Говард Філіпс Лавкрафт

У другий том прозової збірки Лавкрафта увійшли уже більш зрілі його твори. Відчувається менше впливу такого кумира автора, як Едгар Аллан По та впізнається більше власного стилю ГФЛ. Все виразніше вимальовується знаменитий лавкрафтіанський всесвіт з його Древніми, Ктулху, Некрономіконом та Аркгемом. Місця й персонажі тісніше переплітаються в різних розповідях, утворюючи між собою щільний взаємозв’язок. Тривожна напруженість, похмурі описи, потворні монстри - справжня класична готика.

Якщо ви прийшли за цим - вітаю, ви натрапили на одного з кращих представників жанру. І, звісно ж, якщо ви цікавитесь готичною літературою, то твори Лавкрафта за думкою багатьох літературознавців просто must read.

Безперечно, враховуючи, що це збірка, все не могло однаково сподобатись - деякі оповідання відчувалися трохи слабшими, деякі значно кращими, а декотрі навіть геніальними. Проте загальний їх рівень не дозволяє поставити оцінку нижче 9.

Лавкрафт і його історії — це ціла епоха літератури. Це абсолютна база усіх історій жаху, містики, сучасної космічної фантастики. Саме уява Лавкрафта веде за собою теперішніх митців. Його світ химерний, дивовижний, моторошний, надихає тих, хто любить полоскотати нерви собі та іншим.
Ілюстрації ж викликають окреме захоплення. Так чітко, так влучно зобразити похмурий всесвіт Метра... Вони аж ніяк не заважають уяві, навпаки, вони допомагають фантазії розгорнутись на повну силу, підтримують її, скеровують і доводять до кульмінації — тих самих сирот по шкірі і важкому диханню в глибокій ночі. Бо ж хто засвітла читатиме майстерно створену, дуже атмосферну книгу жахів?
Дуже раджу цю красу.
І головне — а може, це все насправді?

неймовірно красива книга, ідеально пасує до "серії")

неймовірно красиве видання одного з найвідоміших оповідань лавкрафта - навіть якщо вже читали тричі, книгу хочеться гортати і роздивлятись. єдина проблема - формат, на жодну полицю не вліза.

Мабуть, я вчиталася) Якщо перший том, та і другий теж, йшли зі скрипом, то четвертий пішов, як з олійкою. Я вже знайома була з основними героями прадавнього зла, то ж насолоджувалася майстерністю автора придумувати нові жахіття у житті пересічних людей.

Про що? У збірку входять як зовсім невеличкі за обсягом, а одного разу навіть і не страшне, оповідання, так і більш значні твори. Цього разу батько горору, додав і інші спіралі жаху ("Пожирач привидів", "Глухий, німий та сліпий" і насамперед "Локон Медузи"), то ж є що почитати.

"Отже, замість того, щоб писати вірші, про що мріяв здавна, я занурився у відчай. Невимовна туга опанувала мною. І нарешті я збагнув страшну правду, про яку ніхто ніколи не наважився обмовитися, таємницю таємниць, те, що це місто з каменю і різких звуків не може зберегти в собі риси старого Нью-Йорка, як Лондон — старого Лондона, а Париж — старого Парижа, що фактично воно мертве, позбавлене ознак життя, а його розпростерте тіло невміло забальзамоване та наповнене дивними істотами, котрі нічого спільного з ним не мають, як і було насправді."

Цікавим доповненням видавництва є додані у кінці історій світлини та стислі біографічні дані осіб, які допомагали письменнику творити його горор. Як же мені подобаються ці атмосферні фото)

Передісторія: дивилася значить гру "Поклик Ктулху" за мотивами оповідань Лавкрафта і мені дуже сподобалось. Потім ще подивилась шикарну екранізацію від Гільєрмо дель Торо. І мене захопило та й думаю "треба почитать першоджерело".

Про що пише автор? Забуті боги, загиблі цивілізації, нічні марення. Все це оточене похмурою атмосферою і філософськими роздумами.

Мої враження. Трохи розчарована. Мені сподобався бестіарій, але не стиль написання. Повіствування від 3 особи, 99% описів і 1% діалогів, складні та громадські речення. Довго не могла вчитатися + суховато. На прикладі першого оповіданні в книзі (Ктулху) хотілось би більшого занурення в історію. А вийшло, що я читала як гг читав розповіді інших людей. Не отримала емоцій, хоча задумка хороша.
Але треба віддати належне, що це база, яка стала натхненням для багатьох сучасних митців.

Ще я зрозуміла, що Лавкрафт був трохи расистом😬

Трохи про оповідання:

- Поклик Ктулху. (2.5/5) Переглядаючи речі загиблого родича, герой дізнається про культ морському чудовиську.
Моєю помилкою було те, що я очікувала більше динаміки і "м'яса". А отримала переказ вирізок з газет.

- Натура для Пікмана (3/5). Про зникнення художника родом з Салему, який відомий своїми моторошними портретами. Монстри: потвори, які мешкають в підвалі і катакомбах.

- Таємничий будинок у туманній височині (3/5). Це наче сон, коли в тебе висока температура😄 Але мені сподобалось, мила і лампова історія.

- Срібний ключ (2/5). Філософський роздуми про земну дійсність і силу уяви + легенька містика.

- Сновидні пошуки незвіданого Кадата (4/5). Продовження теми сновидінь. Гг з минулого оповідання мандрує до прихованого міста Кадат, щоб попросити богів повернути йому спогади.  Цікавий всесвіт з безліччю неймовірних істот. Армія котів❤️ Але ближче до середини я занудьгувала. Все ж таки короткі оповідання даються автору краще.

- Барва з позамежжя світу (4/5). Про наслідки падіння метеориту в одному маленькому містечку. Цікаво, моторошно, легко і швидко читається.

- Нащадок (1/5). Про сновидців, знання та загиблі цивілізації. Нічого цікаво, це більше філософський нарис.

- Історія Некрономікону (0/5). Ніби статтю на Вікіпедії прочитала.

- Дуже давній народ (1/5) та Ібід (1/5). Люблю Римську Імперію, але ці оповідання були нудними.

- Жахіття Данвіча (4/5). Про занепале село і дивну сім'ю Уотлі. Мабуть, найатмосферніша і темна історія.

- Справу Чарльза Декстера Ворда не стала читати. Можливо іншим разом. Вона займає 1/3 всієї книги і мені боляче від однієї думки про спроби пробратися крізь цю довгу тягомотіну.

Для себе зробила висновок, що твори Лавкрафта та за його мотивами краще дивитися, ніж читати.

Лавкрафт створив цілий міфологічний всесвіт, відомий як Міфи Ктулху, які вплинули на розвиток жанру жахів і фантастики.

Саме в цій збірці, автор зробив акцент на космічному жаху та нікчемності людства перед незбагненним. Авторська манера викликає відчуття страху через недомовленість і натяки.
Його роботи отримали культовий статус, а образи з творів стали джерелом натхнення для письменників, художників і геймерів.
Вишукана й атмосферна мова підкреслює страх перед невідомим. Теми древніх таємниць і психічної нестабільності досі актуальні.

Я познайомився зі світом Лавкрафта, як це не дивно, у відеогрі "Поклик Ктулху" ще в далекому 2010 році. Атмосфера цієї гри настільки захопила мене, що я вирішив глибше дослідити творчість письменника, який став натхненником цього унікального жанру жахів. З того часу потроху поповнюю свою колекцію його творів.

Цей перший том пропонує читачеві дивовижне занурення у всесвіт, в якому межі між реальністю і жахливими космічними таємницями розмиваються. Безсумнівно творчість письменника вплинула на розвиток сучасної літератури і стала базисом для багатьох сюжетів у кіно та іграх, створюючи неповторну атмосферу страху перед незвіданим та неминучим.

У цьому зібранні зібрані твори, які демонструють унікальний стиль письменника, його майстерність у створенні безвихідної атмосфери і готичних, сповнених жаху образів. Попри те, що Лавкрафтова проза місцями здається архаїчною, вона відкриває світ, повний глибинних філософських ідей та незабутніх історій.

Дана збірка трохи відрізняється від попередніх, але всеодно передає атмосферу страху

Вважаю, що у цій збірці зібрані найкращі твори автора. Найбільше вразив його роман «Справа Чарльза Декстера Ворда». Більшість оповідей вражають своєю неочікуваною кінцівкою. Шанувальникам жанру хорор однозначно варто прочитати цю збірку.

Цікава збірка оповідань. Найбільше сподобались оповідання «Зачаєний жах», «Щури у стінах » і «Храм». Оповіді тримають у напруженні і передають ту атмосферу страху невідомого.

Третій том. Звикання відбулося. Читається з цікавістю) Головне — по одному великому творові на день, щоб не перемішалися монстри та місця, де вони живуть. Цього разу давні жахіття стали дуже кровожерливими.

Про що? Та усе про те ж саме. Про давні раси, що населяють землю і чому ми їх не бачимо, про їхні наміри панувати над людьми, про божевілля, спричинені фантастичною дійсністю, про обмін свідомістю, що матиме згубні наслідки тощо. Де? В Антарктиді, Америці, уві сні.

"Уже багато століть ніхто не знав, як виглядає ця книга і де її шукати, знали лиш те, що вона дуже стара. Не друкарський верстат, а рука напівбожевільного ченця донесла до нас ці лиховісні й неймовірно давні рядки, написані середньовічною латиною."

Ще раз повторюся, що мені було цікаво, хоч звичайно, усе це затягнуто, але тоді так писали) А ось чи хочете ви прочитати це - вирішувати лише вам.