Ешлі Одрейн

ця книга довгий час лежала на полицях і врешті перетворилася на "почекун", але останнім часом я часто читаю саме почекуни, тож вона нарешті опинилася в моїх руках.

маю сказати, що хотілося чогось гнітючого, тривожного, того, що змусить швидко гортати сторінки й відчувати сироти на шкірі. у всякому випадку інші трилери з цієї серії мені заходили, тому мала певні очікування, але-але...що ж було не так з цією книгою?

перед нами – історія Блайт, жінки, яка справді намагається бути хорошою матір’ю, але з перших днів відчуває, що її донька Вайолет якась… інша. чужа. чи, можливо, навіть зла. але чи це правда? чи, може, Блайт просто повторює долю власної матері, яка була емоційно холодною і байдужою?

сюжет багато в чому грає на двозначності: читач бачить події очима Блайт, але ми не знаємо, наскільки їй можна довіряти. чи справді Вайолет народилася з певною вродженою жорстокістю (таке буває?), чи це лише страхи матері?

загалом книга цікаво демонструє тему материнства без прикрас, про страх, сумніви і тягар відповідальності, які сипляться на жінку від моменту народження дитини. тут немає образу "ідеальної матері", яка одразу знаходить зв’язок із дитиною. Блайт зіштовхується з жахливою правдою – вона не відчуває любові до власної дитини, і ця її чесність робить історію незвичайною [і трохи нагадує "Веріті" Коллін Гувер, але хіба що цією неідеальністю материнства].

не скажу, що я отримала напружену атмосферу, але фішкою книги є те, що ти не знаєш, кому вірити. головна героїня параноїть? а може вона права і це ще гірше?

і все ж мені не вистачило класичної напруги. це не той психологічний трилер, де кожен поворот змушує завмерти. з середини книги постійно очікуєш якогось шок-повороту, проте у фіналі трошки розчаровуєшся, не отримавши потрібних емоцій.

і, мабуть, мені дуже хотілося більшого заглиблення у психологію героїв, натомість вони для мене до кінця книги залишилися доволі поверхневими.

як висновок можу сказати, що загалом це непогана книга, яка розкриває тему материнських страхів, соціальні очікування від жінки та психологічні травми, які передаються з покоління в покоління. але як трилер вона не вразила – бракує динаміки, не вистачає справжнього вау-ефекту. та й фінал загалом відкритий, адже авторка лише кинула вудку, проте не розставила всі крапки над "ї", тож читач сам вирішує, що було правдою [не люблю таке 🙈].

до речі, темою неідеального материнства і фіналом ця книга дійсно нагадує "Веріті", але остання буквально один суцільний шок-контент, тому читається набагато швидше і захопливіше. "Що не так з моєю матір'ю" - скоріше варіація на тему, більш психологічно орієнтована, більш реалістична, повільна і важка історія. тому я точно не можу сказати: "якщо вам сподобалася Веріті, почитайте цю" - буде трошки оманливо. але якщо хочеться чогось на ту ж тему, проте без різких твістів - ця історія підійде на один-два вечори.

Мати і донька - одвічне протистояння чи підтримка? Любов чи ненависть? Не знаю, але в житті, як мені здається, не так часто доходить до відвертих війн, зазвичай це просто непорозуміння через різницю у вікці, наявність або відсутність досвіду, різні життєві прагнення. А у цьому ж трилері - усе значно драматичніше.


Спойлер: там не так не лише з матір'ю, там усі молодці

Висновок: якщо жінка каже, що не хоче мати дітей, не треба її до цього примушувати. Можливо, вона має рацію і материнство не для неї, бо вона надто добре знає себе і передбачає, які якості може передати дітям. Особливо однієї статі з собою.

"-Думаєш, ми і справді на це здатні? ..
-Здатні на що?
- Бути батьками. Ростити дитину.
Ти простягнув руку і всміхнувся, наколююси мою яловичину на свою виделку. 
-Ти станеш хорошою матір'ю, Блайт."

Стала, звичайно, стала, але лише тоді, коли народився син, з дочкою так не вийшло. Не було любові, була жорстокість. А жорстокість виплекала ненависть, а ненависть убила все.

Я до кінця не впевнена, хто і що зробив, чи це зображені дії, чи думки та бажання. Однозначно скажу, що позитивних героїв я у романіі для себе не відкрила. Якось так. Хоча любов тут є. Різна.

Є про що подумати. Рекомендую для фанатів психологічних трилерів. Якщо ж ви прихильниця традиційного материнства, а не усіляких психологічних вибриків, то вам, скоріше за все, не сподобається.

"Материне серце розбивається за її життя мільйон разів".

Ця книга про подружжя, яке вело безтурботний спосіб життя. Блайт не планувала дітей, але поступилася бажанню Фокса, який хотів дитину. З цього моменту ідеальний світ подружжя було зруйнована, бо народилася Вайолет - примхлива дівчинка, яка віддавала перевагу товариству татуся, а матір змушувала почуватись зайвою. Окрім того, виявилось, що Вайолет схильна до жорстокості, яка не вкладається в голові. Блайт страждає, ділиться переживаннями зі своїм чоловіком, але Фокс вважає, що Блайт надто перебільшує та упереджено відноситься до власної доньки.

Я довго думала, чи писати мені відгук на цю книгу...

Розпочнімо з хорошого.

💜Мені сподобався сюжет. Авторка описує чотири покоління жінок: бабусю, маму, Блайт та Вайолет. Читач розуміє, чому ж у цій родині дитина почувалась такою покинутою та непотрібною.
💜Ця книга дуже-дуже відверта. Вона чесно розповідає про роди та те, що чекає на жінку після народження дитини. Читаючи її, я так гостро відчула всю безпорадність Вайолет, згадала себе, виснажену, після безсонних ночей, проведених з моїм первістком.

Те, що не сподобалось.
💔 Я обожнюю психологічні трилери. В них багато особистісних переживань. Та відчай і жахливий біль Блайт я відчувала кожною клітинкою свого тіла. Страждання були такими нестерпними, що різали, наче лезом, мені по серцю.
💔Я не розуміла поведінки Блайт. Вважаю, що вона зробила недостатньо, щоб запобігти цим страшним трагедіям, які сталися: не розібралася зі своїм травматичним досвідом, що родом з дитинства, закривала очі на те, що лежало на поверхні.
💔Фінал у творі відкритий, не доведений до логічного завершення. Я не отримала відповідей на свої питання.
💔Післясмак після прочитання книги дуже гіркий та неприємний. Цей твір мене виснажив, розбив, я почувалась, наче вичавлений 🍋.
Але це лише моя суб'єктивна думка.

В анотації було зазначено, що книга в списках бестселерів The New York Times. Її рекомендували Washington Post і The USA. В анотації обіцяли захоплюючий трилер, але чи варто вірити цим обіцянкам?

Ешлі Одрейн - канадська письменниця, яка вивчала мистецтво та комунікації в університеті Queen's у Кінгстоні і творче письмо в Університеті Колумбії. До свого літературного дебюту працювала в сфері реклами та медіа. Але проблеми зі здоров’ям молодшої дитини змусили її покинути офісну роботу і згодом зануритись в письменство. Її дебютний роман (про який ми і поговоримо нижче) був опублікований в Канаді в 2021 році і пізніше надрукований в 39 країнах світу, в т.ч в Україні видавництвом КСД.
Історія розгортається навколо сім'ї, де Блайт вагітна своєю першою дитиною. Вона відчуває певний тиск свого чоловіка, який очікує, що вона стане ідеальною матір'ю. Цього хоче головна героїня, бо сама вона мала досить важке дитинство. Коли народжується Вайолет, світ Блайт рушиться, всі очікування були марними. Все не так просто, як здається на перший погляд. Це післяродова депресія? Блайт просто все здається? Але з кожним новим етапом зростання Вайолет з'являються нові та глибші розколи в сімейних стосунках. Чи спроможна Блайт виростити свою доньку і зберегти шлюб, особливо після того, як та проявляє таку агресивну та деструктивну поведінку?

Розкриття історії відбувається трьома сюжетними лініями - історіями трьох поколінь жінок. Книга досліджує теми спадковості, впливу минулого на сімейні зв'язки та внутрішніх демонів материнства. Заставляє задуматися, агресія дитини- це генетично успадковане, наслідок виховання, індивідуальне відхилення дитини чи все взяте разом? Завдяки вправній мові та здатності авторки відтворити внутрішній світ героїні, "The Push" залишає слід, викликаючи роздуми навколо найглибших аспектів сімейного життя і бажання обговорити книгу. Оригінальна назва "The Push" краще відображає суть роману, і на мою думку, він вартий уваги не як трилер, а як майстерно написана драма.