Посередній легкий детектив із любовною лінією. Як на мене, то недостатньо емоцій, але загалом почитати на вечір непогано

Охх, що вам сказати. Я довго думала на скільки оцінити цю книгу, так як виникли певні суперечності: - Історія загалом мені дуже сподобалась. Аристократичний вайб, вибірковий хороший гумор та сатира, цікаві персонажі зі своїми особливостями і фішками — це було класно. ?але є одне але: - Жирний мінус: прям на екваторі книги трапилась подія, яку авторка хотіла використати як сюжетний гачок, але він таким не став і все зіпсував (особисто моя думка). Прочитавши до цього моменту я все ще не здогадалась хто вб123ивця, але чітко зрозуміла, що після цієї дії головна героїня могла виявити його вже через 5 хвилин. Тому подальші дії і розплутування загадок (а вони були цікавими) стали просто нелогічними. А попереду ще було, нагадаю, пів книжки? А та дія, до речі, взагалі могла не відбутись і все було б ок. - не такий жирний мінус: багато непотрібних уточнень, авторка кілька разів наголошувала на деякі факти, а потім виявилось, що вони ніяк не фігурують в кінці. Наприклад, одна з сестер - вовкулака? Що? Я все правильно зрозуміла? Не ясно, яка її роль в книзі була взагалі??‍♀️ Хто читав, відпишіть щось, може це я щось не зрозуміла. ⠀ Зверху був лонгрід, тому швидка і коротка анотація буде нижче⬇️ ⠀ Головна героїня Беатріс не підпадає під основні правила мешканців її містечка: жінка повинна цікавитись тільки модою і плітками, основна мета життя жінки - вдало вийти заміж і ніколи не працювати. (Звісно ж, тут це висміюється) Але от халепа, Беатріс це все не подобається, її зацікавили розслідування злочинів та вб123ивства? Приїхавши на бал, щоб під примусом знайти чоловіка собі і сестрі, вони стають свідками дивної події. Завидний наречений прямо під час танцю впав і більше не проявляв ознак життя. Чи була ця сме123рть випадковою? Якщо ні, то хто ж міг виявитись вби123вцею в такій інтелігентній спільноті? А може не всі такі вже й правильні? Розкриються такі секрети, що ви будете шоковані? ⠀ Я дочитала і загалом була задоволена, але цей один жирний і один маленький мінуси зіпсували загальні враження. Тому власне оцінка і не 10 (хоча могла б бути).

Хоч оцінку книжці я поставила невисоку, проте не відмовилася б почитати продовження. Головні герої досить симпатичні, тому було б цікаво дізнатися про їх подальші пригоди в Лондоні.

Спочатку перші 50-80 сторінок йшли повільно, бо ще цікавого нічого не починалося, і треба було запам'ятати всіх персонажів, і уявити всіх в голові. Але потім я просто не могла відірватися від книги - мені настільки кортіло дізнатися, чим все це закінчиться! Тому проглотнула останні сторінки за ніч) Ця книга безумовно залишається в моїй домашній бібліотеці ?

«Відкинь усі очікування — і ти побачиш, хто який насправді. Нехай кожен стане істинним собою і якнайповніше розкриває свій потенціал.» Я не заспокоїлась, доки не дочитала цю книгу. Готова співати оду авторці за те, як саме вона описала епоху, в якій розвивається сюжет даної книги! Цей роман часто порівнюють з «Бріджертонами», книгами Аґати Крісті та Джейн Остін. Останню я не читала, чи то пак, не прониклась її творчістю, а от щодо перших двох, то певні спільні риси побачила! Інколи було доволі помітно, що авторка надихалась цими письменницями (мені навіть подеколи здавалося, що це був невеличкий стеб над класичними англійськими детективами), але тим не менше вони відрізняються. У Крісті я не спостерігала детального опису персонажів та їхні особливості у діях та діалогах, її оповідь радше стримана і чітка. У Сілз герої вельми яскраві та унікальні, що їх можна навіть впізнати в тексті, де не будуть згадуватися імена. Головна героїня Беатріс та інспектор Дрейк — ідеальний дует! Вони так гармонійно доповнюють одне одного, через що мене постійно веселили їхні взаємодії! Авторка, можна сказати, закинула гачок в бік романтичних стосунків між ними, тобто між ними не було як такої фізичної взаємодії. Тому їхня лінія мене зачепила, адже не була навʼязливою в сюжеті й протягом усієї історії зуміла утримати мою цікавість. Знаєте, є історії, які написані в антуражі певної епохи, проте читаються вони важкувато через складну побудову оповіді. В «Убивстві за етикетом» текст буквально читався зі швидкістю світла, через що було важко від нього відірватися! Я тут так розхвалила цю історію, але й не можу не згадати про її мінуси. А саме те, що я не розгледіла тут як такої оригінальності. Тобто у нас є ця книга, а-ля «пародія на детективи Крісті», «з атмосферою Бріджертонів», «з любовними перипетіями як у Джейн Остін» і т.д. А чогось новітнього, чогось більш самобутнього я, на жаль, не помітила. Проте, це не зіпсувало мої позитивні враження щодо неї. Інколи й хочеться почитати щось вже нам знайоме.

Передмістя Лондону, високоповажні леді та джентельмени, суворі правила етикету і одне загадкове убивство. На перший погляд ця книга здалась мені трішки легковажною. Але, коли я уважніше прочитала всю анотацію, стало зрозуміло що переді мною не зовсім звичайний детектив. "Книжка починається як соціальна сатира і переходить у смертоносний фарс… У ній є все: дивакуваті персонажі, несподівані повороти сюжету, фальшиві особистості, трохи містики і невгамовна героїня, загартована у вогні непростих випробувань". Загальна атмосфера нагадувала суміш "Гордість і Упередження" та Агату Крісті. Мені сподобалось розслідування, воно дійсно було цікавим і заплутаним, відгадати вбивцю було досить важко. Але в кінці вже злегка намудрили, той момент з парашутом був трохи ту мач. Загалом нормальна книга на один раз, за декілька вечорів можна прочитати.

Книга, м’яко кажучи, не зайшла. І перш за все я звинувачую у цьому видавництво, яке помістило на обкладинку наступне: "Дотепна історія, яка поєднує атмосферу романів Джейн Остін з інтригою таємниць Агати Крісті." Це те, що я очікувала від цієї книги, і що ж натомість я отримала. Подушки-пердушки - це рівень дотепності автора, то ж що ще можна сказати про гумор в цій книзі. Так над роботами моєї любої Джейн Остін ще ніхто не знущався. Взяти тонку іронію Остін і перетворити її на якусь абсурдну сатиричну пародію, я вважаю, що це злочин. Інтригою таємниць Агати Крісті тут і не пахне, все було максимально передбачувано. Але саме детективна лінія додала живості цій книги і дозволила дочитати її до кінця. Через напис на обкладинці, мої очікування були завищенні. Можливо, якби там натомість було написано, що це сатира на романи Джей Остін та Агати Крісті, мені б сподобалося більше (хоч я сильно сумніваюся в цьому).