З перших сторінок одразу впало у вічі, що стиль написання дуже специфічний: немає жодної прямої мови, тобто діалогів. Я до цього не звикла, тому попервах (першу чверть) було важкувато читати, а далі призвичаїлась. Щодо сюжету: ця історія про дивовижну й мудру дівчину, що стала настоятелькою, а потім і абатисою, яка доводить своїми вчинками - жінка може бути вільною, розумною, кмітливою, може бути собою! На її шляху виникає чимало перешкод та проблем, які потрібно було вирішити. Та їй до снаги усе, оскільки у неї є шалена підтримка сестринства. Приємно, що у книзі немає жодної діючої особи чоловічої статі, але при цьому, зображене важке становище жінок Середньовіччя. І якщо відкинути науково-технічний прогрес, то воно відтоді змінилося лише трохи: знецінення, приниження, грубощі та відсутність безпеки так і залишились з нами. Але як усе хороше закінчується, так і після смерті великих людей починається смута і розруха, що викликана заздрістю та пихою наступників. Примітка: у книзі присутні сцени 18+, короткі, але написані гарно, зі смаком.

Осяйна королева Елеонора Аквітанська посилає 17-річну Марі, позашлюбну сестру короля Генріха II Плантагенета, до віддаленого монастиря з бажанням пошвидше про неї забути. Марі «така дебела, і лаписька в неї такі велетенські, і голос такий грубий, і лице мужиче», а ще вона знає чотири мови, перекладає, римує вірші, має нахабство починати з чоловіками філософські дискусії … і закохана в королеву. Перші дні в монастирі жахливі. Норманська аристократка Марі - не вірянка, не звикла до аскетичних умов, задає багато питань щодо природи християнства і позиціонування жінки в ньому. «Чому її – людину з полум’яною величчю у крові – мають вважати меншовартісною через першу жінку, котра була виліплена з ребра, з’їла якийсь фрукт і позбавила себе розкошів Едему?» Переживши кризу підліткового кохання (Елеонора не прийде і не врятує її, як лицарка на білому коні), Марі, амбітна, як всі Плантагенети, бажає стати королевою у власному монастирському королівстві. Рік за роком, десятиліття за десятиліттям Марі перетворює жебрацький закапелок, забутий короною, на наймогутніший монастир графства, має шпигунів у Лондоні і Ватикані, надихає сестер-інженерок, теслярок, ковальок створити лабіринт, щоб сильні світу цього не змогли загарбати монастирські багатства. Марі не завжди діє морально, але завжди – стратегічно. А ще вона кохає. І зрештою пізнає віру, яка, як сама Марі зазначила, виросла з її турботи про жіночу спільноту. Це чудовий феміністичний роман у жанрі, який я б назвала «плекай свій власний сад». Справжню Марі де Франс – історичний прототип Марі, легендарну середньовічну поетку і перекладачку – я уявляла по-іншому, але це не завадило мені насолодитися книгою. Дуже раджу.

ЛОТТО вигнали з раю у 14 років, відправивши у школу інтернат. Його матір відрізала хлопчика від себе одним різким рухом. Але злоба не оселилася в його серці. Лотто є втіленням щирості та безмежної доброти. І він неймовірно щасливий, бо ця надзвичайна дівчина якимось чином погодилась стати його дружиною. МАТИЛЬДА - красуня, яка вважає себе найгіршою людиною у цілому світі. Коли їй було лише чотири, від неї відмовились батько та матір. "Дияволиця", в душі якої панує суцільна темрява, але йому вона даруватиме лише світло та любов. Такі різні, як ніч і день, вони стали ідеальним подружжям. Лотто - відомий драматург, Матильда - його тінь, його домашня оболонка. Та в один момент цей шлюб дає тріщину, яку вже неможливо склеїти. ?Цю книгу я обрала через обкладинку. Це цікаве поєднання кісток черепа та квітів та ще й дивна назва. Виявляється, що долі у давньогрецькій міфології - це богині долі, а фурії - римські богині помсти.І не даремно, бо у творі справді намішано долі різних людей і помста теж не забариться. В цьому романі авторка з ретельністю сімейного психолога препарує шлюб. І тут ми маємо надзвичайну нагоду поглянути на сімейний союз очима чоловіка та дружини. ?Перший розділ був багатообіцяючим: ми зустрічаємо головних героїв на пляжі у їхню шлюбну ніч. Надалі моє читання нагадувало їзду на американських гірках: різке піке вниз у першій частині книги ( її оповідає Лотто) і стрімке підняття вгору у другій частині - це оповідь Матильди. Якщо ви перетнете цю межу,то не пожалкуєте: до таких пристрастей та драматичного перебігу подій я точно не була готова! Авторка підіймає в творі багато важливих проблем:насилля над підлітком, деспотизм матері, роль жінки у шлюбі, її право на бездітність. Цей потужний багатошаровий психологічний роман опинився у списку улюблених книг Барака Обами. То в чому ж власне квінтесенція шлюбу?Дізнаєтесь, коли прочитаєте?

Один плюс в тому щоби хворіти - можна дочитати, що давно почала. Дочитала і ні на мить не пошкодувала. «Долі і фурії» - вражаюча книга, вона і прекрасна, і жахлива одночасно. Але саме це і є мистецтво - вміння вразити читача. «Долі і фурії» - це історія однієї сім‘ї, розказана від імені двох людей, яка сплетена із тонкого мережива окремих епізодів. Вона про те, що за кожним великим чоловіком обов‘язково стоїть жінка, що в кожному із нас живе щось хороше і щось погане, що навіть проживши півжиття із людиною, ніколи не знатимеш її до кінця. Сюжет книги цікавий і захоплюючий, про життя і стосунки, якими вони є: часом щасливими і радісними, іноді огидними, іноді жорстокими. Мені дуже подобається манера написання з усіма відсидками до спогадів, і дуже вдало використані уривки п’єс. Автока дуже витончено використовує описи і символи, що все разом складається в жахливо чудову книгу, судову в своїй жахливості. Одним словом, раджу книгу до прочитання, однак вона стовідсотково 18+