Ґрейді Гендрікс

Дуже класна книга. Тримала мене в напрузі. Я в захваті! Легкий і дотепний стиль написання. Як автор і обіцяв, було багато крові та різної гидоти. А ще був класний читацький клуб, який поєднав у собі чудових жінок.
Домогосподарки стають відчайдушними через своїх чоловіків, які їм не вірять і вважають їх не дуже розумними, а також дуже недооцінюють їх:
"- Ми — ваші дружини, ми — матері ваших дітей, і ми говоримо вам, що віримо в реальність небезпеки. Для вас наша думка вже зовсім нічого не означає?
- Наші діти ходять тут до школи, все життя ми заробляємо собі гідну репутацію, а ви збираєтеся перетворити нас на посміховисько, бо ви — жменька божевільних домогосподарок, які мають надто багато вільного часу"
"Він дивиться на Патрицію і думає, що всі ми лише зграйка пташок, які безтурботно щебечуть... Він бачить тільки нашу оболонку і думає, що ми такі і є: милі південні леді. І ось що я вам скажу: у південних леді немає нічого милого"

Книга мені сподобалася, спочатку я читала і думала, а де ж власне вампіри, хоча про клуб було цікаво і смішно. А далі історія швидко набирала обертів, глибини і обростала розумінням що це не просто трилер, а й глибока психологічна драма про патріархат, про те як на півдні США жінка в 90-ті вважалась ну таким собі придатком до чоловіка. І от з цим всім в патріархат влився і вампір, прикидаючись цілком собі хорошим дядею. Розвʼязка мені сподобалась, книгу планую перечитати

Дуже іронічне, смішне, миле й затишне читання. Водночас лякаюче, болюче, шокуюче. Книга мене вразила — починаючись як легке чтиво, вона стала зворушливим маніфестом жіночої сили. І це місцями страшний, але дуже життєстверджуючий роман.
Автор вочевидь захоплюється жінками і тим, як вони з усім ладнають в чоловічому світі.
Південні штати, ю ноу, расизм, сексизм, всі ці степфордські дружини й типові домогосподарки з трьома «к». А це, на хвилиночку, 90-ті. Крутезно описані типові патріархальні родини, де чоловік сприймає жінку як обслугу, а діти — як меблі. Сімейне щастя материнства, оце ось все.
А ще це дуже кінематографічний текст, не здивуюся, якщо його екранізують.

Для любителів жахів!

У цій книзі є й страшні моменти та мерзенні сцени, що трохи нагадує Кінга. Мені дуже сподобався стиль написання, без води (якщо ви знаєте про що я, жодних описів того чи цього на кілька сторінок).

Однозначно рекомендую до прочитання любителів цього жанру, це вам не роман чи драма, це просто жанр жахів, не чекайте від нього великих смислів чи філософії.

Чесно, взагалі нічого не очікувала від «Посібника зі знищення вампірів». Назва звучить, як щось банальне, а обкладинка взагалі не натякала на серйозну історію. Але, знаєте, ця книга просто вибила мене з колії! Авторка настільки майстерно розкриває персонажів, що ти буквально відчуваєш їхній біль, страхи й бажання. І хоча здається, що це якась чергова історія про вампірів, вона підіймає настільки серйозні й важливі теми того часу, що враження залишаються надовго.

Я прочитала її за один день! Неможливо було відірватися, настільки цікаво було дізнатися, що ж буде далі. Постійно тримала в напрузі, і ти просто летиш сторінками, не помічаючи часу. Абсолютно неочікуваний і дуже крутий досвід!

Перші 50 сторінок - просто недолугі розмови типових американських домогосподарок, яким не було чим займатися, що мене дуже розчарувало. Однак потім трапляється геть дивна подія між Патрицією і Енн Севедж, яка хоч і пробудила у мене відразу до події, але це дало натяк на щось цікаве🤗

Я помилилась і все цікаве швидко скінчилось і автор потім просто мучив мене безкінечними діалогами та натяком на загадковість Джеймса, небожа Енн Севедж🤯

Книга начебто пропонує захопливу комбінацію хорору та іронії, але для мене цей коктейль виявився не таким вже й апетитним. Сюжет розвивається доволі повільно, а замість того, щоб занурити мене у моторошну атмосферу, він часто збивається на побутові деталі. Я розумію, що книга намагається створити контраст між вампірським жахом і звичайним життям жінок із книжкового клубу, але ці деталі інколи здавалися зайвими і відволікали від основної історії.🤨

Хоча я очікувала на напругу та інтригу, більшість персонажів не викликали емоційної прив’язаності. Моменти, які мали б лякати чи хоча б викликати непідробний інтерес, видавалися затягнутими.🤪

Можливо, ця книга знайде свого читача серед тих, хто любить повільний розвиток подій та нетипові сюжети. Але для мене вона залишилася радше розчаруванням, ніж захопленням.

Домогосподарки не такі прості, як може здаватися.

У мене стільки емоцій викликала ця книга - подекуди мені було дуже смішно, подекуди дико бридко від описуваних подробиць, а подекуди я обурювалася від того, що відбувається.

Головна героїня Патриція живе у невеликому містечку, де всі сусіди один одного знають і перебувають у книжковому клубі, який вони не вважають книжковим клубом. Найчастіше вони читають книги про серійних убивць, але бувають і любовні романи – у клубі складаються лише жінки і це їхня віддушина від повсякденного життя та можливість висловити свою думку, бо в їхніх сім'ях право голосу залишається лише за чоловіками.

Одного разу з Патрицією відбувається дивний випадок - на неї нападає сусідка-старушенція на її власному задньому дворі та відкушує їй мочку вуха. Сусідка не вижила, а її будинок зайняв племінник і дуже швидко став вливатися у суспільство міста.

І тільки свекруха Патриція не піддавалася на його чари і при кожній нагоді твердила, що звуть його не так і що він винний у смерті її батька.

Героїня згодом стала зіставляти дивні події та нового мешканця містечка і те, що у неї виходило було дивно, страшно і не зовсім реально. От тільки вірити їй ніхто не хотів, а коли вона спробувала залучити поліцію за підтримки учасниць їхнього книжкового клубу, то чоловіки припинили це докорінно.

Я не любитель цього жанру і місцями описані сцени - це пряма дичина, але в цілому мені сподобалося і вперше, напевно, було настільки страшно, бридко і хотілося дізнатися, чим закінчиться це протистояння простих домогосподарок і стародавньої істоти.

"— Читач проживає багато життів, — сказав Джеймс Гарріс. — Людина, яка не читає, проживає лише одне".

Книга, яка привабила мене своєю темою та обкладинкою, але з покупкою все не складалось, поки ми не обрали її читати в #ккневгамовні

Насправді книга не така, якою здається на перший погляд і навіть з анотації.
Коли починаєш читати очікуєш, що книга буде в дусі "Відчайдушних домогосподарок", але з вампірами. Та врешті отримуємо досить потужний горор, який лякає не тільки і не стільки кривавими подробицями (хоча і їх, повірте буде багато), скільки відчуттям безвиході, пригнічення, тотальної недовіри до себе і оточення...

Жінки, які об'єднались в маленький книжковий клуб, настільки різні й при цьому настільки схожі в своїй рутині повсякденного життя, що це приваблює і відштовхує. Не книга, а протиріччя, одним словом 🤭

Книга цікаво поєднує в собі жахливі деталі, трукрайм загорнутий в містичну обгортку, милі описи маленького тихого містечка, гумор, любов до книг і безпросвітність життя жінки в усій цій круговерті.

Не раз бачила у відгуках думку, що книга написана дуже "жіночо" і дивує, що автор-чоловік зміг це подати таким чином, сподіваюсь ви не подумаєте, що я сексистка, але повністю погоджуюсь з цією думкою. Автор філігранно вліз у шкіру цих американських домогосподарок минулих десятиліть.

Загальне враження від книги в мене особисто двоїсте, тому що написана вона майстерно, історія нетривіальна, але при цьому персонажі мене не зачепили, я могла співчувати чи біситись в моменті, але вони не залишили сліду по собі. Вигадані й виписані вони справді гарно, але емоційного конекту не сталось, при цьому передати емоційну напругу автору вдалось на всі 100%, як і задушливість маленького містечка.

Для мене ця книга на тверду 4 з 5, я не захочу її перечитати, але однозначно не шкодую, що взялась за неї на кілька вечорів і познайомилась з автором. Я точно прочитала б у автора ще якісь книги 🤔📚

Як правильно зазначили на клубі, цей роман може бути для вас рівно тим, чим ви забажаєте.

#️⃣ Горор в декораціях американської південної глибинки? Без проблем.
#️⃣ Трилер із психологічними елементами? Також будь ласка.
#️⃣ Соціальна драма про нерівність, унормоване приниження та расизм? Отримуйте.
#️⃣Переможна пісня сестринству та взаємодопомоги серед жінок, чиє становище далеко від ідеального? І це буде.

Все разом потроху і маємо прекрасний зразок твору, який палко обговорювався більше 2-х годин!

📕 На що може піти жінка, коли загроза нависає над її дітьми? Наскільки чужі діти стають чужими, якщо на кону твоє власне життя, рівновага та положення у суспільстві? Скільки болю можна пробачити чоловіку, від якого ти залежиш? Чи є взагалі шлях повернення у суспільство після того, як всі вважають тебе божевільною?

😈 Як продовжувати довіряти людям після того, як тебе зрадили? За що триматися, куди спрямовувати сили?

Купа питань, ворох думок, безліч варіантів "а от я б на їхньому місці". Але насправді нікому не побажаю опинитися на їхньому місці, на місці тих самих домогосподарок Південного книжкового клубу, яким довелося зустрітися із незвичним та унікальним Злом.

#️⃣ Люблю книги, які шо ті сови — виявляються не тим, чим здавалися на перший погляд. І ця одна з них. А, і найголовніше: прибрати після себе — це завжди гарна думка 😈

Швидке читання, декілька шок-контент сцен, півгодинки у роздумах, як сильно змінився світ навіть за останні 30 років, не кажучи вже про більші строки.

Однозначно #Дафа_радить

Жили собі у 80-х роках минулого століття у своєму тихому американському містечку жіночки. Намагалася стати в усьому зразковими: матерями, дружинами, невістками, подругами. Але вже проростали в них паростки невдоволення, бо якщо будеш усім відразу, то не будеш собою. А це ж важливо. І організували вони свій книжковий клуб - спочатку для понтів, потім реальний. Передусім - для спілкування)

"У цьому домі живе п'ятеро дітей і найстарший виїде лише через вісім років. Якщо мені сьогодні не вдасться поговорити з дорослими, мізки вибухнуть".

Але так сталося, що долучившись до обговорення написаних вбивств, дами навчилися розпізнавати небезпеку і у реальному світі. То ж усе це було недарма.

Чому ж мені книга не зайшла? Бо зараз мені хочеться чогось або філософського, або пізнавального, або легкого, або надихаючого, а ще краще усе разом))) Бо те, що життя часто смердить, а люди, скажімо толерантно, поводяться не за моральними зразками, я знаю і без автора. І читати про це не потребую. Якщо ж вам хочеться насолодитися детективно-фентезійно - огидно-гумористичною історію - you are welcome!

Це дійсно захоплюючий і динамічний роман, який поєднує в собі елементи жахів, гумору та соціальної драми.
Сюжет тримав мене в напрузі від початку до кінця непередбачуваними поворотами подій.

Автор ствлрив атмосферу, яка змушує зануритися в світ маленького південного містечка і відчути всі його радощі та проблеми. Цікаве поєднання традиційного південного колориту з елементами містики.

Особливо хочеться відзначити глибокий психологізм героїв. Кожен персонаж має свої унікальні риси і мотивацію, що робить їх надзвичайно живими та реалістичними. Сподобалось слідкувати за їх розвитком і взаємодією.

Рекомендую цю книгу всім, хто любить добре написані історії з елементами жахів і незабутніх пригод.

Однозначно не моя книга.

Я не фанат хорору загалом. Але ця книга не викликала у мене страх, лише огиду.

Огидні сцени з поїданням живого єнота (від якої мене ледь не знудило, бо маю звичку їсти під час читання), пацюки що нападають на людей, таргани, що заповзають у вухо, вампір, з усіма супутніми огидними штуками. Але найогиднішими для мене в цій книзі були чоловіки, особливо чоловік Патріції. Добре що вона хоч додумалася подати на розлучення в кінці.

Сама Патрія як головна героїня особливо симпатії не викликала. Типова стереотипна домогосподарка, жахлива мати (так вона намагалася врятувати своїх дітей від вампіра, але вона абсолютно не займалася їх вихованням, її син роками одержимий нацистами, і вона нічого не робила з цим), про її спробу самогубства я взагалі мовчу.

Загалом хоч книга і тримає в певній напрузі за рахунок всих цих огидних моментів, мені було неймовірно нудно. Хто злодій було зрозуміло з перших розділів, нащо було розтягувати це я не розумію. Ще сподівалася на якийсь несподіваний сюжетний поворот в кінці, але цього не сталося. Все завершилося саме так, як ти на початку книги очікуєш.

Сексизм і расизм в цій книзі на висоті, і це ж 90ті змальовані, а місцями наче Прислугу читаєш з сетингом в 60х. З імені автора думала, що це жінка, а потім вже на перших главах дивувалася, як жінка могла так поверхнево і стереотипно зобразити інших жінок. А потім все встало на місця, бо автор чоловік.

Загалом мені важко навіть знайти, що мені сподобалося в цій книзі.