Кормак Маккарті

Назва чудово передає сюжет. Історія про дорогу, про шлях батька й сина.

В цій історії можна помітити буквально усе, читаючи її складається враження, що ця книга розкриває твої внутрішні переживання.

Історія про дрібку світла та добра у дуже темному світі, в якого немає майбутнього. Усе зникло.

Найкращий опис цієї історії вказаний у післямові:
"Хороші люди в "Дорозі" буквально й метафорично "несуть вогонь", а не смажать на ньому немовлят".

Прочитавши трішки про автора, я вже більше розумію скільки насправді там було посилань до біблійних історій. Наскільки сама історія є історією про релігію та віру. Я не любитель книг про релігію, але "Дорога " буквально вразила мене. І мені здається, що згодом я захочу перечитати її ще раз.
Ця книга не захоплива та інтригуюча...проте вона неймовірна!

"Дорога" - це одна з найсильніших книжок, які я взагалі читала. Вона проймає, змушує відкритися для неї, бути там, на тому шляху разом з Хлопчиком та Батьком...змушує втирати сльози. А ще довго про неї думати.
⠀
Світу більше не існує... Людей, та й тих в нормальному розумінні не існує. Випалена земля, зотлілі душі, вбоге існування заради того, чого більше немає.

Батько і Син йдуть через увесь Світ, від якого лишився лише попіл, аби знайти життя. Є Чоловік і є його маленький Бог, тільки заради якого він ще живе. І вони несуть свій власний Вогонь, який в жодному разі не повинен згаснути...
⠀
Батько - осередок сили, мудрості, любові, хоробрості... Все, що він робить - заради Сина. Він прагне вберегти його від всього поганого, що є в світі, від самого світу.
⠀
Вся сутність батьківства на тлі постапокаліптичного світу. Як ми можемо бути Богами один для одного, як спочатку тато й мама піклуються про синів та дочок...як, зрештою, ролі змінюються.

Дуже раджу її.
⠀
"Він знав одне - дитина була його спасінням. Сказав собі: "Якщо він не творіння Господнє, значить Бога ніколи не було".

Це невеликий роман, який вмістив в себе довгий важкий шлях, філософію, везіння та невдачі, біль, страх, смерть...

Досить тягуча і депресивна книга, але вона варта прочитання. До речі автор отримав за цей роман Пулітцерівську премію 🏆

Головними героями історії є батько та син, їх імен ми не знаємо, звідки вони йдуть розуміємо лише приблизно, куди й для чого прямують — також.

Земля пережила апокаліпсис, щось відбулось (дуже схоже на ядерний удар) і людей лишилось мало, вони або гуртуються і стають канібалами, або переховуються від цих гуртів...
Жахлива реальність для тих, хто пам'ятає спокійне і сите життя.

Хлопчик народився вже після катастрофи й всі розповіді про минуле нічого для нього не варті, бо вже не так, зовсім...
Батько й син прямуючи до моря зустрічають на своєму шляху різні перешкоди, страждають від хвороб, голодують, але вперто слідують меті.

Чи досягнуть вони її? А що далі? А чи варто взагалі борсатись, знаючи, що фінал один?

Пронизливо, жахаюче, іноді невимовно боляче, а іноді по дурному радісно від подій книги.
Вона тягуча, мов патока, але на превеликий жаль, не така солодка.

Раджу читати, але якщо ви вразливі, можливо не зараз.
Також є екранізація (я її не бачила, поки не відчуваю душевних сил на це) з Віго Мортінсеном.

"Так, ти забудеш те, що хочеш пам'ятати, і будеш пам'ятати те, що волів би забути"