Говард Філіпс Лавкрафт

Передісторія: дивилася значить гру "Поклик Ктулху" за мотивами оповідань Лавкрафта і мені дуже сподобалось. Потім ще подивилась шикарну екранізацію від Гільєрмо дель Торо. І мене захопило та й думаю "треба почитать першоджерело".

Про що пише автор? Забуті боги, загиблі цивілізації, нічні марення. Все це оточене похмурою атмосферою і філософськими роздумами.

Мої враження. Трохи розчарована. Мені сподобався бестіарій, але не стиль написання. Повіствування від 3 особи, 99% описів і 1% діалогів, складні та громадські речення. Довго не могла вчитатися + суховато. На прикладі першого оповіданні в книзі (Ктулху) хотілось би більшого занурення в історію. А вийшло, що я читала як гг читав розповіді інших людей. Не отримала емоцій, хоча задумка хороша.
Але треба віддати належне, що це база, яка стала натхненням для багатьох сучасних митців.

Ще я зрозуміла, що Лавкрафт був трохи расистом😬

Трохи про оповідання:

- Поклик Ктулху. (2.5/5) Переглядаючи речі загиблого родича, герой дізнається про культ морському чудовиську.
Моєю помилкою було те, що я очікувала більше динаміки і "м'яса". А отримала переказ вирізок з газет.

- Натура для Пікмана (3/5). Про зникнення художника родом з Салему, який відомий своїми моторошними портретами. Монстри: потвори, які мешкають в підвалі і катакомбах.

- Таємничий будинок у туманній височині (3/5). Це наче сон, коли в тебе висока температура😄 Але мені сподобалось, мила і лампова історія.

- Срібний ключ (2/5). Філософський роздуми про земну дійсність і силу уяви + легенька містика.

- Сновидні пошуки незвіданого Кадата (4/5). Продовження теми сновидінь. Гг з минулого оповідання мандрує до прихованого міста Кадат, щоб попросити богів повернути йому спогади.  Цікавий всесвіт з безліччю неймовірних істот. Армія котів❤️ Але ближче до середини я занудьгувала. Все ж таки короткі оповідання даються автору краще.

- Барва з позамежжя світу (4/5). Про наслідки падіння метеориту в одному маленькому містечку. Цікаво, моторошно, легко і швидко читається.

- Нащадок (1/5). Про сновидців, знання та загиблі цивілізації. Нічого цікаво, це більше філософський нарис.

- Історія Некрономікону (0/5). Ніби статтю на Вікіпедії прочитала.

- Дуже давній народ (1/5) та Ібід (1/5). Люблю Римську Імперію, але ці оповідання були нудними.

- Жахіття Данвіча (4/5). Про занепале село і дивну сім'ю Уотлі. Мабуть, найатмосферніша і темна історія.

- Справу Чарльза Декстера Ворда не стала читати. Можливо іншим разом. Вона займає 1/3 всієї книги і мені боляче від однієї думки про спроби пробратися крізь цю довгу тягомотіну.

Для себе зробила висновок, що твори Лавкрафта та за його мотивами краще дивитися, ніж читати.

Лавкрафт створив цілий міфологічний всесвіт, відомий як Міфи Ктулху, які вплинули на розвиток жанру жахів і фантастики.

Саме в цій збірці, автор зробив акцент на космічному жаху та нікчемності людства перед незбагненним. Авторська манера викликає відчуття страху через недомовленість і натяки.
Його роботи отримали культовий статус, а образи з творів стали джерелом натхнення для письменників, художників і геймерів.
Вишукана й атмосферна мова підкреслює страх перед невідомим. Теми древніх таємниць і психічної нестабільності досі актуальні.

Я познайомився зі світом Лавкрафта, як це не дивно, у відеогрі "Поклик Ктулху" ще в далекому 2010 році. Атмосфера цієї гри настільки захопила мене, що я вирішив глибше дослідити творчість письменника, який став натхненником цього унікального жанру жахів. З того часу потроху поповнюю свою колекцію його творів.

Цей перший том пропонує читачеві дивовижне занурення у всесвіт, в якому межі між реальністю і жахливими космічними таємницями розмиваються. Безсумнівно творчість письменника вплинула на розвиток сучасної літератури і стала базисом для багатьох сюжетів у кіно та іграх, створюючи неповторну атмосферу страху перед незвіданим та неминучим.

У цьому зібранні зібрані твори, які демонструють унікальний стиль письменника, його майстерність у створенні безвихідної атмосфери і готичних, сповнених жаху образів. Попри те, що Лавкрафтова проза місцями здається архаїчною, вона відкриває світ, повний глибинних філософських ідей та незабутніх історій.

Дана збірка трохи відрізняється від попередніх, але всеодно передає атмосферу страху

Вважаю, що у цій збірці зібрані найкращі твори автора. Найбільше вразив його роман «Справа Чарльза Декстера Ворда». Більшість оповідей вражають своєю неочікуваною кінцівкою. Шанувальникам жанру хорор однозначно варто прочитати цю збірку.

Цікава збірка оповідань. Найбільше сподобались оповідання «Зачаєний жах», «Щури у стінах » і «Храм». Оповіді тримають у напруженні і передають ту атмосферу страху невідомого.

Третій том. Звикання відбулося. Читається з цікавістю) Головне — по одному великому творові на день, щоб не перемішалися монстри та місця, де вони живуть. Цього разу давні жахіття стали дуже кровожерливими.

Про що? Та усе про те ж саме. Про давні раси, що населяють землю і чому ми їх не бачимо, про їхні наміри панувати над людьми, про божевілля, спричинені фантастичною дійсністю, про обмін свідомістю, що матиме згубні наслідки тощо. Де? В Антарктиді, Америці, уві сні.

"Уже багато століть ніхто не знав, як виглядає ця книга і де її шукати, знали лиш те, що вона дуже стара. Не друкарський верстат, а рука напівбожевільного ченця донесла до нас ці лиховісні й неймовірно давні рядки, написані середньовічною латиною."

Ще раз повторюся, що мені було цікаво, хоч звичайно, усе це затягнуто, але тоді так писали) А ось чи хочете ви прочитати це - вирішувати лише вам.

Яблуко пізнання додає розуму чи лише зміцнює прагнення людини до самознищення, бо вона починає торувати шлях у такі далечини, до яких їй точно не потрібно. І це не лише літературний горор, Було б ідеально, якби тільки він.

Про що? Враховуючи, що у збірці кілька творів, різних за обсягом, так легко і не опишеш. Якщо загальною думкою — Всесвіти безмежні, Земля і люди — маленькі піщинки, прадавні боги не знають доброти, то й людина може викликати страшне зло, будь-які досліди з безсмертям закінчуються моральним або фізичним падінням. Фсьо)

"Людина не здатна до кінця осягнути свій власний розум, і у цьому, я думаю, полягає найщедріший і наймилосердніший дарунок, отриманий нею від матінки-природи. Ми не більше, ніж аборигени, які безтурботно живуть на острові невігластва, який з усіх боків оточений чорними водами нескінченності, тим самим наче показуючи нам, що відпливати далеко від берегів може бути вкрай небезпечно."

Тобто, обговорювати можна кожен твір, бо вони викликають стільки думок! Але найбільше, на мою думку, багатьом читачам сподобається твір, у якому співається ода котам. Видно, що автор їх любить, особливо чорних))

Зауважу, що в томі є твори, пов'язані між собою, тому читати краще послідовно. Але не сказала би, що це легке читання. Радше навпаки. Але якщо ви, як і я, маєте за мету прочитати, усе у вас вийде)

Дуже гарні зображення! Ідеально доповнює домашню бібліотеку, гарно виглядає. Це був подарунок, отримувачу сподобалось)

❤️
Видання просто шик

Класика - як яблуко мудрості, яку треба гризти (тобто - читати), щоб зрозуміти подальший розвиток літератури та вплив творчості кожного письменника на цілісну картину. Ну, то й що, що тобі не цікаво? Їж! Тобто - читай)

Ні, усе не так песимістично, хоча для мене близько до цього. Просто цю книгу треба читати частинами: почитав, відпочив, ще трохи почитав. Бо зібрання малої прози на 450 сторінках, та ще й одного автора, та ще й тематики повторюються. Коротше, важкувато. А частинами - буде норм, звичайно, якщо ви поціновувач містики та жахів.

Отже, оповідання можна умовно розбити на кілька частин: побутові, про жахи морських глибин чи підземних країв, наслідки наукових досліджень, релігійні вірування. Кожна тема по-своєму цікава, але формат книги мав би бути в рази меншим, щоб не розсіювалася увага читача.

"Потім він довго і пильно вдивлявся у чоловіка на підлозі, зауважуючи його кремезність та аристократичні риси, які поступили лише зараз коли мерзенність життя покинула його."

Слова "жахливий" і "мерзенний" зустрічатиме багато разів, бо про це і книга)

Повторюю, що це класика, тому хоч ознайомитися та й варто. А у мене попереду є ще два томи. Буду читати частинами, тому цей дощ надовго.

Справжній батько жахів )

Читати сьогодні то важко, а подекуди й нудно (давайте будемо чесні), але зрозуміти увесь подальший пласт тисяч творів без знання лавкрафтіанської бази у вас не вийде.

Тож краще знайдіть у своєму графіку місце для класики горору і перечитайте.