Відверто кажучи, я досі збираю себе до купи після фіналу. Буває таке: закриваєш книгу, а щелепа десь на підлозі, і ти просто сидиш у тиші, намагаючись втиснути «побачене» у власну голову. «День, коли втрачено розум» Хав’єра Кастільйо став для мене справжнім емоційним струсом. Я рідко беру до рук трилери, але цей затягнув силоміць. Усе починається максимально дико: центр Бостона, переддень Різдва, і оголений чоловік з відрубаною головою дівчини в руках. Він спокійний. Він самовпевнений. І він точно знає, що робить. Хто він: божевільний, маніяк? Що саме змусило його вийти на вулицю з таким задоволеним виглядом? Автор грає з нами в жорстоку гру. Сюжетні лінії в минулому та теперішньому переплітаються так тісно, що виникає відчуття, ніби ти клацаєш пультом між різними фільмами. В одному — агенти ФБР та психіатри намагаються розговорити цього «архітектора хаосу» в лікарні. В іншому — події 17-річної давнини в Солт-Лейк-Сіті, де в атмосфері липкого горору зароджується кохання. Дуже ніжне, світле і трепетне. Саме цей контраст мене і добив. Автор спочатку дає тобі відчути тепло сімейних стосунків, радість батьківства і справжню ніжність, а потім безжально вибиває ґрунт з-під ніг. Ми бачимо, як насилля та дитячі травми досі переслідують героя, але він відчайдушно намагається зібрати цей кривавий пазл докупи. Глибока самотність і привиди минулого перетворюють його життя на справжнє випробування. Я полюбила цих героїв і переймалася за них як за рідних. Кожен короткий розділ закінчувався на такому піку, що обіцянка «ще сторінку і спати» перетворювалася на безсонну ніч. Ритм тексту нагадує прискорене серцебиття — ти фізично не можеш зупинитися, поки не дізнаєшся, як ці розрізнені нитки зійдуться в одну точку. Чи на всі питання я отримала відповіді? Мабуть, ні. Але те відчуття повної дезорієнтації та безмежного співчуття до поламаних доль залишиться зі мною надовго. Це було моторошно, заплутано і неймовірно боляче. Наступна частина — «День, коли втрачено кохання». І я точно її читатиму, бо після такого фіналу просто неможливо зупинитися і не дізнатися, що буде далі😳
Купила книгу, зважаючи на високі оцінки, але моїх очікувань вона зовсім не виправдала. Задум дуже навіть цікавий, але його реалізація відверто невдала. В прагненні витиснути на максимум образ "сильної і незалежної" героїні автор сильно переборщив. Далі спойлери!!!!! Героїня із просто здібної та впертої шукачки справедливості з кожним новим розділом перетворюється в "бетмена", що встигає і кар'єру будувати, і переслідувати свого ґвалтівника, і роками розслідувати зникнення дитини (вночі!). Мало того, що її мотивація розшукати дівчинку висмоктана з пальця, так ще і їй під силу самостійно зробити те, що не вдається ні поліції, ні ФБР. Це загалом має вигляд награності, так ще й в її вуста автор періодично вкладає висловлювання, наче це дешевий бойовик 20-річної давності. І це далеко на всі проблеми сюжету. Окремого "компліменту" заслуговує переклад. Від "батьків-матерів" протягом всієї книги вже пара з вух йшла
Така класна книга, колись давно ще по знижкам купляла цю книгу за 120 гривень?. Ця книга, яка торкнулася мене до глибини душі. Це не просто казка, хоч і починається вона казково, з ліплення снігової дівчинки в засніженому лісі. Це історія про втрату, кохання, надію та дива, які, можливо, трапляються лише тоді, коли ми готові в них повірити. З перших сторінок мене полонила атмосфера книги — затишна, сніжна, з ноткою таємничості. Опис зимового лісу, де подружжя Джек і Мейбл будують снігову дівчинку, настільки яскравий та реалістичний, що я ніби сама відчувала хрускіт снігу під ногами та морозне повітря на щоках. А потім – диво: снігова дівчинка оживає! Це задає тон всій розповіді, змушуючи повірити у можливість неможливого. Історія Фей, снігової дівчинки, сповнена чарівности та одночасно меланхолії. Вона росте, змінюється, але залишається крихкою та невловимою, як сніжинка. Спостерігати за її розвитком, за її стосунками з Джеком та Мейбл – неймовірно зворушливо. Авторка дуже тонко передає емоції героїв, їхні почуття, їхні страхи. Особливо сильно мене вразила тема втрати та її впливу на людське життя. Джек і Мейбл зіштовхуються з горем, яке змінює їх назавжди. Але поява Фей вносить у їхнє існування новий сенс, нову надію. "Дівчинка снігів" – це нагадування про те, що навіть у найскладніші часи важливо не втрачати віри в диво, в добро, в кохання. Книга змальовує складні взаємини між людьми, торкається тем батьківства, самотності, прийняття себе та інших. Вона змушує задуматися над тим, що насправді важливо в житті, які цінності є істинними. "Дівчинка снігів" – це не просто казка для дорослих, це глибока, філософська історія, яка залишає по собі довгий післясмак. Вона зачаровує, зворушує, змушує сумувати та радіти разом з героями. Рекомендую її всім, хто любить атмосферні, емоційні книги, які змушують задуматися над сенсом життя.
Після прочитання книги зрозуміла, що історія затягнута і не дуже цікава, але через деякий час виявила що періодично згадую події, тому оцінку 6 підняла до 8. Хочу читати продовження)
Якщо мене хтось спитає, навіщо ти почала читати цю книгу, я певно не зможу відповісти... Бо це, однозначно, не мій жанр... Але почавши, вже не змогла покинути. Бо вона цікава та інтригуюча, але одночасно наповнена гіркотою та неспокоєм та залишає по собі важкий післясмак. У "Дівчинці снігів" переплітаються болючі теми: втрата, деградація, травми й пошуки справедливості, які розгортаються на тлі напруженого трилера. Читаючи її я відчувала, як по спині пробігають мурашки, а інколи доводилося глибоко зітхати, щоб трохи відірватися від тяжкої емоційної атмосфери. Це історія, яка зачаровує, навіть якщо здається, що подібне вже зустрічалося раніше. Історія починається у Нью-Йорку під час святкового параду до Дня подяки. Трирічна Кера Темплтон зникає, коли її батько на мить випускає її руку. Пошуки не дають результатів, і з часом поліція здається. Родина дівчинки не витримує тиску: батько тоне в алкоголі, мати впадає в глибоку депресію. Але молода журналістка Мірен, яка має власний травматичний досвід, вирішує знайти дівчинку, навіть якщо ніхто не вірить в успіх її пошуків. Через п’ять років після зникнення батьки отримують відеокасету: на ній зображена їхня донька — жива й підросла. Але навіть із цим доказом розслідування заходить у глухий кут. Події розгортаються протягом дванадцяти років, наповнених болем, сумнівами й напругою, а істина відкривається лише в самому кінці. Це не просто детективний трилер із динамічним сюжетом. Це книга про втрату, відчай і людську витримку. Мене глибоко вразила реалістичність зображення емоцій: я буквально відчувала, як батьки повільно опускають руки, перестають боротися, а разом із тим зникають як особистості. Їхній біль настільки реальний, що інколи хотілося закрити книгу, аби віддихатися. Історія Мірен додала ще більше неоднозначності. Її травма нагадує про те, як болісні події формують нас, роблячи сильнішими, але водночас залишаючи шрами. Її дії викликають співчуття, але й змушують замислитися, чи варто так глибоко занурюватися у чуже горе. Особливо вражає доля Кери. Роки в неволі, позбавлені світла, тепла, любові... Це завжди викликало бажання, щоб справедливість восторжествувала якомога швидше. Читати про її життя було важко, але необхідно, бо такі історії змушують цінувати власні моменти щастя. Спочатку книга здалася трохи затягнутою, і я навіть думала відкласти її. Але варто було пережити цей старт, як сюжет розкрився на повну: кожна глава додавала напруги, і відчуття, що розгадка близько, не дозволяло зупинитися. Це одна з тих історій, які ще довго згадуються після останньої сторінки. Вона змушує замислитися про те, як важливо боротися, навіть коли здається, що все втрачено. "Дівчинка снігів" показує, що кожна історія заслуговує свого завершення, а навіть у найтемнішій ночі може з’явитися проблиск світла. Вже читаючи книжку я дізналась, що в неї є продовження, але чи буду я його читати я ще не вирішила... Щиро Ваша #Клякса.
Історія драматична, неоднозначна і інтригуюча. Читати було дуже цікаво і легко. В кінці книжки взагалі забула, що автор чоловік, чомусь, перейнявшись історією, дозволила собі повірити, що писала жінка) Єдиний мінус, як на мене, це переклад. Особливо бісило батко-мати, ну є ж слово батьки! Це виглядає калькою, та і багато інших таких фраз в тексті. Але плюсом є те, що навіть не дуже вдалий переклад не зміг відбити бажання читати і не відвернув від автора, який справді класно пише.
Ох, так! Ця книжка саме викликала такі емоції у мене. Я не часто читаю детективи чи щось подібне. Але ця книга мене зачепила (і навіть дуже). Ця книга дуже сильно описує всі моменти і зачіпки для розв'язки цієї проблеми про зникнення маленької Кери. Коли читаєш, ти просто не можеш відвернутися від книги і просто не зупиняєшся її читати! Це щось неймовірне! А кінець мене просто убив, мурашки були по шкірі ? Але це цього варте для такого адреналіну! Буду старатися ще більше купляти такі книги ??
Котолог