Вирішила я вийти з книжкової зони комфорту і взятись за Кідрука.
До рук потрапила «Де немає Бога».

Перші 150 сторінок йшли повільно: багато термінології та неповʼязаних між собою історій. Далі захотілось читати швидко, бо стало дуже цікаво з моменту самої авіатрощі літака. Хочу виокремити потужні знання автора з льотної справи. Це додало оригінальності та впізнанності його стилю, мені так здається.
«Поглинуло, викрутило розум та виплюнуло в яму, з якої треба вибратись» - я б так описала вплив книги на мій мозок (відчуваю буде довгий післясмак). Непередбачувана кінцівка, детальні описи виживання батька Парамонова; загибель спортсмена, смерть самого Парамонова та Анни. І зовсім неочікуване виживання старого Апшоу та Лейли.
Що творилось в голові Апшоу в останні хвилини перед порятунком? і яка вражаюча різниця з його думками в перші години після катастрофи? На що здатна людина аби вижити? І як жити після такого виживання? Апшоу забрів у світ «Де немає Бога», і цікаво чи продовжить розповідати про віру в Бога. Автор про це мовчить. Роздумуйте самі.

Читайте, якщо готові.
Моя оцінка 10/10🔥🔥🔥🔥🔥🔥

Більшість знає Орвелла як творця «1984» - антиутопії від якої мурашки по шкірі та сатиричного твору «Колгосп тварин». Та мало хто знає, що він писав також чудові романи. Талановита людина була у багатьох жанрах.
Автор розкриває питання віри та втрати віри, але не до кінця. Він дає можливість читачу самому поринути у роздуми.
Тут нема динамічності, як у найвідомішому творі, але це не робить роман поганим, просто дещо незвичним і ніби не характерним автору.
Дороті смиренна, покірно допомагає батьку та живе вірою, до моменту втрати памʼяті. Далі потрібно вижити попри все. Жебрацтво, важка праця в полі; бажання вчителювати так, щоб дійсно щось навчити дівчаток розбивається вщент, коли постало питання втрати і цієї роботи.
Чи втратила Дороті віру? Що змінилось?
Читайте та думайте самі над висновками (автор ніби спеціально повністю не розкриває тему)

Ґілберт — це відкриття сучасного письма для мене. «Природа всіх речей» потрапила до мене другою книгою авторки в мою поки скромну домашню бібліотеку.
Товстунець : 700 сторінок. Але ж як гарно написано😍
19 століття і жінка в науці.В той час, коли в Америці ще існує рабство, вища освіта лише для чоловіків. Виклик для того часу, погодьтеся.

В романі багато персонажів, але головна постать — Алма Віттекер. В образі головної героїні зібрано: гострий розум, допитливість, прагнення щось віднайти, але в той же час ця пані потребувала звичайних жіночих бажань та сімʼї. Світ для неї — велич недосліджених елементів, які вона прагне вивчити.
Тут нема щасливого любовного фіналу з купою дітей. Але Алма все ж таки в якійсь мірі знаходить своє щастя, приймаючи світ та випробування на себе та вишукуючи в них щось добре. Інколи вона по дитячому наївна, але образ Алми дуже цікавий та багатогранний.
Це лише друга книга авторки, яку я прочитала. Але можу зробити висновок, що Ґілберт пише про жінок, які не мають сімʼї та дітей. Але ці жінки знаходять себе, самостверджуються. Кожна з них має свій характер, розум та особливу сміливість. Алма віднайшла себе в науці. І це було її щастям.

Рекомендую 10/10

Дуже сподобалась книга♥️
Ця книга — це моє знайомство з творчістю Ґілберт. Після цієї книги мені захотілось ще читати її книги.
Планую придбати «Природа всіх речей» та «Місто дівчат»