"Голод" це та книга про яку я не знала нічого окрім анотації, але купила, щоб була безкоштовна доставка (фінансова грамотність же 🤭). Вона розповідає про не надто вдалий період життя молодого письменника. Він злидарює, нема роботи, нема грошей, нема їжі, але наш герой занадто гордий щоб простити допомоги і занадто дивний, щоб знайти іншу роботу. От ми й слідкуємо за нашим бідосєю у його безладних потугах якось вибратися з дна. Він то чіпляється до дівчат, то катається по місту на візнику, то роздає останні гроші жебракам і все це переривається голодними мареннями. У мене ця книга викликала дивні відчуття: читати її було не комфортно, за героя соромно, але відірватися складно. Автор так глибоко поринув у психологізм ситуації, що у мене виникало питання: чи не голодував і він, щоб описати той стан🤔 І плюсом до глибини тексту йде приємна мова автора. Це чергова книга яку я не можу радити абсолютно всім, але якщо ви шукаєте чогось нового в класиці, то спробуйте "Голод" К. Гамсун😏.
"Голод" Кнута Гамсуна — крик самотньої свідомості, що став класикою "Голод" — не просто перший великий роман Кнута Гамсуна, а його найвеличніший твір, той, що визначив обличчя модерністської літератури й значною мірою передбачив екзистенціалізм як напрям. Це книга, яка й досі залишається болісно актуальною, жорстко чесною й глибоко особистісною. Головний герой — безіменний молодий письменник, що блукає вулицями християнії (сучасного Осло), борючись із голодом, злиднями та власним внутрішнім розпадом. Але це не соціальний роман про бідність — це роман про свідомість, про внутрішнє життя людини, яка, залишившись наодинці з собою, з простором, з реальністю, намагається зберегти гідність, розум і віру у власну вартість. Гамсун творить блискучий внутрішній монолог — стиль, який згодом підхоплять Вірджинія Вулф, Джойс і Фолкнер. Його мова — гостра, іронічна, імпульсивна; його персонаж — розірваний між гордістю й приниженням, між бажанням і відразою, між творчим поривом і повним знесиленням. Це літературний образ людини, що постійно балансує на межі — не лише голоду фізичного, а й голоду духовного, екзистенційного. Кнут Гамсун одним із перших зобразив людину як складну, суперечливу істоту, що не піддається простому моральному чи соціальному аналізу. І саме цим він став провісником екзистенціалізму — задовго до Камю, Сартра і Беккета. Він не пропонує філософських схем чи готових відповідей — він показує досвід існування як такий: болісний, незрозумілий, але до глибини справжній. "Голод" — це роман, який читається як сповідь, як виклик і як музика. Він вражає, ламає, очищає. І, без сумніву, це найкращий твір Гамсуна, та книга, з якої починається вся модерна література ХХ століття. Без неї — не було б багатьох інших.
Котолог