Ендрю Мейн

Це друга книга із серії про науковця Тео Крея, перша книга має назву "Хованки з хижаком". І вони обидві - 10 з 10.
Звісно, я очікувала чого завгодно від цих книг, знаючи, що автор - ілюзіоніст, але таких головоломок я точно не очікувала 🔥

Ці книжки є першими двома книгами з циклу книжок про Тео Крея - біолога і науковця, який самотужки розслідує такі вбивства, які для поліції і ФБР геть не очевидні і з якими вони не хочуть працювати.

Взагалі, читання обох книг мені нагадувало сходження лавини в горах - спочатку повільно, потрошку, а потім як понеслося 😅😅

Оскільки ми маємо справу з науковцем-біологом, книги насичені дійсно такими біологічними термінами і всякими штуками, через які іноді доводилося продиратися.

🐻 Наприклад, в першій книзі наш герой сторінок з 5 намагається розібратися між різними підвидами ведмедя, які мають свої довгі науково-математичні коди, підвиди і різні назви - "Барс" і "Патрач". Я в якийсь момент підзависала, бо не могла зрозуміти, навіщо аж так прискіпливо чіплятися до всіх цих наукових штук. Чи наприклад назви бактерій з другої книги.

Тут ще важливо розуміти специфіку - в обидвох книгах маємо справу з особливо жорстокими серійними убивцями, які діють настільки добре, що поліція не помічає цього. Це помічає лише наш Тео Крей, раз у раз ризикуючи життям, аби нарешті "достукатися" в поліцейські двері і показати: "Альо, у вас тут серійні вбивці на свободі, робіть вже щось". Такий собі невизнаний герой.

Я оцінила обидві книги на 5 з 5, адже під кінець кожної починається таке, що ти просто не можеш відірватися і заспокоїти себе - настільки не можеш дочекатися кінцівки. Дійсно, ніби тебе ця снігова лавина нарешті накриває з головою.

Єдиний маленький мінус, який, втім, на вплинув на загальну оцінку - автор не розкриває в книгах, чому антагоністи роблять те, що роблять. От просто, такі собі звихнуті тварини, які раптом почали вбивати.

Це продовження в серії про Тео Крейна і дуже вдале. Не знаючи, чи сподобається мені перша книга "Хованки з хижаком", придбала й продовження. Не схибила.

Після розголосу, що набула справа маніяка Джо Віка, Тео Крейн отримує посаду пов'язану з антитерористичною діяльністю. А бонусом йдуть сотні прохань допомогти в пошуках зниклих безвісти від їхніх близьких. І одним з них виявляється згорьований батько, сина якого викрали 9 років тому.

Спершу неохоче, але таки Тео береться за пошуки зачіпок. Зрештою, доходить до місцевої легенди про Іграшкового Майстра та безліч інших зниклих хлопчиків за подібних обставин.

Що ж, на 109 сторінці в мене щелепа трохи відвисла.. та й волосся заворушилося. І далі вже книжку взагалі не хотілося відкладати.

Автор тримається на рівні і ця частина так ж потужна, як перша. Мені сподобалося, що Тео розвивається, як персонаж. Він вже не вагається перш ніж послати всіх та все до біса, а діє. І навіть не чекає, коли йому вчергове прилетить в щелепу.

Раджу так само, як і першу книгу.