Щоб написати відгук на цю книгу мені знадобилось кілька днів, щоб привести всі свої емоції та думки до ладу? Бо вона мене не просто змусила плакати - ця книга мене розбила, розтрощила, розірвала на шматки…?? Не хочу нічого переказувати за сюжет, просто скажу кілька своїх думок. По-перше, я побачила Фінна зовсім в інакшому світлі - завдяки розділам від його імені, мені дуже бракувало цього в попередній частині. Я зрозуміла чому ж виникла ця прірва в стосунках між ним та Отем, і як він себе недооцінював. По-друге, розділи від імені Джека - розбили моє серце ? і змусили просто вмитися слізьми? Будьте готові відчути дуже глибокий біль та відчай за несправедливість долі. По-третє, розділи від Отем дали мені щось подібне до «спокою», я відчула що пережила їх історію повністю і готова прощатися з цими героями. І нехай інколи доля буває несправедливою та жорстокою, ми вчимося виживати і будувати щось нове. Ця книга - це частина мого серця❤️‍?

Скажу відразу, що я не є великим прихильником книг про підлітків, але ця вибила з мене всі можливі емоції: радість, злість, розуміння, сум та горе…? Отем та Фінн були найкращими друзями з дитинства, та з часом вони — дорослішають і віддаляються один від одного. Колись найкращі друзі, а тепер навіть не вітаються і мають різні компанії для спілкування . У цій книзі дуже гарно описано, як підлітки шукають для себе комфортне середовище і компанію для спілкування. Як намагаються себе змінити чи виразити свою яскраву особистість: одягом, кольором волосся чи будь-чим іншим. Як часто друзі можуть вдарити у спину найбільш болючим способом. Як це — закохатися вперше, і будувати серйозні стосунки та мріяти про спільне майбутнє. Як проблеми у сімʼї, а саме сварки батьків чи в подальшому розлучення — впливає на дітей. І те що депресія - це не жарти, варто одразу звернутися до спеціаліста який зможе допомогти. Для мене у цій книзі так багато сенсу і речей про які хочеться думати і говорити без упину. А фінал книги — змусив мене ридати, від несправедливості цього життя.. Ця книга - це 5/5?? Ну і звісно я виділила дуже багато цитат, і ось одні із них: «Іноді мене розчаровує кохання. Я чомусь гадала, що воно постійно поруч, зазирає тобі в обличчя, нагадує щомиті, що ти когось любиш. Виходь, що так буває не завжди.» «Над стосунками потрібно тяжко працювати. Ніхто не досконалий.» «Це дружба. Це любов. Утім, я вже знаю те, чого вони всі ще не засвоїли: якою небезпечною буває дружба, як може поранити любов.»

Я читаю досить багато YA-літератури й рідко відчуваю, що "виросла" з неї. Але саме ця книга змусила мене задуматися: якби я прочитала її у 13–15 років, можливо, вона справила б інше враження. Найперше питання в мене викликав сам початок. Навіщо був потрібен перший розділ? Уже з перших сторінок ми дізнаємося, що щасливого фіналу тут не буде, і далі вся історія будується в очікуванні цього моменту. Емоційний вплив був би набагато сильнішим, якби фінал залишився для читача несподіваним. Фінн і Отем – сусіди, чиї матері були найкращими подругами, тож у дитинстві вони теж були нерозлучні. Та коли настав час середньої школи, їхні шляхи розійшлися: з’явилися нові друзі, нові інтереси. Вони й далі зустрічаються на сімейних святах, час від часу спілкуються, але вже не такі близькі, як колись. Книга написана від імені Отем, і одразу видно, що вона досі небайдужа до Фінна. У неї є власні стосунки, у нього теж, але всередині в дівчини залишається відчуття: у кращому світі вони мали б бути разом. Вона постійно згадує їхнє дитинство, спільні ігри й жарти, а також уявляє теперішнє, де вони поруч. Ці моменти мені здалися дуже зворушливими. Як дорослий читач, я бачу незрілість Отем: її вчинки й реакції часто здаються дитячими. Але думаю, що це було навмисно – автор хотів показати саме підліткову сприйнятливість і недосвідченість. Попри те, що Отем і Фінн подаються як головні герої, їхні стосунки швидко відходять на другий план. Автор більше зосереджується на загальній картині життя середньошкільних підлітків і торкається багатьох тем: незахищений секс, підліткова вагітність, депресія, суїцид. Але всі ці проблеми показані дуже поверхово, а ставлення деяких героїв до них здалося мені легковажним, майже як до чогось нормального. Упродовж 90% книги майже нічого не відбувається, а на останніх двадцяти сторінках сюжет раптово стрімко набирає обертів. Кульмінація, яку ми чекали ще з першого розділу, нарешті відбувається. Якби роман закінчився саме на цьому моменті, враження було б сильнішим, а розчарувань – менше. Але останні десять сторінок виглядають як невдала спроба маніпуляції емоціями. Можливо, у 15 років ця історія справила б сильний вплив. Але зараз вона залишила мене радше байдужою.

Друга частина залишила мене з мішаниною емоцій. Читати про те, що він відчував, було боляче, і так, вона знову розбила мені серце. Але все ж… перша книга була сильніша. Мабуть, тому що ті емоції я відчувала вперше — вони били прямо в груди. А в другій я вже знала, як воно, і ефект був слабший. І ще це закінчення… ну, скажімо так, воно не зовсім те, на що я сподівалася. Гарно, але не «вау».

«Якби він був зі мною» Лори Новлін - це історія про дружбу, яка поступово переростає в кохання, з усіма типовими підлітковими переживаннями, розмовами про школу, стосунки та перше кохання. Авторка майстерно передає атмосферу юності, але для мене в цьому й криється головний мінус: сюжет і конфлікти здались занадто «шкільними» й драматичними. Звісно, фінал розриває серце, і хоча я ще з перших сторінок здогадувалась, що щось піде не так, все одно важко підготуватися до цього удару. І звісно, я плакала на останніх сторінках, але це не змінює моє загальне враження: занадто все банально і десь я вже таке бачила. Але, втім, мені сподобався посил книги, а саме нагадування: не відкладайте слова й почуття «на потім». Бо іноді «потім» вже не буде. Ось такі у мене неоднозначні думки стосовно цієї книги. Знаю, що є друга частина, але я не купувала. Можливо, ця книга більше «зайде» тим, хто любить ніжні й тривалі історії кохання з присмаком фатальності, але особисто я поставлю їй 3/5.

Хочу поділитись тим, що ця історія мені дуже полюбилась... Це історія про помилки, мовчання, врятовані почуття та внутрішню боротьбу. Якщо вам цікаві глибокі емоційні сюжети з психологічним підтекстом і міркуваннями про втрату й надію — ця книга стане для вас особливою.

Тиха трагедія, загорнута в ніжність. Це про дружбу, яка стоїть на межі чогось більшого. Про погляди, які важать більше за слова. І про те, як життя може не дати другого шансу. Авторка показує буденність — школу, розмови, підліткові драми. Але за цією простотою ховається щось набагато глибше: відчуття, що ти щось втрачаєш прямо зараз, але ще не знаєш, що саме. Це повільна історія, яка несподівано б’є в серце. Без пафосу, без гучних заяв. Просто — реальність, яка ранить. Мовчки, боляче, по-справжньому.

Ця книга читається неймовірно легко — сторінки ніби самі перегортаються. Вона емоційна, дуже щира. Спочатку все здається таким світлим, теплим, майже безтурботним… але ближче до кінця починаєш відчувати, як поступово накочується важкий осад. І коли перегортаєш останню сторінку — стає якось порожньо і боляче. Та попри все, саме такі історії залишаються з тобою надовго❤️✨