Книга доводить те на скільки діти не захищені від насилля та понадмірного виховання дітей. Автор при написанні книги керується дуже яскравими прикладами, з якими я повністю згодна. Я поділяю думку автора щодо виховання дитини. Дійсно чому за те, що людина вдарила іншу передбачена кримінальна відповідальність, а от дітей коли батьки бʼють це ок! І я зараз не хлопок по мʼякому містечку малюка (хоча навіть цього давно пообіцяла собі не дозволяти), я про те як буває батьки знущаються з дітей, а відповідальності не несуть, бо ж малеча до 7-ми років точно не подзвонить в поліцію? Що ж я винесла корисного з цієї книги? Я зрозуміла, що я на правильному шляху, що дитина, яка була в дитинстві у любові, дозволяла собі вередувати і в усіх сенсах не була зручною батькам - це людина, яка буде успішніша в житті. А я хочу бачити свою дитину саме такою♥️

Брати на руки чи не брати?
Годувати з пляшечки чи грудьми?
Класти в окреме ліжечко чи спати з дитиною? Вперше ставши батьками, люди стикаються із такою кількістю часто суперечливих порад з догляду і виховання дітей, що голова йде обертом. На щастя, психологія, педагогіка, медицина не стоять на місці, так само як і інші галузі. Тому користуватися порадами умовного доктора Спока (1908 р.н.) маючи в кишені мобільний телефон з камерою і віртуальним помічником - трішки дико. Добре, що є книги, як ця, що допоможуть зрозуміти маля, його потреби, його поведінку чи вікові особливості доступною мовою. Вся книга «Цілуйте мене міцно» пронизана щирою любовʼю, турботою і розумінням маленьких людей. Так саме маленьких людей, бо ж є персони, які вважають, що діти то якісь недолюди, тому вимагають дресури, постійних тренувань і суворих режимів сну, їжі та навіть випорожнень. Треба зважати на час написання книги - 2003, 2009 роки, тому деякі ідеї автора вже вкорінилися, деякі виглядають достатньо старомодними. Але порада огортати дітей безумовною любовʼю і турботою не може застаріти, на мою думку. Книга насичена не тільки науковими дослідженнями чи теоріями і їх спростуваннями, а також гумором, тому читається легко. Деякі тези Карлоса Гонсалеса видалися мені дуже маніпулятивними, коли йдеться про порівняння стосунків мами з дитиною і мами з татом, наприклад. Але цей прийом чудово витверезвляє і спонукає до аналізу власної поведінки. «Цілуйте мене міцно» - моя щира рекомендація майбутнім батькам, а також батькам дітей, років до трьох. Якщо ви вже знайомі із теорією «привʼязаності», то можливо, багато із тез, викладених у книзі не будуть для вас новими. Але багато із принципів теорії привʼязаності Карло Гонсалес обґрунтовує дослідженнями або просто логічними поясненнями, базуючись на еволюційних особливостях розвитку людей (та й тварин також). Цілуйте своїх дітей міцно.

Не буду критикувати книгу за категоричність: автор ще у вступі чітко окреслив свою позицію — що він буде писати саме так, це книга на захист дітей, на захист їхнього права на любов. Багато хто з нас належить до покоління, яке боялось "перелюбити" дітей: не бери на руки, хай сам заспокоїться, не звертвй уваги, дитина маніпулює, цілуй, бо звикне, спусти з рук, бо до школи не злізе і блаблабла. Такі злі поради і зараз отримують багато молодих мам, але в моїй інформаційній бульбашці такого мало: дітей закликають любити, гладити, обіймати і ніколи не лишати сам-на-сам зі своїми емоціями. З цим важко не погодитись. Основа, на яку спирається автор — те, як закладено піклуватись про дітей у людини як біологічного виду. Наврядчи первісна жінка поклала би спати немовля в інший бік печери, вчила його повзати чи ходити і т.д. І ніби як є певні основні потреби у дитини, закладені природою ще з тих далеких давніх часів, які загубилися, забулися в урбанізованому суспільстві. Тільки от зараз жінка не лежить в печері і не чекає, поки чоловік принесе їй шубу мамонта; ми не живемо по 30 років і не народжуємо по 30 дітей; діти живуть довше, здоровіше, не вмирають в таких кількостях під час пологів жінки та діти. Це все не скасовує того, що дитина потребує любові і контакту. Тут протиставляться сучасне західне суспільство, де мама може покинути немовля і піти на манікюр — так не має бути, і коли дорослі аргументують це тим, що вони мають право на своє життя, автор ставить таких на місце: так, життя з дитиною. Чомусь, коли народжується дитина, це нормально хотіти хоча б іноді "жити парою", а коли людина одружиться, то її тягу пожити "самостійне життя для себе хоч трошки" — не зрозуміють. І таких думок тут багато. Книгу я рекомендую, але обов'язково читати повністю. Частину ви відкинете як неприйнятну для себе. Щось вас конкретно тригерне — мене, наприклад, потреба бути поруч з дитиною відразу після народження. І тут я така, яка взяла на руки вперше маля на 7 день після народження, до того — перебування на різних поверхах, в різних будівлях, різних містах. Якщо вірити таким експертам, то там травма на все життя в дитини, чи як? Але щось ви і візьмете для себе.