Фентезі, яке не просто розважає, а примушує замислитися над темами расизму, панування та правди. Світ, де героїня мусить боротися — не лише з магічними створіннями-бризами, а й з несправедливістю суспільства, — створено надзвичайно живо, з гірким сумом і глибокими дилемами.

Березень 2022р. Київський вокзал потонув в панічному голосінні сотні-тисяч людей, які в хаосі намагаються рятувати своє життя від російських окупантів. Дівчинка Катя у відчаї – вона бачила відео розстріляних автомобілів, не можливо не впізнати – один з низ точно належить її сім’ї. Вона не хоче нікуди їхати, вона хоче дочекатись маму і тата…Та на одну лиш мить відпустивши руку бабусі Катя опиняється в Химерному світі, населеному духами та іншими міфічними створіннями – в Завокзаллі, яким править королева, стародавня богиня шляхів. Дівчинці вдалось втекти від свого викрадача, але тепер треба розв’язати купу загадок і таємниць. Знайти справжніх друзів та спільників, щоб врятувати Химерний світ, справжній Київ та нарешті повернутись додому. Сюжет розвивається швидко, переплітаючи в собі багато ліній і персонажів. Персонажі живі та цікаві, починаєш перейматись долею кожного з них. Фентезі з детективним елементом. Кінець, як на мене трішечки наївний і дитячий, але, агов, це ж і є дитяча книжка. Дуже сподобався посил стосовно природи і її збереження. Ми, люди – найбільш руйнівна сила на цій планеті…як би хотілось що б ми схаменулись…ну хоч трохи. #км_бінго_марафон_2025 (книга серії y Young adult)

Роман у жанрі фантастики та антиутопії. Книга переносить у світ тоталітарного суспільства, де люди живуть у страху перед загадковими істотами — бризами. Через історію лікарки Санди авторка майстерно поєднує пригоди, розслідування та моральні вибори, показуючи, що справжні загрози можуть ховатися не лише зовні, а й у серцях людей. Це історія про відвагу, таємниці і пошук власного шляху у суворому світі.

“Діти вогненного часу” Катерина Пекур, Мія Марченко Видавництво Readberry, 2024 ⠀ Якби взяти магічний казанок і додати туди оповідок про Київ, українських міфічних істот, трішки Аліси в Задзеркаллі та присмачити все Хроніками Нарнії - вийшла б нічогенька детективна історія! ⠀ “Нарешті він почував, що віднайшов своє плем’я. Щуровідьма таки мала рацію. Ніщо так не дає сили, як пам’ять. Коли знаєш, хто ти на своїй землі й куди сягає твоє коріння.” ⠀ У Київ прийшла війна. Вона сколихнула не лише світ людський, а й химерний - світ Завокзалля. ⠀ Тут живуть колійники, повітрулі та потяги, що розмовляють. Панує богиня-королева шляхів Києва Маарґ - володарка древньої магії дзеркал. ⠀ На центральному вокзалі моторошний незнайомець викрадає дівчинку Катю, яка намагається евакуюватися з бабусею за кордон, бо її батьки зникли. ⠀ Але вона опиняється в тунелях Завокзалля, де її викрадач називає “людинякою” й проводить дивні ритуали. ⠀ Нажахана Катя тікає й натрапляє на примарного хлопчика Августина - точну копію свого викрадача. ⠀ Так починається їхня дружба та детективна подорож: хоробра дівчинка і нежить-колійник. ⠀ Вони шукають правду, викрадають фоліант, потрапляють у лігво щуровідьми Теплої та стикаються зі зловісним гендлярем, який змінює личини й сіє оману в химерних землях. ⠀ “Якщо запустити сюди Лихо, то не буде нічого - тільки голод і порожнеча. Колись уже траплялося… у радянські часи, коли люди забували нас. Тоді простуєш Шляхами, а потім - раз! - і потрапляєш у повне ніщо.” ⠀ Тим часом київські захисники борються з лихом московським. Архангел Михаїл зі Змієм стоять на сторожі столиці. Живі й неживі єднаються, щоб боронити Київ. ⠀ Але вокзал і королева Маарґ досі тримають нейтралітет… та чи надовго? ⠀ Коли війна торкається навіть Завокзалля, стає очевидно: магія й пам’ять - це теж зброя! ⠀ Це підліткова книжка про дорослі сенси. Про віру і дружбу, які тримають на своїх плечах увесь людський та химерний світ.

Книга “Корчма на перехресті світів” виявилася для мене справжньою подорожжю крізь уяву, спогади й невидимі шляхи, які поєднують людей. Вона водночас нагадує народну казку, сучасну притчу й камерний роман, де кожна сторінка дихає особливою атмосферою. Авторові вдалося створити простір, у якому перехрестя стає символом вибору, а корчма — місцем зустрічі з самим собою. Найбільше мене вразило, як у книзі переплітаються реальність і фантазія. Тут межа між світом буденним і світом чарівним зникає: корчма відкриває двері кожному мандрівнику, незалежно від того, чи він шукає прихистку від негоди, чи відповіді на питання, які давно ятрили душу. Кожен відвідувач приносить у цей простір свою історію, і всі вони складаються у велику мозаїку людських доль. Особливою цінністю книги є її мова — вона образна, насичена, але водночас проста й тепла. Ти відчуваєш, ніби сидиш за столом у тій самій корчмі, чуєш потріскування вогню, запах гарячого хліба й тихий гомін чужих історій. У ній є і народна мудрість, і легка іронія, і глибина, що змушує замислитися над власним шляхом. Для мене ця книга стала нагадуванням, що ми всі — мандрівники, які час від часу зупиняються в "корчмах" свого життя, аби перепочити, переосмислити й знайти нові сили рушити далі. Вона дарує затишок і надію, показує, що навіть на перехрестях, де здається, що ти заблукав, завжди можна знайти світло й співрозмовника, який зрозуміє. “Корчма на перехресті світів” — це не лише книжка, а й досвід, який лишається в серці. Вона для тих, хто цінує атмосферні оповіді, любить символіку та шукає відповідей у простих, але глибоких історіях.

Думаю кожен, хто читав це міське фентезі й собі пригадував перші дні повномасштабного вторгнення, як це було для кожного з нас. В книзі цікаво переплетені реальний й химерний світи. Авторками пророблена титанічна робота з вивчення міфології (до того ж не лише української), історії, особливостей вокзальних реалій та ще купи всього, щоб якісно вплести це в сюжет. Тому тут просто купа всього. І це не завжди плюс. Забагато вторинних сюжетних ліній. Мені було важко читати через подібну перенасиченість. А кінець здався навпаки якимсь "скомканим", ніби вже поспішали випустити книгу, щоб не втратити актуальність як самої книги, так і відсилок на фрази, героїв та події першого періоду війни.

17 авторів писали цю книгу! Я була в шоці і мені сподобалося. Оповідки заходять як вода в суху землю, і повторююсь, що раніше скептично ставилась до українського фентезі. Перевернули мій світ з ніг на голову в хорошому розумінні ?

9? з 10 тільки через те, що досі немає продовження? Створінь невідь-яких тут тільки немає, калейдоскоп світів та їхніх жителів зачаровує, інтригує та не відпускає. Мені неймовірно сподобалося як різножанрові оповідання вплелися у загальну канву твору про містичну корчму, баристу Євгена-Юджина, що приходить на першу робочу зміну та намагається допетрати чи то в реаліті якесь потрапив, чи просто став об'єктом розіграшу, а чи то якісь письменники-фантасти переказують йому свої новели. Насправді корчма та й шинок завжди були невід'ємною частиною буття спочатку українського села, а потім і міста, тут провадили важливі розмови, відбувалися істотні події, та й корчмар був завше вагомою людиною у громаді. Дуже крутий задум і захоплива, продумана та майстерна його реалізація, те, що саме цей заклад поєднує паралельні світи, навіть стає місцем деякої взаємодії та, так би мовити, взаємовпливу світів. Страшенно цікавими були відвідувачі, їхні історії, пригоди, ті місця, з яких вони навідувалися до корчми на запашну каву та відверту розмову, або хто й шукав допомоги, поради та розради. Тут багато іронії, слов'янської мітології, класних гумору та сатири, відсилок на певні події і на сучасні реалії війни зі східним ворогом. Попри те, що жанри оповідань дуже різні: від постапоку і до магічного реалізму, від розповіді про цивілізації, які перебувають на рівні розвитку Середньовіччя, і до періоду активного освоєння космосу та міжгалактичних Альянсів, вони усі мають цікавий сюжет, разом створюють гармонійну історію, а про більшу частину я б із радістю прочитала і якийсь більший опус. І у кожному, у кожнісінькому є автентичний, український сеттинг, впізнавані і дорогі моєму українському серденьку образи, чи то кобза, чи магічна квітка Чароцвіту-папороті, чи хутір вовкулак біля Конотопу, яких знеславлюють привезені з московщини башибузуки, чи й міжгалактичні чумаки, які возять особливу сіль, котра допомагає будувати астробани, по яких ці чумаки мандрують на volume overcoming lorry, що скорочено звуться "волами". Більшість оповідань написані так, що в моменті вимальовувалися в уяві і, як на мене, могли б стати затишним серіалом або ж аніме. І я б однозначно читала як наступний том про Юджина, так і приквел про його попередника-корчмаря Сірка⚔️