Ще до вчорашнього дня я нічого не знала про австрійську письменницю Інґеборґ Бахман, книгу якої прочитала. Але незважаючи на це, хочу поділитися з вами враженнями й відгуком на сім оповідань першого прозового циклу «Тридцятий рік» ? Одразу хочеться сказати, що розміри цієї книги є дуже оманливими. Тут всього 190 сторінок, але наскільки кожна з них прониклива та незвична. Авторка не просто розповідає історії. Вона занурює нас у післявоєнну Європу, а особливо у Німеччину та Австрію, показує, що її герої доволі детально аналізують власні вчинки, згадують минуле, яке дуже часто хотіли б забути та часто рефлексують. Інґеборґ Бахман порушує декілька дуже важливих тем, як от життя та смерть, кохання та ненависть. Часом її тексти доволі неоднозначні та складні, але в цьому й виражається їхня цінність. Кожен з нас може відчути та побачити їх у свій власний спосіб. Наступні цитати дуже мені відгукнулися: • Він приїжджає й наштовхується в Римі на образ, який залишив тоді іншим. Його йому натягують, як гамівну сорочку. Він лютує, борониться, відбивається на всі боки, аж йому стає зрозуміло, і він утихомирюється. Йому не дають свободи, бо він, раніше, коли був молодшим, дозволив собі бути тут інакшим. Він ніколи й ніде не зможе звільнитися, розпочати все спочатку. Не так. Він чекає. • Кохання було нестерпне. Воно нічого не очікувало, нічого не вимагало й нічого не дарувало. Його не можна було огородити, плекати й засадити почуттями, воно розросталося навсібіч і знищувало всі почуття. • Ні, ніхто не розуміє, що жертви не потрібні! Саме цього ніхто не розуміє, а тому нікому й не прикро за те, що ці жертви ще й мають слугувати наочними прикладами. Невже тут ніхто не знає, що вбивати не можна?! Та це ж відомо вже впродовж двох тисяч років. Чи треба про це ще щось говорити? ? Una Mattina – Ludovico Einaudi

Незважаючи на те, що книга написана за 30 років після Другої світової війни, вплив війни не покидає жодного героя та героїню. Оповідання показують пошуки себе в героях, пошуки вічних питань "хто я, хороший чи поганий, що мені робити". Оповідання не є такими захоплюючими, як роман чи детектив, але вони чіпляють за душу. Вони дещо різкі за формою та мають відкритий кінець, що дозволяє додумати самостійно подальші сюжетні повороти.