"Ця історія справжній лабіринт, у якому все переплітається". На її сторінках зустрічаємо п'ятьох зовсім різних жінок: журналістку, що повертається, щоб продати будинок загиблих батьків, психіатриню із гіперчутливістю до електромагнітного випромінювання, письменницю, яка стверджує, що здатна передбачати майбутнє, жертву викрадення, із якою ми вже знайомі... І п'яту головну героїню, яка з'являється у самому кінці, але чи не найважливіша. Їхні долі нерозривно пов'язані, хоч жодна з них про це ще не здогадується. Завершальна книга з циклу про Калеба Траскмана і ще цікавіша за дві попередні, дуже динамічна, жахливо холодна і неймовірно заплутана. Спочатку розрізнені сюжетні лінії поступово складаються в одну картину і справді виникає відчуття, ніби блукаєш лабіринтом, але не в напрямку виходу, а навпаки потрібно дістатися самого центру, щоб отримати всі відповіді. Десь на середині книги я почала здогадуватися, що до чого, однак кінцівка все одно мене шокувала. Мабуть ця трилогія найкраще, що я читала з трилерів, а Франк Тільє офіційно найулюбленіший автор в цьому жанрі. 10/10

Похмуре містечко, загублене серед гір із Льодовиковими озерами і вічними снігами, де ніби всі одне одного знають, а водночас не знають нічого. Дванадцять років тому тут зникла сімнадцятирічна Жулі, а тепер, після зливи зі шпаків, на березі річки знаходять знівечене жіноче тіло, і на місці злочину з'являється привид... Чи може це бути пов'язано? Друга книга з серії про Калеба Траскмана, і як на мене ще більш заплутана, моторошна і жорстока, місцями було важко читати, тож не для слабкодухих. Тут знову холодна зимова атмосфера, від якої дрижаки по спині, проблеми з пам'яттю і питання як далеко може зайти мистецтво і скільки насправді письменники беруть із життя, та й чи тільки письменники? А кінцівка – взагалі вибух емоцій, довго не могла думати ні про що інше. Хоча теоретично другу частину можна читати й окремо від першої, раджу принаймні опісля її прочитати, бо багато які моменти прояснюються. І цікаво, що ж там такого ще може бути у третій книзі, бо у другої кінцівка як ніби завершена. Але ж це Франк Тільє треба читати далі.

Франк Тільє геній, наскільки люблю Пазл, але цей трилер ще крутіший! Моторошний, заплутаний, змушує сумніватися у всьому, що вже нібито знаєш і по новому переоцінювати події і персонажів. i Маємо дві лінії, які на перший погляд ніяк не пов'язані. Чотири роки тому доньку відомої авторки трилерів викрав серійний убивця, а тепер жінка змушена повернутися у стару віллу між піщаних дюн, де все й сталося, бо на її чоловіка скоїли напад і він утратив пам'ять. Але які таємниці криються у втрачених спогадах і чи лише його пам'ять постраждала? Леана розпочинає власне дослідження, але усе, про що дізнається, якимось незбагненним чином пов'язане із її останньою книгою, Незавершеним рукописом, і однією синьо-зеленою шапочкою. В той самий час у багажнику викраденого авто знаходять труп молодої дівчини з відрізаними кистями і без обличчя, і лейтенант Вік разом з колегами береться за розслідування. У нього теж проблеми з пам'яттю, однак прямо протилежні гіпермнезія нездатність забувати, він запам'ятовує усе, що коли-небудь бачив, тож що як усі частини загадки уже єв його голові? Але як віднайти їх серед завалів інформаційного сміття? Вітер жене пісок і сніг, які замітають старі сліди, а морські хвилі безнастанно б'ються об мури древнього форту, чиї стіни приховують таємниці. Атмосфера покинутості перемежовується із напругою від відчуття постійної присутності когось незримого, що змушує замислитись, а чи дійсно плечі здригаються лише від холоду? Загадки нашаровуються одна на одну, частини головоломки поволі складаються, це книга в книзі, хоча можливо й не один раз. Що зрештою правда, а що вигадка, чи мала ця історія мати саме такий фінал? Розв'язка у Тільє як завжди не розчаровує. Вже ніби й всі карти розкриті, і навіть починаєш сумніватися чи може все й мало бути так просто, аж раптом все виявляється зовсім не так, це просто неможливо передбачити. А ще лишається багато нерозкритих моментів, які дуже сподіваюсь з'ясувати у наступній частині. Одним словом, це шедевр, дуже всім раджу!

Початок цієї історії одразу дав зрозуміти, що на брак динаміки тут скаржитися не доведеться — два трупи, одна зникла людина, пограбування й викрадене авто. Тут переплітаються дві сюжетні лінії: розслідування жорстокого вбивства, яке веде детектив Вік та зникнення доньки Леани та Жуліана, що сталося чотири роки тому. На перший погляд вони зовсім не пов’язані між собою — але це лише на перший 😉 У цьому трилері стільки деталей і головоломок, що голова може піти обертом, але автор майстерно все розкладає по поличках. Пан Тільє задав високу планку для сучасних трилерів - сюжетні повороти тут просто ВАУ. Водночас сюжет вражає своєю жорстокістю й змушує замислитися, на які страшні вчинки здатна людина. Так багато зла за такий короткий час. Як думаєш, світ, у якому ми живемо, прагне цього? Попередження: в книзі присутні описи тригерних сцен - розчленування, насилля і т.д Персонаж, який мені дуже сподобався в цій історії - це детектив Вік. Його феноменальна пам'ять та здатність аналізувати - просто ідеальне поєднання для детектива. Лінія Леани в цій історії викликає у мене питання і я підозрюю, що автор таки в наступних книгах її розкриє повністю. Мені дуже сподобалося — це один із небагатьох трилерів, які я читала останнім часом, із по-справжньому складним і заплутаним сюжетом.

Вибух мозку! Ця трилогія мені дуже сподобалася. Автор – неймовірний майстер, бо придумав закручену, неочікувану, цікаву історію. Тільє тепер мій улюблений автор!

Перша мною прочитана книга цього автора і я просто в захваті 💔 залишилось втриматись, щоб не скупити зараз всі його книги під цими враженнями 😅 щиро рекомендую

Третя книга з серії про Калеба Траскмана. Читати бажано вже після «Це було двічі», бо роман розповідає про те, що відбувалося з Жулі після її викрадення. Знайдено труп чоловіка. Жінка, яку підозрюють у вбивстві, втратила пам’ять. Поліцейська, що займається розслідуванням, звертається за допомогою до психіатра, що лікує підозрювану. Лікар говорить, що ця жінка не винна і, щоб довести її невинність він розповідає історії п’яти жінок. Хоч я й здогадався про частину фіналу, все одно читати було дуже цікаво, а та частина, про яку я не здогадався, мене здивувала. Для мене ця книга була не такою моторошною, як попередня. Але все одно задоволення від прочитання я отримав.

Друга книга з серії про Калеба Траскмана, але читати її можна і як окрему книгу. Зникає дівчина. Її батько-поліцейський, Габрієль, займається пошуком. Розслідування приводить його до одного готелю, в якому він залишається на ночівлю. Прокинувшись зранку Габрієль виявляє, що пройшло 12 років, з яких він не пам’ятає жодного дня. Для нього минула лише одна ніч. Цього ж ранку неподалік знаходять понівечений труп жінки. Хто вона? Яке відношення має до його розслідування? Ця книга мені сподобалась більше ніж перша. Я так зачитувався, що втрачав лік часу. В напрузі тримала постійно і неодноразово викликала шок. А останні сторінок 150 це був суцільний шок. Я постійно задавався питанням – як? Як таке взагалі могло комусь прийти в голову? Мені дуже сподобалось те, що у мене взагалі не було варіантів хто убивця. Автор навіть не намагався вводити в оману, кидаючи підозри на будь-кого. Я просто читав й чекав, що ж там буде далі? Ця книга однозначно стала найкращою у році, що минає.