Загалом книга мені сподобалася: вона цікава й легко читається. Проте не викликала яскравих емоцій. Персонажі та історія не надто мене зачепили, і після прочитання я зовсім не повертаюся до неї думками.
Анонім
Коли я брала цю книгу, то розуміла, що вона має бути гарною і повільною. Так і вийшло. В основі - спокійна сімейна історія про втрату дому та пошуки себе.
Перша половина мені сподобалась: дитинство героїв, опис будинку, атмосфера - неймовірно затишна. А от друга половина… Герої подорослішали, зʼявилися свої сімʼї - і почалося описування буденності. Рутина, в якій я занудьгувала.
Для мене це було занадто повільно. Майже нічого не відбувалося. Ми пройшли шлях від дитинства до дорослого життя, але найцікавіше все одно залишилось як і чому вони втратили дім.
Я розумію, що ця книга більше про емоції. Про бажання підтримати героїв і зʼєднатися з ними. Але в мене це не вийшло. Спочатку було шкода хлопчика, дівчинка захищала його, вона здавалася сильною. А потім співпереживання зникло взагалі.
Фінал теж не врятував - сюжетна лінія з мамою здавалася мені зайвою. Вчинки і головних, і другорядних героїв у фіналі здалися безглуздими. Через це й знизила оцінку.
Можливо, я не зрозуміла цю історію. Можливо, не зловила той самий сенс, але я чекала, що стане цікаво, і так і не дочекалась.
Рекомендувати не буду. І не хочу.
Анонім
Це історично-побутовий роман про розпад сім'ї, що жила у повоєнні роки. Чудовий приклад, як НЕ треба будувати родину та виховувати дітей. Нагадування, що кожен вчинок має наслідок і накладає відбиток на інших. Наука, що нанесені кимось травми треба проживати і відпускати, аби рухатися далі.
Книга далася мені дуже легко, незважаючи на те, що сюжет не має різких поворотів і значної динаміки. Я була задоволена.
Анонім
