«В історії кожної родини є травма. Кожна травма відіграє для родини своєрідну роль і залишає емоційний слід на тих, хто ще не народився». Ми часто говоримо про те, що передається з покоління в покоління. Але ми успадковуємо не лише гени — ми також успадковуємо сімейні травми, переконання, способи мислення та сприйняття світу. Тепер ми в цьому впевнені. Сьогодні ми знаємо: різноманітні сімейні травми можуть жити в нас поколіннями, доки хтось нарешті не вирішить змінити цей хід подій. Адже переконання нашої матусі чи бабуні не обов’язково мають ставати нашою істиною. Ба більше — вони й не повинні нею бути! На мою думку, авторка цієї книги чудово розкриває істину про міжпоколіннєву травму: щоб рухатися вперед, а не тупцювати на місці, ми повинні її опрацювати. Це непростий процес, але успіху можна досягти, рухаючись маленькими кроками. Книжка поділена на три частини: ⏳ «Діди» 👥 «Батьки» 👤 «Ми» Кожна з них, у свою чергу, складається з розділів. А кожен розділ присвячено окремому випадку травми з використанням особистих прикладів авторки та її пацієнтів (чиї особисті дані було змінено задля конфіденційності). ❓Чи іноді ви почуваєтеся небажаною дитиною? ❓Чи боретеся з травмою втрати коханого брата або сестри? ❓Можливо, самогубство в родині заважає вам жити далі? «Емоційний спадок» може вказати вам один зі шляхів. Головне — не бійтеся звертатися по допомогу до психотерапевта для опрацювання травми. Це допоможе у цій складній боротьбі. Після терапії все має змінитися на краще, хоча, звісно, прогрес досягається поступово. Не варто сподіватися, що після одного сеансу ви раптом відчуєте цілковите звільнення від травми. Іноді ми роками приховуємо свої травми і біль, боячись реакції оточення. Не переймайтеся думкою інших — зосередьтеся на собі. Я прочитала цю книгу за один день. Вважаю, що авторка добре розкриває порушені теми і я задоволена її працею. Такі книжки безумовно варто читати.

Чудова терапевтична книга! Майстерно передано дуже цінний досвід і практичні навички авторки. Дійсно можна замислитись і усвідомити багато речей про свою родову динаміку і терапію сімейних сценаріїв.

Книга про те, як історії наших родин непомітно впливають на наше життя. Ґаліт Атлас доступно і співчутливо показує, як травми минулих поколінь формують наші страхи, вибори та стосунки. Книга спонукає до чесного погляду на власну сімейну історію й дає відчуття надії: усвідомивши емоційний спадок, ми можемо відпустити минуле та почати жити своїм життям.

Ми часто вважаємо, що живемо власним життям. Але що, як наші найглибші страхи, сором, тривоги — це не наш тягар, а спадщина? Що, якщо наш біль — це відлуння чийогось крику, якого ми ніколи не чули? Книга Ґаліт Атлас - подорож у найінтимніші шари нашої душі. Це лампа, яку авторка тримає над глибиною, куди ми боїмося зазирати — спадкову травму. Біль передається — мов невидима сімейна реліквія, яка ховається в жестах, тиші, раптових реакціях, у «я не знаю, чому мені так боляче». Ми несемо в собі емоційний спадок наших родин. Мовчазні трагедії, недосказані слова, зраджені надії, — все це не зникає безслідно. Це проникає в нас, формує нас. Але найважливіше — ми можемо розпізнати цей спадок і відпустити його. Атлас не нав’язує, не «вчить», а співпереживає. Вона пише як людина, яка теж несе свій спадок — і тому говорить не зверху, а поряд.

Коли я бралася за читання книги, я досить скептично віднеслася до неї, до її назви. Психологія і я, то речі не зовсім сумісні. Я думала зараз отримаю нудятину де авторка розповідатиме як нам жити, що робити, куди іти, кого послати. Але все виявилося зовсім не таким. Та я забула що читаю нонфік. Я наче читала художню історію однієї жінки, що мала свої певні проблеми, через що вирішила допомагати іншим боротися з їхніми психологічними проблемами, бо знає як то важко. Авторка ділиться історіями пацієнтів, котрим вона допомагала, котрі запам'яталися неординарними історіями, проблемам. Звісно імена і навіть деякі події були змінені, щоб ніхто не впізнав конкретних людей. Тож історія набула художніх красок і реального життя. Основна тема цієї книги, що більшість проблем є накопиченими поколіннями однієї сім'ї, котрі несвідомо передаються від батьків до дітей, і навіть від дідів. Історії?, що розповідає авторка вражають. Адже я б ніколи не подумала що все на стільки глибоко може бути закопано. Сни, тривоги, поведінка людини може бути зумовлена тим, що відбувалося із батьками. Дорослі надто часто перекладають свої проблеми на дітей, руйнуючи життя своєму чаду, а ті в свою чергу передають те все далі, поки хтось та й не оговтається та пропрацює усі проблеми з фахівцем. Мені дуже сподобалося що тут не було розумних слів, висловів, повчань, лише історії людей, з чим вони прийшли і чого досягли. Було цікаво споглядати за тим, що викопувалося на поверхню, які проблеми рідних та травми дитинства стали причиною тривожності, страху, нічним жахіттям, страхом мати дітей, будувати сім'ю тощо. Ця книга не полікує, але може направити, розповісти про можливі проблеми і можливо комусь стане дзвіночком, що пора б уже шось робити з тим всім..

Дуже важлива книжка про те, як родові травми впливають на нас, навіть коли ані ми, ані наші батьки (бабусі/дідусі) їх не усвідомлюють. Як на мене, ця книжка може замінити кілька сеансів у психолога. І хоча ідеально було б поєднувати теорію й індивідуальний розбір того, що бентежить, ця книжка може допомогти почати самоаналіз, наштовхнути на дуже важливі думки. Тут немає сухої теорії, це не довідник. Переважно книжка складається з історій людей, які аналізуються через призму психоаналізу. Але саме це й допомагає знайти те, що відгукується, і дізнатися більше про себе (та своїх близьких).

Сподобалось

? Ґаліт Атлас «Емоційний спадок. Як подолати травматичний досвід» Книга Ґаліт Атлас — це глибоке дослідження нашого внутрішнього світу та способів, якими травматичний досвід впливає на нас через покоління. Авторка, ПСИХОТЕРАПЕВТКА з великим досвідом, розкриває, як переживання, емоції та невисловлені травми наших предків продовжують жити у нас, формуючи наші страхи, стосунки та спосіб сприйняття світу. ? Ключові ідеї книги (їх багато, бо і історій багато, я виділила лише 2, бо як на мене, багато кому відгукнуться саме ці поняття): 1. Ідеалізація. Вона є захисним механізмом, що допомагає нам підтримувати ілюзію ідеального світу. Це притаманно всім: і дітям, і дорослим. Атлас пише: «Ідеалізація допомагає дітям створити безпечний світ, а дорослим — уникнути вразливості, удаючи, що речі ідеальні». Але чи завжди це корисно? 2. Проблема кохання та ілюзій. Атлас цитує Фройда та Ірвіна Ялома, які вважають, що кохання — це стан певного «психозу», де контроль над реальністю втрачається. Фройд навіть зізнається, що йому складно працювати із закоханими пацієнтами: «Закохана людина перебуває у стані напівпсихозу, відриву від реальності». Ця думка резонує з багатьма, хто відчував, як любов затуляє розум і змушує ідеалізувати партнера. ? Чому це геніально? Авторка допомагає зрозуміти, що травматичний досвід впливає не лише на наше теперішнє, а й має корені у минулому. Психологічні травми передаються через покоління, і розпізнавання цих спадкових патернів допомагає звільнитися від них. Процес звільнення можливий лише через деконструкцію і осмислення свого минулого (ще Дерріда про це писав). Тому книга вчить не боятися працювати над собою і сміливо долати «непрацюючі» патерни поведінки. ? Що мене вразило 1) Глибина дослідження емоцій 2) Особисті «живі» історії 3) Легка мова написання ? Над чим книга змушує задуматися Чи не надто ми ідеалізуємо своїх близьких, друзів або партнерів, або самих себе? ? Для кого ця книга? Для тих, хто хоче краще зрозуміти себе. Для людей, які намагаються подолати внутрішні конфлікти. Для всіх, хто цікавиться психотерапією та роботою емоцій. ? Мій висновок «Емоційний спадок» — це не просто книга, а практичний інструмент для самоаналізу та звільнення від невидимих кайданів минулого. Вона спонукає до змін, дозволяючи по-новому поглянути на себе та свої стосунки. Читайте, скажете ще дякую за пораду) ? Оцінка: 10/10