Кетлін Ґлазґов

Це історія, яка вражає до глибини душі. Вона говорить про біль, втрату, боротьбу та водночас про надію, силу і шлях до зцілення.

Ця книга про дівчину, яка пройшла крізь темряву, але не здалася. Про те, як складно жити, коли здається, що тебе розбито на шматки, і як важливо знайти в собі силу збирати їх докупи. Авторка з великою чутливістю порушує важливі теми — психічне здоров’я, самотність, пошук себе.

Мова книги глибока, емоційна й часом болісна, але в цьому її сила. Вона змушує замислитись, відчути, зрозуміти. Це історія, яка може підтримати тих, хто переживає складні часи, і змусити замислитися тих, хто поруч.

Це не просто книга — це голос, який говорить: «Ти не одна» 💔

Мені обіцяли книгу повну скла , але я цього не отримала . Мене взагалі не розчулила ця історія , хоч вона і автобіографічна , авторка теж наносила собі пошкодження . Книга читалась дуже легко , сюжет динамічний . Єдине , що мені сподобалось , так те що в книзі на відміну від «Маленького життя» є надія , головна героїня працювала над собою і має майбутнє .

Але сама тема самоушкодження мені вже набридла , якби це жорстоко не звучало , мене це все заганяє в якусь депресію , і після цього важко брати якусь книгу до рук . Мені аж занадто багато потрапляє до рук книг про наркоманів , алкоголіків та інших залежних людей .

Ще хочу додати , що я розумію , що такі люди , як авторка і головна героїня завжди існували , але я впевнена , що в меншій кількості , ніж зараз , з появою інтернету . Бо я бачила конкретні приклади в інтернеті, коли підлітки роблять собі ушкодження , роблять фотографії і розповсюджують це . Інші підлітки це бачать , підхоплюють хвилю і теж починають з собою це робити . Головна героїня книги/авторка соромились своїх шрамів , коли це робили з собою , вони не кричали про це на весь світ , не «хизувались». А інтернет в даному випадку робить шкоду , розповсюджуючи «моду» на такі дії . Це як гра «синій кит» чи паблік «типічна анорексічка» , я думаю багато хто зрозуміє , про шо я.

важка і скляна історія💔

реалістичне зображення психічних травм та складного відновлення.
біль без прикрас і романтизації.

не ідеалізовані, а живі та справжні герої.
піднімається ціла куча важливих соціальних тем.
8/10⭐️

Загалом мені сподобалась захоплива історія

Якщо одним словом про що ця книга. То ця книга - це драма однієї дівчинки підлітка.

🗯 "Я - Франкенштейн. Я - Пошрамована дівчина."

Сімнадцятирічна Шарлотта опиняється в медичному центі де лікує свої душевні і фізичні рани, яка ж сама собі і нанесла.
Це називається НССУ, несуїцидальні самоушкодження.
В цьому центі майже всі такі, як вона, які роблять собі боляче.
Через деякий час її виписують і віддають на поруки матері, якій вона...не треба.
Дівчина на роздоріжжі матері не треба, друзів майже не лишилось.
А ті хто лишилися, не можуть навіть подбати про себе не кажучи про когось іншого.

Але Чарлі мусить вибратися із того жахіття в яке її загнало життя. І вона бореться з останніх сил. А доля все немилосердно знущається і підкидає все нові і нові випробовування.

Купуючи книгу я не думала, що тут буде стільки болю. Читаючи книгу ти дійсно співпереживаєш головній героїні. Шкода, того що випало на її долю. І те як вона пробує з цим боротися.
Хоча і не завжди виходить втриматися і не зірватися.
Тим більше коли є ті хто тебе тягне на дно.

Ця книга про життя. Але не легке життя підлітки яку хотіли зламати, поламати і викинути.
До речі ця книга не тільки про випробовування. Ту є і любовна лінія, яка буде боліти Шарлотті.

Одним словом мені книга сподобалася. Мене пройняла доля цієї дівчини, я її шкодувала, бо не всім виходить народитися в забезпеченій і люблячій родині.
Хоча і це не є показником не скотитися в прірву.

Це історія про те, як світ завдає тобі стільки болю, що ти не справляєшся. І починаєш кривдити себе в намаганні, як це не парадоксально, врятуватися.
Книга написана смачно, вас кидатиме від надії до відчаю.
Головна героїня зрозуміла, трішки наївна і з божевільним бажанням любові.
Через що потрібно пройти, щоб нарешті зуміти знайти внутрішню опору? на що ми готові заради кохання? і чи можливо зцілити свою душу?