Книга, яку потрібно прочитати всім, хто цікавиться українською культурою – «Що таке українська література» Леонід Ушкалов. Моментами її читати складно, але від того не менш захопливо🤍
До книги ввійшли 45 есеїв, які вперше побачили світ у 2012–2013 роках на шпальтах газети «Україна молода» в рубриці «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». Кожен із цих уроків дуже змістовний та цікавий. З них ми не тільки дізнаємося про життя та творчість наших письменників, але й обговорюємо щастя, свободу, любов, правду, поезію та самотність.
На сторінках книги ми побачимо Лесю Українку, Ольгу Кобилянську, Тараса Шевченка, Григорія Сковороду, Миколу Хвильового та багато інших відомих українських письменників.
• В 1925 році Україна за загальною кількістю видань посідала сьоме місце у світі – відразу після Німеччини, Франції, Великобританії, США, Італії та Польщі… Інститут книгознавства ліквідували 1934 року.
• Життя йде своїм ходом, і пісок забуття притрушує навіть те, що було ще зовсім нещодавно.
• Ледве чи помилюся, коли скажу, що вино та поезія – речі нероздільні. Точніше, вино – то справжня «кров поезії». Воно означає тут геть усе: Бога й диявола, душу і тіло, любов і ненависть, пам'ять і забуття, а ще – насолоду, дружбу, гріх, жертовність, свободу…
• Наш поет (Тараа Шевченко) надто любив це життя-свято – нехай примарне, нехай крихке, нехай конечне, та все-таки свято. Може, він і любив життя так сильно якраз тому, що гостро почував його проминальність.
• «У московському народі панують просто неймовірні рабство й неволя… там гадають, що люди приходять у цей свій тільки заради того, щоб не мати в ньому нічого, а бути лиш рабами.» – Іван Богун
• Отак – на противагу просвітницькому гаслу: «Всі люди рівні» – Сковорода стверджує: «Всі люди різні». А це означає, що треба вчитися сприймати світ таким, яким він є, в усьому його розмаїтті, в усіх його суперечностях, у всій його недоладності, красі, величі, трагізмі… Мабуть, саме це дає можливість жити «тут-і-тепер», почувати вдячність.
• «Історія мого життя – це частина історії моєї вітчизни» – Тарас Шевченко