Ця книга виявилась не моєю чашкою чаю. Хоч іноді я й люблю химерні історії, але тут це здалося вже занадто. Однак мушу визнати, що деякі розділи мені все ж сподобалися.

Глибока, незвична, надзвичайно красива та з гумором написана книжка. Є історії, що дарують багатошаровий досвід, це воно. І про що подумати, і що відчути. А таке я завжди рекомендую. Жива книга. Як іграшка, в гарному сенсі цього слова)

В мене одне питання, чому я не читала цього раніше? Вона ж простооо абсурдна, як моє життя ? Книга, яку важко описати реченнями. Це багатошарова історія, з літературними алюзіями та смачними діалогами. Стиль автора - вау! Тут філософські розмови швидко змінюються еротичними переживаннями, а за кілька сторінок ви вже з головою пірнаєте у моральні дилеми. Тут є позов до суду на бога, розмови зі смертю на пляжі, кросворд у книзі, меню ресторану та навіть звернення до критиків, яким потенційно може не сподобатись книга ? Автор заграє з читачем, розсуває написані рядки та виходить за межі сторінок. Химерний, заплутаний, але такий цікавий. Однозначно в топі цього року ⭐️

Читаючи «Картонні замки» Марка Аксельрода, я думала про те, як писатиму відгук. Книга справді неймовірна, але от враженнями поділитися складно, тому що на 322 сторінках автор охоплює настільки багато подій та персонажів, що хочеться розповісти про все і всіх? Вважаю, що про цю книгу найкраще розкажуть цитати, які я з неї виписала. Наприклад, ось ця про Читачів: • Розумієте, є чимало Читачів, що почувають свою провину, як почнуть книгу й не закінчать. Це наче махлювати з власним кредитом чи порадою найліпшого друга. У «Картонні замки» автор часто використовує такі словесні повороти. І вони дуже вдало вплітаються в сюжет: • Каспар дивився на мене якщо не жалюгідно, то принаймні так жалюгідно, як можна дивитись, не виглядаючи жалюгідно. Наступні дві цитати – це моє особисте літературно-естетичне задоволення: • Книжка – це просто снодійне, що переносить вас від болю щоденного життя до втіх тихої, маленької смерті. • Деяких жінок пам’ятають за їхню чуттєвість і прозору звабність; а ще інших пам’ятають просто за те, що вони втілювали все, чим мислиться жінка. Також важливою частиною даної книги є глибокі думки автора, які хочеться читати й перечитувати по декілька разів: • Але минуле, про яке ми роздумуємо, необов’язково є минулим правдивим. Натомість воно є минулим, наснаженим особливим сяєвом, що набуває своєї значущості від того, як ми протиставляємо його нашому нинішньому життю. Бо ж попри те, як ми переоцінюємо це минуле, ностальгійні почуття несуть печать думок про красу, радість та насолоду. Варто зазначити, що наш головний герой – письменник на ім’я Дункан Кац. Якщо на початку книги він хоче позиватися на Бога через холодну погоду у Міннесоті, то пізніше провадить розмови з Смертю. Ось одна частина їхньої розмови: • – Дункане, все, що я можу тобі сказати: не бійся болю, бо біль – це життя; не бійся небуття, бо так станеш боятися й часу перед своїм існуванням; і не бійся мене, бо мить нашої зустрічі – лише припинення свідомості у тій подобі, в якій ти її знаєш. Сподіваюся, що цими цитатами та своїми думками змогла передати вам, яка це чудова книга!