Авторка створила душевно-гармонійну історію. Вдале поєднання романтики, політики та гумору. Герої яскраві та харизматичні, які підкорюють своєю чесністю.

"Остання зупинка" Кейсі Макквістон, видана "АРТБУКС", — це не просто роман про кохання, це тепла і щира історія про пошук свого місця, прийняття себе та магію звичайних речей. Після успіху "Червоного, білого та королівського синього", Кейсі Макквістон знову дарує читачам незабутніх персонажів і сюжет, який змушує серце танути.

⁉️ Що буде, якщо син президентки США і британський принц зненавидять одне одного… а потім почнуть закохуватися?
Так починається історія, яка перетворюється на блискучу політичну казку, що поєднує щирі почуття, кумедні ситуації та тонке відчуття сучасності. ? Сюжет коротко: Алекс Клермонт-Діас — харизматичний, амбітний і трішки нахабний син першої жінки-президентки США.
Генрі — стриманий, вишуканий британський принц, який на перший погляд втілення холодного аристократизму.
Після публічного скандалу між хлопцями їх змушують зображати дружбу перед камерами. І, звісно ж, все йде зовсім не за планом. Починається роман, який міг би змінити не лише їхнє життя, а й політичні порядки обох країн. ❤️ Що мені сподобалося: 1️⃣ Головна пара — вибухова хімія. Алекс і Генрі — це не просто протилежності, які притягуються. Їхній діалог, обмін листами, жарти й уразливість роблять їхній зв’язок живим і реалістичним. 2️⃣ Гумор + політика + любовна історія. Авторці вдається балансувати між легким романом і серйозними темами — від камінґ-ауту до ролі ЗМІ в політичному житті. Але при цьому ніколи не зникає надія, світло і, що важливо, гумор. 3️⃣ ЛГБТК+ репрезентація. Це теплий, емпатичний роман про прийняття себе й іншого. Для когось він може стати підтримкою, для когось — відкриттям. 4️⃣ Мова — сучасна, гостра, повна мемів, інтернет-реалій та щирих емоцій. Відчувається дух молодості, боротьби та мрій про краще майбутнє. ? Але не без нюансів: Іноді роман може здатись занадто оптимістичним або казковим у зображенні політики — але, можливо, саме така утопія нам зараз і потрібна. Це історія не про реальність, а про надію, що любов — навіть між двома найвідомішими хлопцями на планеті — має шанс змінити все. ? Вердикт: 10/10.
«Червоний, білий і королівський синій» — це ідеальне читання для всіх, хто любить динамічну, веселу й щиро романтичну прозу з глибшими підтекстами.
Якщо вам подобаються серіали типу Heartstopper, The Crown або Veep, ця книга — must-read. А ще — чудовий подарунок собі на вечір із какао, пледом і вірою у світ без ненависті.

Без образ усіх гендерів та орієнтацій, але тут дійсно відчуваєш, що книга центрується навколо "гендерів та орієнтацій", а не навколо чудової історії та подій, які через цікаву задумку та певні конфлікти можуть висвітлити проблеми та обмеження сьогоденних реалій. Усередину поставили не ядро, яке дійсно може чомусь навчити і допомогти, а лише гарну обкладинку, яка, на жаль, буває лише в книгах, кіно і серіалах.

Маю сказати, не віриться що цю книгу і ЧБКС написала одна людина. Мені було неймовірно нудно читати більшу частину останньої зупинки. Багато гілок, багато подій, але більшість ні про що… Герої: Огаст — це якийсь окремий вид «не такої як всі» персонажки. Вона ніколи не мала друзів, але з ноги влітає у дружбу з купою нових людей. Вона максимально «незграбна», але легко адаптується в роботі в сфері обслуговування. Вона має кредити за навчання, бідна як миша, але вона прогулює роботу кілька тижнів і навчання за яке має заплатити. У неї нема якихось твердих переконань, вона у 23 роки поводить себе як 16 річний підліток. На Бога, таку безвідповідальну людину ще пошукати, як вона взагалі виживала весь цей час? Джейн — все що ми знаємо буквально, вона гаряча дівчина панк. Навіть зі спогадів ми дізнаємося про цілу купу дівчат бо…. Бо якось же мала авторка підвести до такої кількості поцілунків між персонажами, які навіть не в стосунках. Також вона одна з дірок сюжету — уявіть ви з 75 року майже не усвідомлювали себе і не бачили як змінився світ, технології, і тут при вас достають смартфон?? і чомусь він вас не дивує, не викликає купу запитань, а нашо, цікавіше ж цілуватись кожні пів сторінки?‍♀️. Другорядні персонажі загалом… вони не погані, але якось забагато квір-творчо-нердинарних людей на один метр квадратний. Драг квін бухгалтер?…. Причому персонаж у своїх колах популярний і можна сказати знаменитий, нашо йому робота бухгалтером? Трансгендер екстрасенс з дівчиною (вона чи технік, чи електрик, я вже забула, якась технічна спеціальність) і скульптором в одному флаконі. На фоні цих всих людей хлопець гей який все ремонтує був би певно самим правдоподібним персонажем, але батьки мільйонери які відібрали в нього трастовий фонд…? Загалом, це виглядає картонно. Безкінечні драг вечірки на квартирі, потім у потязі метро, а ну і звісно у приміщенні яким володіє місто по сусідству з підстанцією?‍♀️ і їх туди пустили бо… ой все, це буде продовжуватись безкінечно. Секс в вагоні метро — ми загалом будемо це обговорювати? Може то тільки я така брезглива, але фу.. там же так брудно. І ладно ще в перший раз як вони були одні в вагоні. Але публічне загравання пальцями… У всіх звісно свої збочення, але будь ласка не робіть так, як мінімум це не законно. Я б могла ще додати, але думаю досить вже. Ідея дівчини яка застрягла в часі була не погана, але виконання…. Боюсь ця книга відбила у мене бажання читати наступні книги авторки.

Тепла ЛГБТК+ історія про дружбу, підтримку, відданість, розуміння кохання, і... про пригоди в часі. Головна героїня нарешті знайшла друзів, які готові вислухати і завжди прийти на допомогу. Вона знайшла роботу, відновила навчання і взагалі хоче повернути життя на рейки. Одного дня по дорозі на навчання вона зустрічає Джейн, і починається найцікавіше! Мені дуже сподобалась книга, я поплакала, попереживала і закінчила все обіймами книги.

Першу половину я проковтнула, а от друга — затягнута. Про фінал (і епілог) я взагалі мовчу — з пустого в порожнє, як то кажуть. Притомило воно мене, за що й знімаю дві зірочки. Тим, хто читатиме зараз, також варто зауважити, що тут багато описів американської політики (наразі тригерний для українців момент). Хоча альтернативна президентка може вам відгукнутися) Мама в Алекса — взагалі-то шикарна)

"Остання зупинка" — це роман наповнений вайбами квірного Нью-Йорку, 70-х, американського метро (уявіть найпристойніший потяг, який там тільки може бути), подорожами в часі, оладками та міні розслідуваннями. У моїй голові все виглядало приблизно ось так?? Історія хороша, смішна, мила, романтична. Але... Є одне невелике "але", і воно полягає в тому, що ця історія не викликала в мене сильних емоцій. Я хотіла чогось life changing, і не отримала? Мені тут дуже не вистачило оповіді від першої особи. Я ніколи не звертаю на це уваги, але тут це прямо просилося. Я весь час забувала, що це від третьої особи, і коли бачила "Оґаст сказала, Оґаст зробила", мені так і хотілося, щоб це було "я сказала, я зробила". Зловила один інсайт на рахунок деяких американських авторів. Я задовбалася від: "Вона одягнула взуття від бренду "Тьотя Мотя", взяла свій айфон 16, спустилася ліфтом до кафе "Шпіглі міглі" і замовила там мілкшейк "Бабульді" зі своїм улюбленим сиропом фірми "Сиропіно", бо тільки такий сироп вона любить. І ось відкрилися двері, завішані плакатами гурту "Супер рок старс", які у 1980 випустили свій легендарний сингл "Рок віл невер дай", і всередину зайшов її друг у футболці від "Сакі макі", яку він купив у секонді "Фешн спешн" за 5 доларів." ГОСПОДИ ПОМИЛУЙ! Тільки Кінгу я таке пробачаю. В мене перенасичення власними назвами після книг "Остання зупинка" та "Кохання". Ось чому я люблю фентезі в а-ля середньовічному сетингу. Тож, по оцінці 7, можна зрозуміти, що історія хороша, багато погано про неї не скажеш, круті герої, соковита любовна лінія, але все це не потрапило у сердечко. + фентезійний елемент трохи недолугий, як на мене.