Сортування:
1
Котолог
+38 066 888 18 01
графік роботи служби турботи:
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
понеділок-п`ятниця - 09:00-21:00
субота, неділя - 09:00-18:00
"Дім Голлоу" Крістал Сазерленд — це книга, яка затягує у свій моторошний, але прекрасний світ з перших сторінок і не відпускає до самого кінця. Це не просто історія про зникнення, а глибоке дослідження сестринських зв'язків, травм минулого та прихованих таємниць, що живуть у серці старого будинку.
Анонім
Насправді я багато не очікувала від книжки, але це просто ВАУ. Щось нове, що ще не «приїлося». Прочитала за декілька днів, адже було цікаво, що ж насправді трапилося з сестрами Голлоу. Історія розповідає про трьох сестер, які зникли в новорічну ніч, а через деякий час просто з‘явилися там же, але чи це були вони? Історія дуже динамічна, кардинально різні сестри, які спробували пристосуватися до світу у свій варіант, гидкі описи це прость щось нейморівне, якщо це можна так назвати. Тепер хочу почитати у такому жанрі ще). Кому набридли однотипні історії, де можна здогадатися кінець, тоді однозначно рекомендую
Анонім
Мені хочеться поставити 8*. Бо це темна-темна казка. Я дуууже люблю таке похмуре, гнітюче, мрячне, безнадійне. Я купаюся в цій атмосфері, відроджуюся в її занепаді. Але цей нездоровий фанатичний зв'язок між сестрами, сталкерство Айріс стосовно Ґрей (ст.сестри) - це було ту мач! І занадто не тому, що це скидалося вже на псих хворобу меншенької, а тому що авторку на цих моментах заклинило: одні суцільні повтори, відсилки на минуле і дитинство, які стрибають хаотично і невизначено. Вже з середини це дратувало, бо читач не тупий, зрозумів силу і глибину хворобливої захопливості Айріс стосовно сестер загалом і, особливо, старшої Ґрей. Тож для чого було це повторення і підкреслення одного і того самого... Цитата з книги: "Ми були сестрами. Відчували біль одна одної. Завдавали болю одна одній. Знали, як зранку пахне дихання іншої. Плакали одна через одну. Смішили одна одну. Злилися, щипали, хвицали й волали одна на одну. Цілували одна одну в чоло й ніс, лоскотали віями щоки. Носили один одяг. Крали одна в одної маленькі скарби, сховані під подушками. Захищали одна одну. Брехали одна одній. Удавали із себе старших, інакших. Грали в перевдягання. Шпигували одна за одною. Володіли одна одною, як блискучими скарбами. Любили одна одну неймовірно, палко, люто. З тваринною люттю. Химерною. Мої сестри. Моя кров. Моя шкіра. Яким же жахливим був наш сімейний зв’язок." Не було розкрито, чому між сестрами ТАКИЙ сильний зв'язок, можна навіть назвати магічно-містичний. Не розкрито: хто ж насправді є ці сестри? Здається, що авторка залишила ці питання ніби для продовження другої книги. В заключені маємо: Атмосфера просто ульот🦄, задум круть! 🔥🔥🔥 АЛЕ Книгу сильно затягнуто, багато не розкрито, а сам кінець, на мій погляд, злитий в унітаз (це я про те, що сталося з тим, хто бігав з черепом бика). До речі, для чого він ховався за черепом? Я цього моменту не зрозуміла. Одягни плащ чи що... чи взагалі не приховуй обличчя, бо нууу на що це могло по суті вплинути? На розвиток сюжету навряд, бо Айріс і Віві все одно дупля не різали, щоб з цим робити. Тому, об'єктивно 6
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях