Неймовірно оригінальна й таємнича історія, яка починається як класичний трилер ? - зникнення дівчат, загадкове їхнє повернення, тривожна атмосфера. Але з кожним розділом авторка поступово, дуже органічно, вплітає у сюжет все більше містики. Цей перехід зовсім не затягує навпаки, тримає в напрузі до самого фіналу. ✨? Особливо сподобалося, що тут немає безглуздих описів природи чи другорядних деталей, які не мають жодного впливу на сюжет чи героїв. Усе продумано, кожен епізод має сенс ?? Кінцівка вийшла надзвичайно логічною, навіть попри те, що ❗️СПОЙЛЕР ❗️старша сестра жертвує всіма, вбиває, аби вберегти молодших. Мені дуже сподобалася ця моральна складність - молодші, у яких все ж прокидається совість, не можуть повністю зрозуміти й пробачити Грей, хоча вони пов’язані між собою набагато глибше, ніж просто родинними звʼязками. Я не розумію, чому ця історія залишається такою непоміченою. Вона свіжа, оригінальна, атмосферна. Це не зовсім фентезі - радше містичний трилер із нотками магічного реалізму. ? Описи потойбічного написані дуже сильно: іноді навіть ставало по-справжньому моторошно. Книга справляє глибоке враження й змушує замислитися про межу між людяністю, провиною та любов’ю.

Троє маленьких дівчат одного вечора раптово зникають, коли батьки на пару секунд відвернули увагу. За місяць вони з’являються на тому ж місці де й зникли, але нічого не пам’ятають і батько підозрює, що з дітьми щось не те. Через 10 років найстарша з дівчат знову зникає. Сестри починають підозрювати, що вона знову опинилася в тому місці де й провела цілий місяць 10 років тому і починають займатися її пошуком. Книга мені сподобалася. Сюжет цікавий, але мені не вистачило гостроти. Було таке відчуття, що ось-ось має відбутися щось таке, щоб «ого!», але нічого такого я тут не побачив. Читається книга легко. Фінал інтригуючий, натякає на те, що повинно бути продовження. Авторці вдалося гарно описати потойбічний світ, але події, які в ньому відбувалися, мені не завжди були зрозумілі. Цю книгу я перечитувати вже не планую, але, якщо буде продовження, залюбки прочитаю.

Стиль Крістал Сазерленд сплітає поезію і морок. Її мова сповнена темної краси, яка оживляє найтемніші кути оповіді, перетворюючи її на жахливий сон наяву. Книга стає порталом, що розчиняє крихкі кордони між нашим світом і царством моторошних казок. Це історія, де таємниці мають силу розірвати не лише сімейні узи, а й саму тканину реальності. Роман оголює страхи, що гніздяться в найтемніших куточках нашої свідомості, занурюючи в оповідь, від якої неможливо звільнитися. Сюжет обертається навколо невмирущого сестринського зв’язку, що слугує одночасно якорем і ланцюгом, який тягне на дно, і надає історії глибини, що вражає.

Я повністю дочитала цю книгу, таке гарне оформлення і опис, але..... Очікувала готичний, атмосферний трилер з інтригою та саспенсом. Отримала набір стандартних YA-кліше з непрописаними персонажами та дивними описами запахів, які швидше збивали ритм, ніж створювали атмосферу. Початок був обіцяючим: три сестри, натяки на надприродне, таємничий переслідувач, загроза з темряви. Здавалося, сюжет ось-ось набере обертів, але кожен раз, коли починалося щось цікаве, напруга спадала в нікуди. Саспенс? Пшик. Драма? Пшик. Розкриття таємниці? Знов пшик. Героїні вийшли радше схематичними: відчувалося, що потенціал є, але вони так і не ожили на сторінках. Не знайшла жодної, за кого хотілося б уболівати. І хоча авторка намагалася передати характери через аромати та деталі, ця “запахова” манера швидко перетворилася на повторення, яке більше відволікало, ніж занурювало. Так, сюжетна лінія мала цікаві точки, але рухалася повільно й не завжди логічно. Атмосфера готики розчинялася у підліткових драмах, гламурних вечірках і конфліктах заради конфлікту. Містика вийшла без ляканини, а темрява без глибини. Особисто мені не вистачило цілісності: занадто багато повторів у тексті, занадто мало розкритих персонажів. Історія могла б бути значно сильнішою, якби авторка менше розпорошувалася на декоративні деталі і більше працювала з психологією героїв та розвитком подій. Вибачте, заздалегідь, кому ця книга сподобалася, але особисто для мене - розчарування, можливо просто був не той настрій, а можливо просто не мій вайб. Але якщо ви полюбляєте легкі, стильні містичні історії з нотками трилеру та готові закрити очі на схематичність персонажів то - так

"Дім Голлоу" Крістал Сазерленд — це книга, яка затягує у свій моторошний, але прекрасний світ з перших сторінок і не відпускає до самого кінця. Це не просто історія про зникнення, а глибоке дослідження сестринських зв'язків, травм минулого та прихованих таємниць, що живуть у серці старого будинку.

Насправді я багато не очікувала від книжки, але це просто ВАУ. Щось нове, що ще не «приїлося». Прочитала за декілька днів, адже було цікаво, що ж насправді трапилося з сестрами Голлоу. Історія розповідає про трьох сестер, які зникли в новорічну ніч, а через деякий час просто з‘явилися там же, але чи це були вони? Історія дуже динамічна, кардинально різні сестри, які спробували пристосуватися до світу у свій варіант, гидкі описи це прость щось нейморівне, якщо це можна так назвати. Тепер хочу почитати у такому жанрі ще). Кому набридли однотипні історії, де можна здогадатися кінець, тоді однозначно рекомендую

Мені хочеться поставити 8*. Бо це темна-темна казка. Я дуууже люблю таке похмуре, гнітюче, мрячне, безнадійне. Я купаюся в цій атмосфері, відроджуюся в її занепаді. Але цей нездоровий фанатичний зв'язок між сестрами, сталкерство Айріс стосовно Ґрей (ст.сестри) - це було ту мач! І занадто не тому, що це скидалося вже на псих хворобу меншенької, а тому що авторку на цих моментах заклинило: одні суцільні повтори, відсилки на минуле і дитинство, які стрибають хаотично і невизначено. Вже з середини це дратувало, бо читач не тупий, зрозумів силу і глибину хворобливої захопливості Айріс стосовно сестер загалом і, особливо, старшої Ґрей. Тож для чого було це повторення і підкреслення одного і того самого... Цитата з книги: "Ми були сестрами. Відчували біль одна одної. Завдавали болю одна одній. Знали, як зранку пахне дихання іншої. Плакали одна через одну. Смішили одна одну. Злилися, щипали, хвицали й волали одна на одну. Цілували одна одну в чоло й ніс, лоскотали віями щоки. Носили один одяг. Крали одна в одної маленькі скарби, сховані під подушками. Захищали одна одну. Брехали одна одній. Удавали із себе старших, інакших. Грали в перевдягання. Шпигували одна за одною. Володіли одна одною, як блискучими скарбами. Любили одна одну неймовірно, палко, люто. З тваринною люттю. Химерною. Мої сестри. Моя кров. Моя шкіра. Яким же жахливим був наш сімейний зв’язок." Не було розкрито, чому між сестрами ТАКИЙ сильний зв'язок, можна навіть назвати магічно-містичний. Не розкрито: хто ж насправді є ці сестри? Здається, що авторка залишила ці питання ніби для продовження другої книги. В заключені маємо: Атмосфера просто ульот?, задум круть! ??? АЛЕ Книгу сильно затягнуто, багато не розкрито, а сам кінець, на мій погляд, злитий в унітаз (це я про те, що сталося з тим, хто бігав з черепом бика). До речі, для чого він ховався за черепом? Я цього моменту не зрозуміла. Одягни плащ чи що... чи взагалі не приховуй обличчя, бо нууу на що це могло по суті вплинути? На розвиток сюжету навряд, бо Айріс і Віві все одно дупля не різали, щоб з цим робити. Тому, об'єктивно 6

"Дім Голлоу" - це містичний трилер, який чутливим та емпатичним людям не порадиш читати на ніч - авторка так круто і детально описує моторошні моменти, що всі ці картинки ще довго перед очима, та й починає здаватися, що мертвотні запахи чуєш (сподіваюсь, цю книжку ароматизувати ніхто не додумається). Щодо книжки, вона мене приємно вразила, бо очікування були суттєво простішого чтива. Сюжет цікавий, базований на шотландській міфології, включає непогану детективну складову. А фінал в чомусь очікуваний, але щось і перевертає з ніг на голову. Тому я не дивуюсь, що "Дім Голлоу" викликав такий інтерес, і, хоча це не зовсім мій жанр, я би почитала щось ще про головних героїнь, наприклад, їх передісторію, або ж щось ще зі схожою атмосферою, написане цією ж авторкою.