Емма Гезерінґтон

Книга затишна, без якихось емоційних сплесків та драми, і від цього трохи нудна. Найкращим в цій книзі був початок , перші відсотків 15. От він був справді динамічним , хоч і схожим на початок якогось банального романтичного фільму. Книга нам розповідає історію двох різних людей, яких волею долі та непогоди зводить в одному котеджі. І Роуз і Чарлі мають непрості травми минулого, які до тепер їх не відпускають. Книга наповнена описами природи і роздумами головних героїв . Від цього було нудно. Хотілось трохи більше діалогів і дій. Почуття між героями зародились повільно. Вони ніби впливли в своє кохання. У цій книзі немає сцен 18 , чому я несказанно рада. З приводу Хелен, я таки здогадувалась , що вона якась родичка, а не дівчина. Дуже круто тут описані відносини в родині Роуз. Що вони на неї не тиснули, а давали час оговтатись від трагедії. Дуже атмосферною була остання глава, коли всі зібралися на Різдво. А взагалі незрозуміло що буде далі з головними героями, як вони будуть жити, у якому місті , бо Роуз має життя і бізнес і Дубліні, а Чарлі - у Белфасті. Але загалом зимову та різдвяну атмосферу книга передала. Оцінила на 7/10, бо, направду кажучи, не отримувала того щирого захвату від прочитання кожного розділу книги.

❄️ Ця книга – просто знахідка, яка додала мені різдвяного настрою і трохи віри в людство. 

🪄 «Це Різдво» сподобається вам якщо ви не любите солодкі ромкоми в стилі Hallmark, але почитати щось тематичне таки хочеться. 

🎄 У цій історії небагато романтики та Різдва як такого. Зате тут багато про людей, сімʼю, проживання травми, самопрощення, пошук себе і любов до себе. 

🪄 Роуз – успішна директорка та співвласниця маркетингового агентства в Дубліні. Вона має хороший дохід, улюблену роботу, друзів, власне житло та великого пса. 
Та за стильними луками, потоком креативних ідей й усміхненим виразом обличчя криється зболене серце та постійне відчуття провини. 
Три роки тому, на Святвечір, Роуз з коханим потрапили в аварію. Майкл загинув миттєво і в його смерті жінка звинувачує себе. З того часу Роуз не святкує Різдво. 

✨ Чарлі – психотерапевт з Белфаста, він успішно практикує допомогу іншим та не може розібратися зі своїм життям. Ще рік тому він святкував Різдво зі своєю донькою, попри розлучення, Чарлі старався бути хорошим батьком. Та цього року колишня дружина разом з новим чоловіком забрала доньку на Тенерифе і Чарлі важко переживає розлуку. Різдво без доньки – не Різдво зовсім.

🪄 Роуз в Дубліні та Чарлі в Белфасті вирішують, що їм конче необхідно провести це Різдво на самоті, подалі від шаленої юрби, гулянь та гамору великого міста. Обоє бронюють маленький котедж у мальовничому селищі Донегол, що на північно-західному узбережжі Ірландії та через прикру помилку і збіг обставин опиняються під одним дахом на свята. 

🪄 Спочатку герої намагаються слідувати встановленим правилам і звести спілкування до мінімуму, але згідно з законами жанру поступово зближуються та пізнають один одного. План відсвяткувати Різдво наодинці вже не видається таким вдалим. 

💫 Я насолодилась цією історією. Вона дуже щира, в неї хочеться вірити, а героям співпереживати. Це такий slow burn, який залишає приємний післясмак і посмішку на обличчі. Ну а double pov та ірландський сетінг додали історії ще кілька балів від мене. 
Стовідсоткове попадання. 
Дякую ВСЛ за цю книжку. 

Два герої, обидва в депресії, застряють в одному приміщенні 🥲 настрій в книзі взагалі не різдвяний, не веселий. Таке шось ..

На обкладинці цієї книги має бути затишна кімната з каміном, прикрашена вишуканими виробами ручної роботи, на маленькому столику парують два кухлика з гарячим какао, доповненим маршмелоу та присипаним тертим шоколадом. На екрані телевізора - романтична комедія, а біля вогню гріються два найкращих друга - дві собаки. Різдво...

Про що? Про віднайдення духу Різдва, а отже, і гармонії у душі. Про силу простих речей, позитивних думок та близьких людей.

"У голові постає образ знайомого котеджу. Він кличе мене до себе, як давній друг, вабить ближче, натякаючи, що я буду щасливіша там, ніж тут, одна в Дубліні. 
Але ні… Я не можу".

На щастя, виявилося, що може ..То ж в одному котеджі в Ірландії зустрілися дві самотності - Роуз та Чарлі. Обидва з багажем власних проблем та помилок, обидва з бажанням самотності та зцілення.

І якщо для Чарлі це перше Різдво поза звичним колом спілкування, то Роуз не може святкувати вже третій рік. Хоча ні, певного спілкування вони усе ж таки прагнули, бо з ними були їхні домашні улюблениці. І ось поступово, крок за кроком, вони пішли на зустріч одне одному. Люди, не собаки, бо собаки це зробили набагато швидше)

Чудова сентиментальна історія. Її, звичайно, можна критикувати за дивні вчинки героїв та літераторські шаблони. Але ж, будемо відверті, прагнучи читання таких книг, ми ж хочемо магії та надії, знати, що добро переможе, бо усі ми, попри помилки та страждання, потребуємо та гідні ЩАСТЯ. Тому, усе доречно і зрозуміло ..

Чи задумувалися ви колись, чому всі люблять Різдво? Я маю доволі складну і заплутану теорію - тому що це час, коли всі чекають на дива і дива трапляються саме тому, що люди їх чекають і цим допомагають їм трапитися. От якось так)

Але як щодо тих, хто Різдво не чекає, не святкує і прикрашені ялинки та різдвяна музика навколо не створює враження, ніби зараз, через 1 секунду, за рогом трапиться щось чудесне?

Роуз любить Різдво. Вірніше, любила ще кілька років тому. Після трагедії, що трапилася під час різдвяних канікул, жінка більше не може святкувати і щороку замикається у своїй квартирі, вигадуючи байки про закордонні поїздки для друзів та рідних. Цього року їй теж не хочеться святкувати, але й вдома лишатися немає сил. І вона вирішує сховатися від світу у віддаленому приморському котеджі.

Чарлі теж любить Різдво. Але цього року вперше зустрічатиме його сам, хоч і не з власної волі. Чоловіку нестерпно знаходитися в пустій квартирі, яку ще зовсім нещодавно наповнював дитячий сміх. І він вирішує сховатися від світу у віддаленому приморському котеджі.

Жоден з них не хотів святкувати і не вірив у дива, відповідно не мав нагоди своїм очікуванням підштовхнути диво до втілення. Але диво таки трапилося, незалежно від того, чекали на нього чи ні ☃️.

Останнім часом не люблю любовні романи. Після 8 років у шлюбі вони видаються наївними, інколи смішними і часто брови самі саркастично піднімаються вгору - та невже? Але ця книга дуже... доросла. Доросла і реалістична. Коли зустрічаються двоє людей, у кожного свої шрами, свої травми, про які не так легко забути, та що там - неможливо забути. Вони проростають, як ті одинокі кульбаби крізь асфальт нових почуттів, породжуючи у ньому тріщини.

Але ось над тріщиною простягнута рука - ходи, я тебе обійму. Я вислухаю, нічого не вимагаю, не наполягаю ні на чому, але якщо тобі потрібне плече - ось воно, тут. І нічого не потрібно натомість.

А ще там два чудові песика, тож Тор дуже доречно виглядає поруч з цією книгою 🐕

Тепла, хоч і болісна історія: все як в житті - сльози вперемішку зі сміхом. Щирі персонажі, харизматичні хвостики, смачні аромати з кухні і паростки нової любові - рецепт ідеального Різдва.