цей жанр. #марафонкнигомам
Як же багато ще, виявляється є недооцінених авторів психологічних трилерів, і «Ще одну сторінку» знайшли таку перлину з усього розмаїття! Це, дійсно, дуже, дуже цікавий, небанальний трилер, читається на одному диханні, герої класні, дуже цікаво автор описує дрібниці, про які я, наприклад забула вже, а він їх торкається. При тому, що вони незначні, (для самого сюжету) але саме життєвість цих дрібниць суттєва. Хоча моя інтуїція на самому початку підказала мені хто там головний винуватець, це ніяк не вплинуло на бажання читати кожну подальшу сторінку. Хочу більше книжок цього автора! Вкотре впевнююсь в тому, що моя довіра до видавництва себе виправдовує, бо видати не форматний для стилю 1morepage трилер і попасти з ним в саме серденько — це саме про смак ?.
Це дуже міцний, достойний трилер/детектив Мені сподобалось, сподобалось що я прочитав за два дні (а таке буває все рідше, а точніше майже ніколи) От люблю я британські (або правильніше буде сказати європейські трилери) Немає надмірного пафосу, немає подарунків долі й настільки розумних детективів, що вбивця приречений вже на 15й сторінці От тут все добре, дуже добре вибудуваний, а головне саспенсний британський трилер з новою для мене ідеєю (вбивства саме щасливих, хороших людей) З великим задоволенням глянув би екранізацію у вигляді якогось мінісеріалу серій на 5-6 Імоджен = руда Джиліан Андерсон
Котолог