Усі понад 150 сторінок книги - це потік свідомості людини, яка розділяє світ на дві категорії. Тих, хто вміє бачити й цінувати шедеври серед витворів мистецтва, і тих, кому це не властиво. Дуже цікава суміш роздумів про божевілля, мистецтво, красу й любов. А ще це гарний спосіб і привід як мінімум погуглити художників і їхні картини, а максимум - завітати на виставку в музей чи галерею. Звісно, до стилю тексту треба звикнути, бо у письменника він дещо специфічний. Включаючи складні речення на кілька сторінок;) Це книга, яку можна брати на книжковий клуб, бо сенсів у ній приховано багато й вчинки героя можна трактувати по-різному.

Оцей "Кривоклят" - це тест на те, чи зміст для вас важливіший за форму. Бо так, 160 сторінок суцільного тексту, лише подеколи поділеного на речення, жодних абзаців - може трішки відлякати. А я взагалі, купила цю книжку й не відала про це. Аж коли відкрила читати, то трішки шокувалася. Але нічого. Поволі-поволі, і я почала входити у течію. Почав вимальовуватися зміст. Врешті до кінця роману я вже справді насолоджувалася текстом, суттю і стилістикою. І навіть подумала, що саме такий формат викладу, потік свідомості, й найкраще передає суть. А суть тут така: Кривоклят, головний герой, має одну звичку/особливість/потребу - обливає сірчаною кислотою шедеври живопису в галереях. Потім відсиджується в психіатричні клініці. Але це по ходу тексту все стає зрозумілим. Бо загалом розповідь пересипана роздумами героя про мистецтво, художників, навіть про музейний кафетерій. І все це - тонка іронія! Саме ці фрагменти в тексті найсоковитіші, найглибокіші та дуже проникливі. Тобто тема роману весь час крутиться довкола мистецтва, зокрема художнього мистецтва. Як герой та його дружина переживали зустрічі з якимось твором, що думали про певних митців, врешті, як самі познайомилися і впізнали одне в одному споріднені душі, тонкі душі поціновувачів мистецтва. Також тут є іронічні роздуми про арт-терапію: про мазюкання дешевими фарбами, про створення нікудишніх картин, - і все це чомусь називають арт-терапією, хоча арту тут ані грама, а терапії й поготів. Отже. Я отримала задоволення від роздумів автора. Врешті, раніше читала його "Лялю", то таки сподівалася, що автор й цього разу не підведе.