«Південні вірші» — це багатоголосий поетичний портрет українського півдня, сповнений світла, вітру й історичної напруги. Антологія майстерно поєднує різні стилі й епохи — від ніжної меланхолії до урбаністичної зухвалості та мілітарної пристрасті. Книга відкриває південь як простір пам’яті, уяви й боротьби, де кожен текст звучить по-новому.

Як атмосферно! Нечасто бував на півдні України, але щоразу - це найтепліші та найщиріші спогади та емоції. Збірка допомагає думками повернутись до них :)

дуже гарна збірка дуже гарних поезій про Крим ? раджу всім читати, згадувати і надихатись☺️

Захоплива збірка, що дозволяє відчути подорожі очима українських класиків початку ХХ століття. Книга передає запахи, звуки й кольори далеких країв, одночасно занурюючи в атмосферу минулої епохи. Це не лише мандрівні враження, а справжні культурні та історичні свідчення, які надихають на власні відкриття й дають змогу поринути у світ, що змінювався століттями.

Якщо з якоїсь дивної та незбагненної причини, ви ще не прочитали цей твір, наполегливо рекомендую виправити цю оказію. Якщо ви не чули про Йогансена, то нікому не кажіть, але починайте прямувати в сторону книгарні і тихенько там купіть, почніть читати просто на ходу, прямуючи в подорож від магазину до найближчої зупинки. Ні, вам не вдасться з першого разу осягнути всього підступу автора, він з легкої руки познущається з читача і оком не змигне. Хоча, ні, таки періодично пан автор буде вигулькувати серед сторінок і буквально пояснювати вам очевидні речі, залишаючи за завісою відповіді на питання, які дійсно вас хвилюють. І прошу, не намагайтеся знайти логічність та структуру в цьому епатажному міксі вигаданих та реальних (ні) персонажів. Просто читайте із насолодою про ландшафти Слобожанської Швейцарії з періодичною театральною появою кумедних людей. Ця книга дуже давно була в моїх планах, але я щаслива, що прочитала її саме зараз. Чомусь мені здається, років пʼять тому сприйняття було б інакшим. А ще я встигла за цей період начитати базу, без цього ті завуальовані відсилки автора залишились би пустими пасами. Прочитайте і ви. Але не сприймайте текст занадто серйозно чи формально, піддайтеся всім заграванням автора і ви не пошкодуєте.

Це феєрія, авангард та гумор. Однозначна рекомендація людям, які звикли не тільки до белетристики та полюють на дозу сюжетів вартих екранізації. Неймовірна гра з читачем, приємний фльор тогочасних реалій, змішаний, зміксований та приправлений Європейським маренням, пресингом української літератури закрученим в метафори, що оформлене з цікавим аспектом нашого тогочасного правопису. Я пережила цю історію (не історію) з захопленням, і сміялась, і дивувалась, і злилась. Особливо можливе розчарування та перенесення до реальності в момент, коли автор самостійно докидає нам в завершенні книги, звертаючись напряму та розвіюючи магію своїми репліками.

Йогансен – прекрасний! Раджу читати всім?

Коли порівнюють російську та українську літератури, чогось часто не зважають на контексти. Російська розвивалася за рахунок інших, українська - всупереч. Григорій Сковорода, Леся Українка, Михайло Коцюбинський... А потім Винниченко... А потім ціла плеяда молодих та талановитих, чиї життя обірвалися в польоті. Імперія не могла дозволити. То ж єдине, чого нам не вистачає, - це розумної програми з ознайомлення світу з нашим багатством. Про що? Книга складається з сатиричного твору на радянську дійсність (і так, інколи не можна не сміятися, інколи - сумувати з приводу нашої безхребетності), а також з настанов письменникам, як писати оповідання різних жанрів. Думаю, що сучасним авторам варто їх прочитати, а подекуди і законспектувати) Уявляю, як цікаво було спілкуватися з чоловіком, який мав таке дошкульне почуття гумору, бо перли його творів вражають. Як і сила духу. "Я гадаю, що це наше щастя, що Маркс, Енгельс і Ленін мало цікавилися теорією мистецтва, бо, коли б дорогоцінний час їхнього думання витрачався б на таку другорядну справу, вони, очевидно, не встигли б повершити того, що вони повершили." І не думайте, що він міг лише критикувати, Йогансен чітко показав, що може писати "красивості" не гірше за інших, просто йому це не цікаво, він хотів справжньої літератури, а не беззмістовної писанини. "Якась нова кров, п’яна й гіркіша за полин, попливла по жилах і ударила йому в голову. Він ясно відчув, що згорів на попіл і народився знов. Він був уже не Дон Хозе Перейра, інтеліґент і тираноборець, а Данько Харитонович Перерва, степовик і член степового райвиконкому." Тому щиро рекомендую, якщо не читали, про особливості я вас попередила. І так, він був ще й поетом. І це теж на висоті.