«Саламбо» — це монументальний історичний роман, у якому Флобер поєднує майже археологічну точність із потужною, чуттєвою образністю. Події, розгорнуті на тлі Карфагена часів війни найманців, створюють відчуття світу жорстокого, екзотичного й водночас заворожливого у своїй чужості. Флобер свідомо дистанціює читача від персонажів, надаючи перевагу не психологічній сповіді, а холодному, відстороненому спогляданню. Саламбо — жриця, символ ідеї та культури, а не «звичайна» героїня; її образ майже ритуальний, позбавлений побутової конкретики. Саме через цю символічність роман читається як трагедія цивілізацій, а не індивідуальних доль. Окремої уваги заслуговує мова твору: вона насичена деталями, барвами, запахами, тілесністю. Флобер вибудовує Карфаген як простір надмірності — релігійної, політичної, тілесної, — де насильство і культ тісно переплетені. Батальні сцени й описи обрядів вражають масштабом і безкомпромісністю, не залишаючи місця для романтизації. «Саламбо» — роман вимогливий до читача. Він не прагне емоційної близькості й не веде за руку, зате пропонує рідкісний досвід занурення в іншу епоху без сучасних фільтрів. Це книжка, у якій форма й зміст нерозривні, а стиль стає головним носієм сенсу. У підсумку «Саламбо» постає як сміливий експеримент Флобера — доказ того, що історичний роман може бути не лише оповіддю, а й естетичним актом. Твір, який захоплює не співпереживанням, а силою мови й масштабом художнього бачення.

Глибокий і безжальний психологічний роман про ілюзії, розчарування та пастку нереалізованих мрій. Флобер майстерно показує внутрішній світ жінки, яка прагне пристрасті й краси, але стикається з буденністю та моральними обмеженнями свого часу. Книга вражає чесністю, тонким аналізом характерів і змушує замислитися над ціною втечі від реальності.

«Саламбо» — книга не з легких: іноді доведеться гуглити історію й боротися перекладом. Тут майже немає романтики, а сама Саламбо — радше символ, ніж головна героїня. Це історія про жорстокість, війну та жагу влади, що залишає неприємний присмак: люди часом ще ті гади. І все ж сила твору в тому, що він занурює у світ Карфагена настільки глибоко, що забути його важко. За що люблю Флобера, так його твори і зараз актуальні, як ніколи.

Флобер міцно асоціювався у мене з Францією та мадам Боварі, але виявилось, що якраз після написання цього шедевру він захотів створити щось геть інше. щоб краще розбиратись в історії Карфагену, він листувався з археологом, читав Плутарха, Ксенофонта та інших авторів тієї епохи і навіть 2 місяці подорожував Африкою — ось за що я люблю серйозних авторів, знімаю капелюха за підготовку! ? а ще я люблю таких авторів за багатошаровість тексту. з одного боку, "Саламбо" - це історичний роман про повстання війська найманців проти Карфагену. з іншого боку, це глибоко образний текст про кохання та війну, божественне і людське, патріархат та фемінізм. історичний замєс у книзі наступний: армія найманців (величезне зборище варварів з різних племен) ображається на Карфаген, який обділив їх зарплатою після участі у Першій Пунічній війні. головним підбурювачем конфлікту є колишній раб, Спендій, який вміло падає на вухо брутальному, але не сильно розумному повстанцю Мато. маніпулюючи Мато і всіма навколо, Спендій розв'язує війну з Карфагеном. про війну зрозуміло, а що там з коханням? ще до всієї м'ясорубки повстанця Мато угораздило закохатись у доньку свого майбутнього ворога, полководця Гамількара Барки (раптом ви, як і я, у школі фанатіли від Ганнібала, то от це його батя). Саламбо - уособлення чистоти, вроди та невинності — зводить маскулінного повстанця з розуму своєю бажаністю та недоступністю. але Флобер одразу дає нам натяк на їхнє майбутнє: богинею Саламбо є Таніта, Місяць, в той час як у Мато — Молох, Сонце, тож неважко здогадатись, чи будуть вони разом ?☀️ це книга, насичена образами і символами, де невипадковим є навіть положення героїв у просторі — внизу чи вгорі, близько або далеко. де структура тексту складається у замисел, а один предмет може ілюструвати різні ідеї. це також дуже детальний опис битв, маневрів, тактики і стратегії, гоплітів і пращників, баліст і онагрів. від концентрації східної естетики можна захлинутись: прянощі, пахощі, коштовне каміння, ритуали, церемонії, слони, верблюди, східні страви — все це повністю занурює в епоху, яка знаходиться за 2000 років від нас. ну, і ще тут спалюють дітей, але загалом все дуже аестетік ?

Дуже цікава книга, захоплива. Дуже гарна обкладинка, дякую #книголав.

"Пані Боварі" — це шедевр Гюстава Флобера, який вражає своєю майстерністю та ліричністю мови. Автор володіє неймовірним талантом передавати складність людських емоцій у простих, але в той же час надзвичайно глибоких словах. Флобер створює атмосферу, яка робить читача свідком внутрішнього світу Емми Боварі. Його вміння детально описувати думки і переживання персонажів додає тексту неповторної чуттєвості. Ліричність мови в "Пані Боварі" підкреслює красу та трагедію її життя, дозволяючи нам відчути весь спектр її емоцій — від сподівань до розчарувань. Складність у простоті — це те, що робить цю книгу справжнім шедевром. Флобер майстерно поєднує буденність з глибокими філософськими роздумами, змушуючи читача замислитися над життям, соціальними нормами та внутрішнім світом людини. "Пані Боварі" — це не лише роман про жінку, що шукає сенс у житті, але й твір, що ставить складні питання про людську природу та суспільство. Флобер досконало передає цю складність, і тому його робота залишається актуальною та вражаючою навіть через багато років після публікації.

За цей роман автора притягли до суду. Французького письменника критикували за порушення суспільної моралі. Дуже дивно, як на мене, бо тут немає нічого аморального, вульгарного. навпаки, ця книга з середини 19 століття і досі не втрачає актуальності у порушеній тематиці. Роман про красиву жінку, яка знудилась у шлюбі і занапастила не лише своє життя, а що мене найбільш засмутило і я не можу про це перестати думати - своєї доньки. Автор описав переживання жінки у шлюбі, кілька романів. Все так по-людськи, що читаючи у 21 столітті - розумієш, що мало що змінилось. У своїх пригодах жінка влізла в борги і зробила чоловіка банкрутом… це дуже повчальна історія як для жінок, так і чоловіків. Сподобалось неймовірно, перечитую вдруге вже, і знову з тим же захопленням, ніби вперше. Український переклад прекрасний (бо колись давно читала російською)

Роман, що привів автора на лаву підсудних. ⠀ Саме так, бо для Франції XIX ст. то було надто грубе порушення моральних цінностей та суспільних звичаїв. Надто вже правдиво було описано вульгарно-буденне, зашкарубле життя французької провінції. Гарний адвокат виправив ситуацію, проте ажіотаж навколо книги з'явився шалений. І хоч сьогодні нікого вже не здивуєш подібним, проте "Пані Боварі" вперто тримає позиції у рейтингах і списках найкращої класики. ⠀ А увесь сюжет всього-на-всього крутиться навколо жінки, яка так і не пізнала щастя. Емма так хотіла достойного життя, прагла до краси, багатства, любовних почуттів та верхів суспільства. Вона жадала любові і розкоші все більше і більше. Але реальне життя виявиться зовсім не таким, як про це пишуть у дівочих романтичних книгах... ⠀ Часом з'являлася думка, що вона вже сама не знала, чого їй хотілося від життя. Чоловік не такий, коханці — суцільне розчарування, провінція — сумно, місто теж, все більші борги та позики... Можна здогадатися, що закінчила ця героїня геть не добре. ⠀ Класний хід те, що автор не засуджує чи не жаліє Емму. Через сторінки саме у нас вона викликає емоції: то співчуваєш їй, то хочеться добряче струсанути, щоб клепку увімкнула нарешті. У цьому і є успіх твору, навіть якщо вам хочеться позбурити книжкою у вікно) Вона не залишає байдужим. ⠀ Про цей розлад з навколишнім світом, невдоволення життям, бажання іншого, того, що реально не існує, переживання на усіх рівнях і душевну руйнацію читати не легко, але навіть корисно. Бабуся моя б сказала — роботи у людини було мало у житті от і казиться)