Емма Гезерінґтон

Два герої, обидва в депресії, застряють в одному приміщенні 🥲 настрій в книзі взагалі не різдвяний, не веселий. Таке шось ..

На обкладинці цієї книги має бути затишна кімната з каміном, прикрашена вишуканими виробами ручної роботи, на маленькому столику парують два кухлика з гарячим какао, доповненим маршмелоу та присипаним тертим шоколадом. На екрані телевізора - романтична комедія, а біля вогню гріються два найкращих друга - дві собаки. Різдво...

Про що? Про віднайдення духу Різдва, а отже, і гармонії у душі. Про силу простих речей, позитивних думок та близьких людей.

"У голові постає образ знайомого котеджу. Він кличе мене до себе, як давній друг, вабить ближче, натякаючи, що я буду щасливіша там, ніж тут, одна в Дубліні. 
Але ні… Я не можу".

На щастя, виявилося, що може ..То ж в одному котеджі в Ірландії зустрілися дві самотності - Роуз та Чарлі. Обидва з багажем власних проблем та помилок, обидва з бажанням самотності та зцілення.

І якщо для Чарлі це перше Різдво поза звичним колом спілкування, то Роуз не може святкувати вже третій рік. Хоча ні, певного спілкування вони усе ж таки прагнули, бо з ними були їхні домашні улюблениці. І ось поступово, крок за кроком, вони пішли на зустріч одне одному. Люди, не собаки, бо собаки це зробили набагато швидше)

Чудова сентиментальна історія. Її, звичайно, можна критикувати за дивні вчинки героїв та літераторські шаблони. Але ж, будемо відверті, прагнучи читання таких книг, ми ж хочемо магії та надії, знати, що добро переможе, бо усі ми, попри помилки та страждання, потребуємо та гідні ЩАСТЯ. Тому, усе доречно і зрозуміло ..

Чи задумувалися ви колись, чому всі люблять Різдво? Я маю доволі складну і заплутану теорію - тому що це час, коли всі чекають на дива і дива трапляються саме тому, що люди їх чекають і цим допомагають їм трапитися. От якось так)

Але як щодо тих, хто Різдво не чекає, не святкує і прикрашені ялинки та різдвяна музика навколо не створює враження, ніби зараз, через 1 секунду, за рогом трапиться щось чудесне?

Роуз любить Різдво. Вірніше, любила ще кілька років тому. Після трагедії, що трапилася під час різдвяних канікул, жінка більше не може святкувати і щороку замикається у своїй квартирі, вигадуючи байки про закордонні поїздки для друзів та рідних. Цього року їй теж не хочеться святкувати, але й вдома лишатися немає сил. І вона вирішує сховатися від світу у віддаленому приморському котеджі.

Чарлі теж любить Різдво. Але цього року вперше зустрічатиме його сам, хоч і не з власної волі. Чоловіку нестерпно знаходитися в пустій квартирі, яку ще зовсім нещодавно наповнював дитячий сміх. І він вирішує сховатися від світу у віддаленому приморському котеджі.

Жоден з них не хотів святкувати і не вірив у дива, відповідно не мав нагоди своїм очікуванням підштовхнути диво до втілення. Але диво таки трапилося, незалежно від того, чекали на нього чи ні ☃️.

Останнім часом не люблю любовні романи. Після 8 років у шлюбі вони видаються наївними, інколи смішними і часто брови самі саркастично піднімаються вгору - та невже? Але ця книга дуже... доросла. Доросла і реалістична. Коли зустрічаються двоє людей, у кожного свої шрами, свої травми, про які не так легко забути, та що там - неможливо забути. Вони проростають, як ті одинокі кульбаби крізь асфальт нових почуттів, породжуючи у ньому тріщини.

Але ось над тріщиною простягнута рука - ходи, я тебе обійму. Я вислухаю, нічого не вимагаю, не наполягаю ні на чому, але якщо тобі потрібне плече - ось воно, тут. І нічого не потрібно натомість.

А ще там два чудові песика, тож Тор дуже доречно виглядає поруч з цією книгою 🐕

Тепла, хоч і болісна історія: все як в житті - сльози вперемішку зі сміхом. Щирі персонажі, харизматичні хвостики, смачні аромати з кухні і паростки нової любові - рецепт ідеального Різдва.