Ґрейді Гендрікс

"— Читач проживає багато життів, — сказав Джеймс Гарріс. — Людина, яка не читає, проживає лише одне".

Книга, яка привабила мене своєю темою та обкладинкою, але з покупкою все не складалось, поки ми не обрали її читати в #ккневгамовні

Насправді книга не така, якою здається на перший погляд і навіть з анотації.
Коли починаєш читати очікуєш, що книга буде в дусі "Відчайдушних домогосподарок", але з вампірами. Та врешті отримуємо досить потужний горор, який лякає не тільки і не стільки кривавими подробицями (хоча і їх, повірте буде багато), скільки відчуттям безвиході, пригнічення, тотальної недовіри до себе і оточення...

Жінки, які об'єднались в маленький книжковий клуб, настільки різні й при цьому настільки схожі в своїй рутині повсякденного життя, що це приваблює і відштовхує. Не книга, а протиріччя, одним словом 🤭

Книга цікаво поєднує в собі жахливі деталі, трукрайм загорнутий в містичну обгортку, милі описи маленького тихого містечка, гумор, любов до книг і безпросвітність життя жінки в усій цій круговерті.

Не раз бачила у відгуках думку, що книга написана дуже "жіночо" і дивує, що автор-чоловік зміг це подати таким чином, сподіваюсь ви не подумаєте, що я сексистка, але повністю погоджуюсь з цією думкою. Автор філігранно вліз у шкіру цих американських домогосподарок минулих десятиліть.

Загальне враження від книги в мене особисто двоїсте, тому що написана вона майстерно, історія нетривіальна, але при цьому персонажі мене не зачепили, я могла співчувати чи біситись в моменті, але вони не залишили сліду по собі. Вигадані й виписані вони справді гарно, але емоційного конекту не сталось, при цьому передати емоційну напругу автору вдалось на всі 100%, як і задушливість маленького містечка.

Для мене ця книга на тверду 4 з 5, я не захочу її перечитати, але однозначно не шкодую, що взялась за неї на кілька вечорів і познайомилась з автором. Я точно прочитала б у автора ще якісь книги 🤔📚

Як правильно зазначили на клубі, цей роман може бути для вас рівно тим, чим ви забажаєте.

#️⃣ Горор в декораціях американської південної глибинки? Без проблем.
#️⃣ Трилер із психологічними елементами? Також будь ласка.
#️⃣ Соціальна драма про нерівність, унормоване приниження та расизм? Отримуйте.
#️⃣Переможна пісня сестринству та взаємодопомоги серед жінок, чиє становище далеко від ідеального? І це буде.

Все разом потроху і маємо прекрасний зразок твору, який палко обговорювався більше 2-х годин!

📕 На що може піти жінка, коли загроза нависає над її дітьми? Наскільки чужі діти стають чужими, якщо на кону твоє власне життя, рівновага та положення у суспільстві? Скільки болю можна пробачити чоловіку, від якого ти залежиш? Чи є взагалі шлях повернення у суспільство після того, як всі вважають тебе божевільною?

😈 Як продовжувати довіряти людям після того, як тебе зрадили? За що триматися, куди спрямовувати сили?

Купа питань, ворох думок, безліч варіантів "а от я б на їхньому місці". Але насправді нікому не побажаю опинитися на їхньому місці, на місці тих самих домогосподарок Південного книжкового клубу, яким довелося зустрітися із незвичним та унікальним Злом.

#️⃣ Люблю книги, які шо ті сови — виявляються не тим, чим здавалися на перший погляд. І ця одна з них. А, і найголовніше: прибрати після себе — це завжди гарна думка 😈

Швидке читання, декілька шок-контент сцен, півгодинки у роздумах, як сильно змінився світ навіть за останні 30 років, не кажучи вже про більші строки.

Однозначно #Дафа_радить

Жили собі у 80-х роках минулого століття у своєму тихому американському містечку жіночки. Намагалася стати в усьому зразковими: матерями, дружинами, невістками, подругами. Але вже проростали в них паростки невдоволення, бо якщо будеш усім відразу, то не будеш собою. А це ж важливо. І організували вони свій книжковий клуб - спочатку для понтів, потім реальний. Передусім - для спілкування)

"У цьому домі живе п'ятеро дітей і найстарший виїде лише через вісім років. Якщо мені сьогодні не вдасться поговорити з дорослими, мізки вибухнуть".

Але так сталося, що долучившись до обговорення написаних вбивств, дами навчилися розпізнавати небезпеку і у реальному світі. То ж усе це було недарма.

Чому ж мені книга не зайшла? Бо зараз мені хочеться чогось або філософського, або пізнавального, або легкого, або надихаючого, а ще краще усе разом))) Бо те, що життя часто смердить, а люди, скажімо толерантно, поводяться не за моральними зразками, я знаю і без автора. І читати про це не потребую. Якщо ж вам хочеться насолодитися детективно-фентезійно - огидно-гумористичною історію - you are welcome!

Це дійсно захоплюючий і динамічний роман, який поєднує в собі елементи жахів, гумору та соціальної драми.
Сюжет тримав мене в напрузі від початку до кінця непередбачуваними поворотами подій.

Автор ствлрив атмосферу, яка змушує зануритися в світ маленького південного містечка і відчути всі його радощі та проблеми. Цікаве поєднання традиційного південного колориту з елементами містики.

Особливо хочеться відзначити глибокий психологізм героїв. Кожен персонаж має свої унікальні риси і мотивацію, що робить їх надзвичайно живими та реалістичними. Сподобалось слідкувати за їх розвитком і взаємодією.

Рекомендую цю книгу всім, хто любить добре написані історії з елементами жахів і незабутніх пригод.

Однозначно не моя книга.

Я не фанат хорору загалом. Але ця книга не викликала у мене страх, лише огиду.

Огидні сцени з поїданням живого єнота (від якої мене ледь не знудило, бо маю звичку їсти під час читання), пацюки що нападають на людей, таргани, що заповзають у вухо, вампір, з усіма супутніми огидними штуками. Але найогиднішими для мене в цій книзі були чоловіки, особливо чоловік Патріції. Добре що вона хоч додумалася подати на розлучення в кінці.

Сама Патрія як головна героїня особливо симпатії не викликала. Типова стереотипна домогосподарка, жахлива мати (так вона намагалася врятувати своїх дітей від вампіра, але вона абсолютно не займалася їх вихованням, її син роками одержимий нацистами, і вона нічого не робила з цим), про її спробу самогубства я взагалі мовчу.

Загалом хоч книга і тримає в певній напрузі за рахунок всих цих огидних моментів, мені було неймовірно нудно. Хто злодій було зрозуміло з перших розділів, нащо було розтягувати це я не розумію. Ще сподівалася на якийсь несподіваний сюжетний поворот в кінці, але цього не сталося. Все завершилося саме так, як ти на початку книги очікуєш.

Сексизм і расизм в цій книзі на висоті, і це ж 90ті змальовані, а місцями наче Прислугу читаєш з сетингом в 60х. З імені автора думала, що це жінка, а потім вже на перших главах дивувалася, як жінка могла так поверхнево і стереотипно зобразити інших жінок. А потім все встало на місця, бо автор чоловік.

Загалом мені важко навіть знайти, що мені сподобалося в цій книзі.

Найбільше у цій історії вражає сила контрастів: буденності і нещадності, легкого гумору і огидних деталей, розслабленої атмосфери і невимовної жорстокості.

Особлива вражає тому, що ці контрасти щоразу дуже несподівані, і якщо якісь кілька перших сторінок здається, що історія легка і іронічна, то це враження дуже оманливе.

Це справжній, безкомпромісний, брутальний і блискучий горор.

Для мене у будь-якому горорі по-справжньому страшна не надприродня, а соціальна складова, бо саме це підсилює відчуття невідворотності зла.

😈 Це історія про вампіра, що приїздить у маленьке тихе містечко на американському півдні, щоб злитися із натовпом і непомітно задовільняти свій голод. Дуже легко і органічно вливається в «тусовку», стає поважним членом спільноти і харчується найдорожчим, що є у місцевих жителів - їхніми дітьми.

😈 І образ вампіра прописаний шикарно - дуже реалістично, моторошно і небанально. З огидними деталями, але такий, в якого справді можна повірити.

Але не він найстрашніший у цій історії, а ті самі пересічні жителі, які радо приймають монстра до своєї спільноти і готові закрити очі на будь-що, бо він пропонує їм збільшення статків, і ігнорувати голоси тих, хто бачить, що відбувається насправді.

🫀 Тож перш за все - це історія про дисфункціонпльні родини, про сімейний абʼюз і тотальну неповагу до жінок.

Можливо, це прозвучить як сексизм, але я щиро здивована, що автор-чоловік описав абсолютно усіх чоловічих персонажів такими мерзенними і жалюгідними, бо абсолютно всі чоловіки у цій історії - це зло.

🎩Ну а ще це історія про те, чим небезпечні чоловіки у книжкових клубах😂 Взагалі, лінія з книжкови клубом - одна з моїх улюблених.

👹 Дуже сподобався стиль і побудова сюжету. Дуже класно прописані герої і їхня взаємодія. Дуже багато тригерів і емоційних гойдалок.

💋 Я у повному захваті від самої книги, від стилю автору, і дуже розраховую, що ми побачимо і інші книжки Гендрікса, бо на заході він наразі дуже популярний - і однозначно є за що.

Недооцінюйте жінку. А якщо це об'єднання жінок по інтересам, ще й переплітається все найдорожче (діти, сім'я), страшнішої суміші немає.
Ось і в цій книзі гурт жінок із книжкового клубу маленького містечка зустрічає нового мешканця, а він виявляється доволі цікавим вампірчиком, опис котрого ще не зустрічала. На то він і один.

Як правило, доволі складно зустріти гурт жінок, котра горою одна за одну. Тут теж піднімається ця тема, наскільки важливо довіряти та об'єднатися, або втратити все.
Ну і чоловіки. Влада і гроші змінюють їх, але аромат сексизму наповнює цю історію.

Закінчується ця історія трагічно, але настільки яскраво описана фінальна сцена, що з нею могли впоратися тільки домогосподарки.