Енн Петчетт

І знову не сталося кохання

🌟 Денні та Мейв втрачають будинок, в якому прожили все життя, коли мачуха після раптової смерті їхнього батька виселяє молодих людей з дому. Не поспішайте ридати: Мейв 22 роки, а Денні 15, це не немовляти, яких швиргонули в ліс, наче Гензель і Гретель (а така алюзія там не просто виникає, а буквально прописана).

🐻 І вони, замість рухатися далі, все життя ходять колами навколо того будинку (в прямому сенсі) і живуть по принципу "а от якби ж то".

🍭 Мейв, яка стала Денні мамою після уходу їхньої рідної матері з родини (маман — прибацана на всю голову панянка, яка вирішила, що діти якось там самі собі вигребуть, а от їй набагато важливіше поїхати в індійські єбєня годувати з рук наркоманів), взагалі зациклюється на тому, аби помститися мачусі, і цій "шляхетній" мрії присвячує не тільки своє життя, але й змушує Денні.

💀 Здорових людей там в принципі немає (ну окрім Денні, який в окремих випадках проявляв неабияку здравомислячу думку та поведінку), як немає і здорової думки. Приймати за здорову головну ідею твору — тотальне всепрощення — увольтє.

🪶 Написано, звісно, майстерно (хоча якихось цитат виписати не хотілося), але текст жодним чином не зачепив. Жодного гачка, жодної напруги, жодного несподіваного повороту чи бодай чогось, відмінного від рівномірності. Персонажі в 90% випадків бісять, в решті 10 — залишають байдужим.

😕 Наче ото просвірку пожував, дієтична кухня без солі, перцю, приправ і поєднання смаків.

З плюсів: швидко читається, можна добре вбити час і дуже гарно видано.
З мінусів: прісно й невиразно.

✨ Ставлю зразу два теги:
#Дафа_радить, якщо хочеться чогось малоемоційного
#Дафа_не_радить, якщо хочеться дійсно класної літератури

🌟Спочатку про хороше. 
Книга читається швидко та комфортно, бажання відкладати або недочитувати в мене не виникало, авторка вміє будувати речення і тримати увагу читача. 
Персонажі гарно прописані, вони мають характери та добре запамʼятовуються. 
Не знаю чи придбані права на екранізацію, але вона так і проситься. 

🌟А тепер про не хороше. 
"Цей роман — справжня знахідка для всіх поціновувачів родинних саг!"

Вікіпедія пише:

"Родинна сага — це літературний жанр, який зосереджується на історії однієї родини, охоплюючи кілька поколінь."

🌟Це не родинна сага, фактично, ми спостерігаємо за одним поколінням – братом та сестрою, їхні батьки, а потім і діти не є центральними персонажами у жодному з відтинків книги. 

🌟Сама по собі історія має хороший початок і цікаву завʼязку, сильно просідає посередині та доволі передбачувано закінчується. 
Коли закрила книгу не змогла відповісти собі на питання для чого вона була написала. 
Словом, змушує задуматись, але незрозуміло над чим. 

🌟Сюжет побудований навколо Голландського дому та брата із сестрою, які провели в ньому дитинство, але зла мачуха після смерті батька швиденько виставляє дітей за двері. Ну як дітей, Денні – 15, а Мейв – 22 і вона вже давно там не мешкає. 
До речі, рідна мати не померла, а просто покинула своїх дітей, бо не мала більше сил жити в розкоші й подалась в Індію. 

🌟Далі ми спостерігаємо як Денні та Мейв будують свої життя. 
Старша сестра, яка ще сама бувши дитиною взяла на себе роль матері для молодшого так і продовжує тягнути лямку, ігноруючи власні бажання та амбіції врешті змушує Денні піти на медичний аби витрусити побільше грошей з фонду на навчання (єдині гроші що лишилися від батька до яких вони мали доступ). 
Денні підкорюється, але по завершенню навчання вирішує займатись нерухомістю, одружується, заводить дітей. Мейв же, продовжує працювати на роботі, яка очевидно нижче її рівня аби бути ближче до брата і допомагати йому. 

🌟Увесь час тінь Голландського дому мерехтить на фоні. Брат із сестрою регулярно приїздять до будинку, роздивляючись його з відстані, ностальгують, пригадують своє дитинство, але ніколи не намагаються потрапити всередину. 

🌟Книга чудово підходить для книжкових клубів. Можна довго перемивати кісточки персонажам дискутуючи на одвічні теми, про батьків та дітей, сімейні звʼязки, юридичні аспекти та історичне тло роману. 
Але особисто я не знайшла себе в цій книзі. 

🌟Можу радити як потенційно швидке читання на кілька вечорів, але без wow-ефекту. 
З авторкою не прощаюсь, читатиму її більш пізній «Tom Lake», який нам обіцяли на цей рік. 

"Голландський дім" - це роман про образу.

Тут кожен на когось ображений.

Син ображений на матір за те, що вона втекла допомагати дітям в інших країнах, а своїх дітей покинула.

Сестра ображена на батька за те, що не приділяв їй достатньої уваги і привів заміну матері.

Мачуха ображена на дітей чоловіка за те, що вони відбирають його у неї і дуже нагадують про першу дружину.

Батько ображений на першу дружину за те, що та не говорила про те, що розкішний будинок їй не подобається, доки не стало пізно.

І це лише мала частина всіх образ.

На образах і будується весь сюжет. На них, здається, і стоїть сам голландський будинок. На стражданнях, образах та подоланні.

Здається, що варто всім один одного пробачити, як будинок миттю розвалиться.

Люблю такі романи.

Певною мірою вони мають навіть психотерапевтичний ефект. Дозволяють задуматися про свої образи та травми, поховані на глибині душі.

тому раджу

Ця книга читається легко, її текст досить простий, але, на жаль, не залишила тих приємних емоцій, які я шукала. Спочатку я сподівалася на щось тепле і позитивне, що можна перечитати перед сном, але в результаті відчувала себе ніби зануреною в сірий, беземоційний світ. Вона ніби розповідає про повсякденне життя однієї родини, але без глибини, без переживань, без реальних злетів або падінь. Весь цей шлях виглядає таким лінійним. Нащо читала?!

Теми образи і прощення прослідковуються, але я не відчула того справжнього емоційного напруження, яке могло б торкнутися серця. Герої ніби й переживають свої випробування, але їхні почуття, на мій погляд, не виражені до кінця. Неможливо побачити, як вони змінюються або переосмислюють себе. Тому вся ця історія залишає більше враження опису подій, а не глибокого емоційного досвіду.

Не можу порекомендувати цю книгу тим, хто шукає емоційної глибини або щирих переживань. Вона, на жаль, залишає відчуття сірої та лінійної історії, де не вистачає справжнього магічного тепла.

Боже, це оформлення просто вибух естетики та краси. І це саме той випадок, коли зміст абсолютно відповідає обкладинці. Будинок тут наче живий та винен і в моментах радості та щастя, і в бідах та розчаруваннях. Це, на перший погляд. А насправді виною всьому - людина з її слабкостями, жадібністю та цинізмом в одних, та милосердям, гідністю та самопожертвою в інших. Цікаві, розгорнуті образи героїв з чітко вимальованими причинно слідчими зав'язками. Книга, яку можна рекомендувати всім, незалежно від віку та літературних смаків.

Не щастить мені з книжками-лауреатками Пулітцерівської премії. Не знаю, який був задум в авторки, але їй вдалось зробити книгу настільки беземоційною, наскільки це взагалі можливо.

В центрі сюжету в нас Мейв і Денні Конрої, брат з сестрою, які живуть в цьому самому Голландському домі. Голландський не тому що в Нідерландах, а тому що попередні власники були звідти родом. Вся книга - це по суті родинна сага їхньої сім'ї, а оповідь ведеться від імені Денні.

Так от, що б не відбувалось в житті цих дітей, авторка "майстерно" дуже сухо це описувала. Що б там не було, жодна подія в мене не викликала ніяких емоцій - ні хороших, ні поганих. Навіть смерть одного з персонажів наприкінці описана ну просто ніяк, відповідно, реагувати залишається так само - ніяк.

А ще тут багато чого є про прощення, що мене теж бісить. Яку б фігню не робили герої, всі один одного пробачають. Дуже мені нагадало "Дар" Едіт Егер за посилом, а та книга мені теж не сподобалася.

Водночас, якщо комусь хочеться відволіктися на спокійну і беземоційну книгу, аби відпочити від стресових буднів - тоді це ваш вибір. Тим паче що книжка читається легко, а оформлення ну просто 😍

Спершу, дуже красиве видання, приємний папір.
Книгу читати легко та приємно, легко занурюєшся в історії.
Однак, під кінець трошечки зажували(