"Мухи - це демони тих людей, які живуть зовні. Вони поволі їдять вас, повзають по вас, насолоджуючись смородом, від них нудить." Це сильна історія про дівчину, до якої доля виявилась не надто ласкава. Ви дізнаєтесь про події, які б могли зламати кожного. Про те, як вставати наново і намагатися змінити своє життя на краще. Хвилюватись за свої минулі помилки, робити нові, довіряти й обирати не тих, закохуватись й розчаровуватись. "Мовчання- найкраща зброя. Люди можуть обдурити тебе за допомогою слів. І перекрутять усе, що ти скажеш. Змусять тебе повірити, що тобі потрібні речі, про які ти навіть ніколи й не замислювався." Початок мені видався простим, не сильно зрозумілим. Проте всередині все стало цікавішим. Я підкреслила багато моментів для себе. Особливо щодо шрамів, бо маю на нозі дещо подібне і багато хто казав, що його треба приховувати. Та це частина мене, помилка лікарів і нікуди її не подінеш. Як життя не випробовує нас та добрі й чисті люди завжди зустрінуться на шляху і допоможуть.
Анонім
Це одна з найглибших і найсильніших книг, які я коли-небудь читала. Кетлін розповідає нам історію Чарлі, дівчинки, яка справляється з величезним болем у своєму житті за допомогою самопошкодження. Зрештою, ця історія сповнена великої надії, особливо після того, як ми стали свідками подорожі Чарлі, пов'язаної з небезпекою, відчаєм, сумнівами та ненавистю до себе. Стиль авторки віддзеркалює історію - грубу, трагічну, сувору і надзвичайно красиву - з деякими сценами, що викликають і сміх і сльози. Її персонажі багаті та складні, а в образі Чарлі вона створила вразливий і водночас стійкий характер. Неможливо читати цю книгу і не бути зворушеним персонажами Кетлін. Я ніколи не забуду цю історію. Обов'язкова до прочитання для будь-якого віку!
Анонім
Це не те що я очікувала від історії, тому вона затягнула мене з головою. Історія про дитину, яка потрапила у дуже жорстокий дорослий світ і не знає що робити з собою і своїми емоціями і прийшла до дуже саморуйнуючого висновку. Книжка важка, повчальна, скляна, проте я мало вірю у її фінал (момент подяки авторки і її історія трохи підвищили мою віру в такий фінал..) Ти переживаєш за ГГ як за свою доньку/молодшу сестру/подругу просто як за дівчинку, ти не хочеш, щоб вона робила помилки, бо вона не знає ще людей, має так мало досвіду. Дуже за неї переживала. Не вистачило трошечки більше бекграунду, але потім подумала. що це логічно, бо мозок дитини просто забував про всі психологічні травми й жахливі моменти. Хороша історія для юних людей, можливо допоможе трошки більше цінувати те що в них є
Анонім
Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях