"Голод" це та книга про яку я не знала нічого окрім анотації, але купила, щоб була безкоштовна доставка (фінансова грамотність же ?). Вона розповідає про не надто вдалий період життя молодого письменника. Він злидарює, нема роботи, нема грошей, нема їжі, але наш герой занадто гордий щоб простити допомоги і занадто дивний, щоб знайти іншу роботу. От ми й слідкуємо за нашим бідосєю у його безладних потугах якось вибратися з дна. Він то чіпляється до дівчат, то катається по місту на візнику, то роздає останні гроші жебракам і все це переривається голодними мареннями. У мене ця книга викликала дивні відчуття: читати її було не комфортно, за героя соромно, але відірватися складно. Автор так глибоко поринув у психологізм ситуації, що у мене виникало питання: чи не голодував і він, щоб описати той стан? І плюсом до глибини тексту йде приємна мова автора. Це чергова книга яку я не можу радити абсолютно всім, але якщо ви шукаєте чогось нового в класиці, то спробуйте "Голод" К. Гамсун?.
"Голод" Кнута Гамсуна — крик самотньої свідомості, що став класикою "Голод" — не просто перший великий роман Кнута Гамсуна, а його найвеличніший твір, той, що визначив обличчя модерністської літератури й значною мірою передбачив екзистенціалізм як напрям. Це книга, яка й досі залишається болісно актуальною, жорстко чесною й глибоко особистісною. Головний герой — безіменний молодий письменник, що блукає вулицями християнії (сучасного Осло), борючись із голодом, злиднями та власним внутрішнім розпадом. Але це не соціальний роман про бідність — це роман про свідомість, про внутрішнє життя людини, яка, залишившись наодинці з собою, з простором, з реальністю, намагається зберегти гідність, розум і віру у власну вартість. Гамсун творить блискучий внутрішній монолог — стиль, який згодом підхоплять Вірджинія Вулф, Джойс і Фолкнер. Його мова — гостра, іронічна, імпульсивна; його персонаж — розірваний між гордістю й приниженням, між бажанням і відразою, між творчим поривом і повним знесиленням. Це літературний образ людини, що постійно балансує на межі — не лише голоду фізичного, а й голоду духовного, екзистенційного. Кнут Гамсун одним із перших зобразив людину як складну, суперечливу істоту, що не піддається простому моральному чи соціальному аналізу. І саме цим він став провісником екзистенціалізму — задовго до Камю, Сартра і Беккета. Він не пропонує філософських схем чи готових відповідей — він показує досвід існування як такий: болісний, незрозумілий, але до глибини справжній. "Голод" — це роман, який читається як сповідь, як виклик і як музика. Він вражає, ламає, очищає. І, без сумніву, це найкращий твір Гамсуна, та книга, з якої починається вся модерна література ХХ століття. Без неї — не було б багатьох інших.
Котолог