Навіть через певний час, я буду згадувати емоції і враження від цієї книги. Наскільки легко було її читати, але натомість важко переживати та відчувати емоції від написаного. Рекомендую до прочитання всім, кому здається що виходу немає, що вони стоять над прірвою невизначеності і не розуміють як діяти далі !

🩰📖💡Книга "Балерина в Аушвіці" – мемуари Едіт Іви Еґер, пронизані переживаннями, страхом, а разом із тим – надіями. Тими, котрі м'яким єдвабним світлом мерехтять як маяки, квітнуть бегоніями у глиняних вохристих горщиках, нуртують у серцях навіть у найтемніші часи💔 🪔Еді лише шістнадцять, вона – вправна гімнастка й танцівниця, котра готується до Олімпійських ігор. Недостатньо красива, так про неї думають у родині. Втім, вона бачить у зеленому горіховому відтінку своїх очей щось сенсовіше за шаблонну красу: сліди медуз у морських хвилях, відтінки свіжоскошеної трави, відблиски сонця на плесі річки. Дівчина вся занурена в юність: вперше йде на побачення у білій плісированій спідниці, вчиться слухати своє серце, має повний кошіль мрій🪂 🗺Еді так зайнята собою, що не помічає як глобально змінюється світ. Угорщина в 1943 році для єврейської дівчини, якою вона є, стає зоною суцільної небезпеки. Скляна кулька їх сімейних затишних вечорів розбивається на друзки: тата забирають вночі у табір, після перебування у котрому він приходить геть іншою людиною. Одначе у розмові з дочкою він скаже таку важливу фразу: 🖇" – Діцуко, – каже, – вирує війна. Всюди смерть. Зневіра спокушає здатися. Я скажу тобі це перший і останній раз. Закликаю, благаю тебе, коли насувається катастрофа, – по його щетинистих щоках повільно стікають сльози, – обирай життя". 🌹І цю фразу батька Еді згадає неодноразово, коли перебуватиме в Аушвіці. Там, де людей нищили катуваннями, надвислим Дамокловим мечем смерті, нестерпним звучанням скрипки як частиною шляху до страти, їдкими клубами свинцевого диму з газових камер. Знесилених євреїв змушували здавати кров для нацистів, їх доводили до кидання на огорожу під напругою, їм кидали їжу й змушували плазувати, аби отримати черству буханку... ➡️В такі миті рятувала уява, спогади, сила усміхнутись. Врешті-решт, пожухла фотокартка: 🖇"Одна наша сусідка по бараку примудрилася зберегти свою фотокартку з колишнього життя. На ній вона з довгим волоссям. Не знаю, де вона зберігає той знімок, але іноді бачу, як вона тримає його в руках, роздивляється, немовби цей артефакт з минулого нагадує їй, хто вона така, запевняє, що ця людина досі існує".

Якби можна було оцінювати книжку так само як шкільний твір - за зміст і за граматику, поставила б 12/3. Зміст чудовий, наповнення і думки, які вклала у нього авторка, - неймовірної глибини і сили. А ось переклад засмутив. Читаєш і при цьому розумієш, що це переклад. Але як би то не було, книжку варто читати. Особисто я шукатиму тепер оригінал.

Не планувала читати цю книгу, бо лише приблизно уявлала що там. Але я помилялася. Так, авторка розказує про своє життя (очевидно), починається з дитинства, опису побуту родини, про її сестер, про заняття з гімнастики. Далі ж настає 1943 р. і родину відправляють в селекційний табір. І далі виживання в Аушвіці, дорога смерті і спасіння. Власне, сама книга поділена на 3 частини і ось це перша. Друга - про життя після звільнення і 3-тя - історії з власного життя Едіт Еґер та її пацієнтів. Що вразило і було неочікуваним - це те, що авторка не робила супер моторошних картин з таборів смерті, звісно, вона розписувала що там відбувалося (і це жах), але не так, щоб уява малювала жахастики. (для тривожних і вразливих - це великий плюс). Власне, книга легко читається і, однозначно, варта уваги!

Щось "на терапевтичному", прочитала на одному диханні

Книга пронизане болем, переживаннями та внутрішньою силою. На сторінках розкривається трагедія, описані дуже болючі моменти, від яких навертаються сльози і на голові волосся стає дибом від розуміння того, що це не фантастика, це опис фактів. Опис того, що може зробити людина стосовно інших людей. Авторка наводить на думку, що якщо Вона змогла, то і ти зможеш. Зможеш знайти внутрішній світ свого єства, свою внутрішню іскру, яка буде допомагати жити і вірити.

Книга, яку повинен прочитати кожен. Це як книга життя - тут все сховано. Ті люди, які пишуть, що прощати не варіант - ще дуже далеко від суті і від Бога. Ненависть можна подолати тільки любов'ю і прощенням.

Мені дуже сподобалась ця книга. Вона «важка» я багато плакала, вона тригерить. Але разом з тим читаючи усвідомлюєш, кінець є всьому! І тільки від тебе залежить що буде далі, який вибір зробиш ти! Мені сподобалось, як описана важливість усвідомлення та прийняття травми, якщо відвернутись, не говорити про біль - то він не зникне, а тільки буде руйнувати тебе і далі. Книга дуже актуальна зараз для кожного українця