18. Аж 18 цитат я виписала із Записок. Для мене це як знайомство таємним «Я» Ліни Костенко, адже усі роздуми героя - її переживання. Книга багата на іронію, сарказм та історичні події. Ви любите Ліну Костенко за виключно за вірші лиш до моменту прочитання цього прозового творіння.

Більше схоже на такий собі архів подій початку 2000-х. Хоч і нема чіткого сюжету, книжка не відпускає.. Читала із захопленням??

якщо ви читали цей текст у школі, обовʼязково перечитайте зараз! якщо не читали раніше (я вам трохи заздрю), обовʼязково прочитайте!

така красива збірка? раджу всім хоч раз прочитати!

От не фанат дорослих віршів Ліни Василівни, більше подобається її проза. Але ця книжка - це просто якесь диво дивовижне. Навіть коли ти вже дорослий-серйозний)))

Купила цю збірку ще у 2021 році в маленькій місцевій книгарні за 180 гривень. З того дня вона вже трохи змінила свій вигляд: напис «триста поезій» майже стерся, правий верхній кутик випадково зігнула, а всередині з’явилися десятки закладок, скріпок і поміток. Вона давно перестала бути просто книжкою стала схожою на щоденник, за яким можна переглядати і згадувати мої почуття, моменти. На початку пандемії вона рятувала від самотності. Потім зовсім випадково «триста поезій» опинилися у моєму тривожному рюкзаку і це було так символічно, і так потрібно. Тоді рядки Ліни Василівни тримали, коли довкола панувала цілковита невизначеність. А зараз я читаю її зовсім інакше, ніж кілька років тому. У знайомих текстах знаходжу нові сенси, які раніше не помічала. Вони звучать глибше і здаються невичерпними..)

У "Записках українського самашедшого" Ліна Костенко глибоко аналізує українське суспільство на початку 2000-х, відкриває гірку правду про нас тодішніх і наші реалії, порушує теми, про які більшість воліло б мовчати. Від цієї правди стає сумно за свій народ, за його травми та діагнози, проблеми й трагедії, які тягнуться століттями і ніби ніяк не вирішуються. Головний герой роману перебуває у постійному потоці інформації і пропускає всі новини крізь себе. Його болить все: мова, політика, історія, занепад моралі, звикання людства до трагедій. Через майстерний стиль написання цього твору ви відчуєте весь цей тиск і вплив інформації на героя, і точно замислитесь, чи живете своє життя, чи ні. Та й взагалі, тут стільки мудрості від Ліни Костенко, що інсайти не на одну тему гарантовані. Так, це твір не з легких. Комусь він буде йти важче, хтось категорично не погоджуватиметься з авторкою. Але я раджу прочитати "Записки українського самашедшого" кожному українцю, особливо молоді, яка не застала тих подій, щоб краще розуміти, звідки ми пішли. І щоб ми були "сАмашедшою" державою, яка не схиляється ні до одних, ні до інших, а будує себе сама лише на своїх цінностях, за які зараз проливається кров, а не "сумасшедшою"...

Напевно, найбільш банально писати відгук про Ліну Василівну саме під цією, вже вірусною, збіркою поезій. Однак, кожен вірш, кожен рядок, кожна конотація, що вийшла з-під рук цієї неймовірної мисткині варта мільйонів відгуків. Тому, власне, я тут) Спочатку я відкрила цю збірку із суто самовдоволеним бажанням знайти там знайомі ще зі школи поезії, як-от "Недумано, негадано" або "Сіре місто, бетонна маро". Але дякую цій невеликій книжечці із фантастично-бузковим переплетом за нові, але вже дорогі моєму серцю знахідки: "Такий чужий і раптом - неминучий!", "Божевілля моє, божевілля", "Не говори печальними очима" та десятки інших. Настільки вони вже резонують своєї тужливою лірикою та тонким елегантним стилем із моєю душею, що іноді здається, ніби колись за філіжанкою кави я виливала свої переживання шановній Ліні Василівні віч-на-віч. Моє звернення до чоловіків, які хочуть зрозуміти переживання жіночої душі: ця збірка обов'язкова вам до прочитання!