Однозначно рекомендую книгу якщо ви: ?хочете прочитати цікаву й легку динамічну історію, але не надто довгу; ?цікавитесь гумористичною науковою фантастикою з низьким порогом входження; ?полюбляєте фільми про Ґодзіллу чи Конґа; ?почуваєтесь хоч трошки ґіком ? Направду, я отримала масу задоволення від цієї повісті. Неможливо було стримати посмішку при читанні та й нереально відірватись від книги ?. Головним героєм є 28-річний Джеймі Ґрей. Він не так давно пішов з докторантури працювати у технологічному стартапі. Після пів року роботи під час атестації він представив босу план покращення бізнесу напередодні локдауну через Covid-19, що дозволили б компанії не лише залишатися на плаву, а й непогано заробити. А натомість отримав "чудову можливість збагатитися досвідом роботи у füdmüd у цілком інший спосіб", такий, "що не передбачає виплати пільг, медичної страховки й зарплатні" ? — попрацювати "доставлятором" їжі. Повне безгрошів'я. Початок пандемії. Нью-Йорк. Така собі ситуація щоб перебирати хай навіть дріб'язковим заробітком… Але Джеймі пощастило (якщо можна так сказати, з огляду на подальші події ?). Доставляючи їжу, він зустрів давнього приятеля, котрий порекомендував вакансію в неурядовій організації, що опікується великими тваринами та їхніми правами. Ні згадка про польову роботу, ні угода про нерозголошення, ні навіть захват роботодавця темою його магістерської роботи, що стосувалася "використання ідей біоінженерії в науковій фантастиці — від Франкенштейна до романів про робота-вбивцю" його не насторожили. А дарма ?. Словом, робота на ТЗК виявилася геть не тим, що Джеймі очікував, але подарувала нових друзів, купу вражень і неймовірних відкриттів. Щоправда, й без небезпечних пригод не обійшлось. Цікаво було разом з Джеймі досліджувати його робоче середовище з унікальними природними умовами та величезними ходячими ядерними біореакторами ?. А ще надзвичайно сподобалися діалоги між персонажами та жарти й гумор чи не на кожній сторінці книги — іронічний, саркастичний, гротескний, чорний чи самоіронічний — та безліч відсилок до поп-культури й кепкування з неї. Наприклад, двох кайджю одного виду там назвали Белла та Едвард. А опис останнього звучить як "це схоже на виплід панічної атаки в Лавкрафта" ?. Якщо копнути глибше, то можна розгледіти теми дружби, моральності, законності, захисту природи і відповідального ставлення до довкілля, а також лицемірства й безпринципності корпорацій та окремих осіб. Це було дуже комфортне, дотепне й цікаве читання. Стиль письма у Скалці дуже припав мені до вподоби.

Том Штейн — молодий, цілеспрямований, амбітний і з відмінним почуттям гумору кіноагент, що працює на одну з кращих агенцій Голлівуду. Серед його клієнтів є “одна суперзірка, двоє середнячків, стільки ж невдах і купа масовки” - не казна-що, але непогано як на молодшого агента. І ось одного дня він отримує від свого боса дуже особливе завдання - підготувати людство до зустрічі з інопланетянами, що на вигляд як купа слизу, ще й жахливо пахнуть ?. Виявляється, прибульці вже тривалий час спостерігають за землянами і чудово обізнані з людською культурою. Тому вирішили звернутись до послуг Голлівуду ?️ - для створення позитивного іміджу і налагодження контактів. Йіхірагки - "високорозвинена та високоорганізована колонія одноклітинних організмів, що співпрацюють на макроклітинному рівні". Виглядають як холодець чи желе, а коли розмовляють - без затичок в ніс не обійтись. Погодьтесь, не такими зазвичай уявляють інопланетян. Принаймні, передбачається наявність екзоскелету і членороздільна будова тіла. Якщо ж інопланетна форма життя безформна - 100% якийсь хижий паразит ??‍♀️. Та й взагалі, у більшості випадків в книгах чи на телебаченні прибульці представлені ворожими людству ?. Тож перед Томом постала нелегка задача — всього лиш "представити землянами те, чого вони так палко жадали і від чого жахалися щонайменше останні сто років". Книга дає трохи інсайду з життя Голлівуду ?, зачіпає декілька філософських та морально-етичних тем, і все це щедро приправлено гумором. Вона легка, цікава і не дає занудьгувати. Те, що треба для перепочинку від серйозних справ чи для затишного вечірнього читання ☕.

«Остання колонія» — третій роман у серії «Війни старого» Джона Скалці, що продовжує історію про людство в космосі, його боротьбу за виживання та місце у Всесвіті. На першу і другу книжку я вже писала відгуки. Якщо «Бригада привидів» мені сподобалась менше за першу книжку, то «Остання колонія», мене знову захопила. Книжка водночас повертає читача до знайомих героїв і, водночас, відкриває нові грані всесвіту. Гармонійно поєднує динамічний сюжет із роздумами про владу, політику та людські цінності. В «Останній колонії» знову повертаються герої першого роману, Джон Перрі та Джейн Саган, які раніше були солдатами Об'єднаних колоніальних військ. Вони, нарешті полишають службу й оселяються на колонізованій планеті, прагнучи спокійного сімейного життя. Вони виховують свою прийомну доньку Зої, і здається, що тепер їхнє життя буде сповнене лише турботами звичайних колоністів. Проте Об'єднані колоніальні війська мають інші плани. Джону та Джейн пропонують очолити нову колонію, яка має стати ключовою в боротьбі за виживання людства серед численних інопланетних рас. Спочатку завдання виглядає як черговий виклик, який пара зможе подолати завдяки своїм досвіду та силі. Але дуже швидко з’ясовується, що ситуація значно складніша, ніж здавалося. Новостворена колонія опиняється у центрі політичної гри, де різні сторони прагнуть використати її у власних цілях. Джон і Джейн змушені боротися не лише з інопланетними загрозами, але й із маніпуляціями власного командування. В книжці дуже багато про політику, про виживання на незнайомій планеті, про поєднання різних культур. Про гуртування людей з протилежними поглядами і віруваннями в один колектив однодумців. Як і в попередніх книгах серії, Скалці майстерно досліджує взаємодію між окремою людиною та великими системами влади. У «Останній колонії» основна увага зосереджена на політичних інтригах і моральних дилемах. Джон і Джейн стикаються з тим, як рішення на рівні урядів можуть ігнорувати інтереси окремих людей, підпорядковуючи їх своїм стратегічним цілям. Чи можливі брехня і маніпуляція за ради високої цілі? На фоні глобальних викликів головні герої Джон і Джейн намагаються захистити свою родину, що додає історії емоційної глибини. Особливий інтерес викликає розвиток їхньої прийомної доньки Зої, яка стає важливою ланкою у сюжеті. Скалці зберігає свій легкий та доступний стиль. Його діалоги дотепні, персонажі — живі, а описи подій настільки яскраві, що легко уявляєш кожну сцену. Водночас книга не втрачає глибини: попри динамічний сюжет, вона спонукає задуматися над важливими темами. «Остання колонія» — це вже не звичайна космічна фантастика, а глибока історія про вибір, сім’ю та наслідки рішень. Джон Скалці вдало розширює межі свого всесвіту, зберігаючи баланс між бойовиком, політичною драмою та філософськими роздумами. На кінець, лише одне зауваження, як Видавництво Богдан, так і більшість оглядачів, називають «Війну старого» закінченою трилогією. Між тим в інтернеті я знайшла інформацію, що книжок в серії на сьогодні видано вже шість, а четверта книжка «Розповідь Зої» є взагалі паралельна версія «Останньої колонії» розказаною від імені прийомної доньки головного героя Зої, і ставить логічну крапку в історії «Останньої колонії». Я дуже сподіваюсь, що видавництво Богдан, погодиться видати продовження цієї захопливої космічної саги… Щиро Ваша #Клякса.

Чи бачили Ви фільм «Зоряний десант»? Колись я його дуже любила, але зараз волію не переглядати. Боюся зіпсувати дитячі враження. Обкладинка роману Джона Скалці «Війна старого» викликала в мене асоціації саме з цим фільмом, тож я не могла пройти повз. Недалеке майбутнє. Люди розпочали колонізацію космосу і тепер забавляються не лише вбиваючи один одного (адже війни на землі не припинилися), але й інші розумні раси. Монополія на космічні подорожі належить таємничій корпорації. І щоб побувати за межами Землі людина має або зголоситися стати колоністом, або ж записатися до лав армії - Колоніальних сил оборони. При цьому до армії приймають лише тих досяг похилого віку, оскільки така людина має достатній життєвий досвід. Рекрутам обіцяють другу молодість, яку дає таємнича технологія доступна лише військовим і лише за межами Землі. Цікаво? В мене від книги лишилися суперечливі враження. Сподобалася закладена автором ідея другого шансу, антивоєнний посил. Проте реалізація викликала стійке бажання недочитувати книгу. Що не сподобалося: - до армії набирають людей похилого віку, посилаючись на їх життєвий досвід, але одразу ж наголошують: «Забудьте все, що Ви знаєте». То ж який в цьому сенс? Та й поведінка рекрутів більше схожа на поведінку підлітків, ніж поважних старців; - головний герой в ході служби продукує нові ідеї, які мають відобразити його розум, але скоріше, це відображає тупість інших персонажів; - детальні пояснення всього, автор «розжовує» читачу кожну деталь найбільш очевидним способом – у монолозі чи діалозі героїв; - всі описи планет зведено до кількох речень, максимум абзацу; згадується купа іншопланетних рас, проте їх описи куці та не цікаві; - якість друку: щільний текст від якого втомлюються очі та тонкий папір; де-не-де текст ніби стерся, хоча книга нова. Продовжувати читати серію я точно не буду.

«Бригади привидів» — це друга частина захопливої серії «Війни старого» від американського автора Джона Скалці. Хоча її можна читати як окремий роман, книга стає ще цікавішою, якщо познайомитися з подіями першого тому (про неї я вже писала ось тут (https://t.me/BooksMagical/722)). "Бригади привидів" схожа на першу книгу серії, це теж гостросюжетна науково-фантастична історія, яка змушує задуматися над філософськими питаннями про природу свідомості та етику військових технологій. Але між тим, в неї є і декілька суттєвих відмінностей, але про це трохи пізніше. Коротко про сюжет другої книжки. Дія роману розгортається через декілька років після подій першої книжки. І будується навколо особливої армії — Бригади привидів. Це солдати, які не мають дитинства чи минулого, вони — генетично модифіковані клони, які отримують свідомість завдяки завантаженню копій свідомості померлих людей. Тобто це дорослі, з штучно створеною свідомістю. Вік яких на полі бою не довгий, від декількох днів до декількох років. Головним героєм книги є Джаред Дірк, новостворений солдат, що отримав копію свідомості вченого-зрадника Чарльза Бутена, який перейшов на бік ворогів. Проте, разом зі спогадами Бутена, Дірк не успадкував його мотивацію чи емоції. Перед ним стоїть складне завдання: розкрити змову, пов'язану з втечею зрадника, та допомогти відвернути загрозу знищення для людства. У процесі виконання місії Джаред зіштовхується з питаннями, які виходять далеко за межі військової дисципліни: чи є він справжньою особистістю, чи просто програмованою машиною для вбивств? Якщо порівнювати «Бригади привидів» з «Війною старого», то друга книжка серії менш динамічніша, в першій частині роману багато технічних і наукових пояснень. Склалось враження що автор навмисно упустив їх в першій книжці, і тепер надолужуючи вставив в другу книжку. Велика кількість технічних деталей, зовсім не псує розповідь, а робить сюжет глибшим. Також у «Бригаді привидів» Скалці майстерно поєднує елементи класичної військової фантастики з філософськими роздумами. Роман піднімає питання, які часто ігноруються в бойовику: що визначає нашу особистість? Чи є вільна воля у створеної свідомості? Чи етично використовувати генетично модифікованих солдатів як розхідний матеріал у війні? Автор вміє тримати читача у напрузі, розвиваючи інтригу та вдало балансуючи між бойовими сценами та філософськими діалогами. «Бригади привидів» — це вже просто космічна опера, він більш глибикий і примушує до довгих роздумів. Роман ставить перед читачем питання про мораль, етику та природу людяності. Книга сподобається не лише шанувальникам наукової фантастики, а й тим, хто любить роздуми про майбутнє людства та можливі наслідки розвитку технологій. Щиро Ваша #Клякса.

Давно в мене не було книжки, яку б я прочитала за один день. Чесно кажучи, такого «ефекту» не очікувала, бо книжка зовсім мені не притаманна. Роман Джона Скалці «Війна старого» це один із зразків сучасної військової наукової фантастики, «military sci-fi» - жанр який я практично не читала. В книжці успішно поєднано інтенсивні бойові дії з глибоким філософським аналізом людської природи та етичних проблем, які виникають на війні. Одним словом, дуже актуальна тема, як для сьогодення в якому ми всі живемо. Автор розглядає як соціально-політичні наслідки ведення війн, так й піднімає питання про ціну вічної молодості та моральність використання біотехнологій для військових цілей, даючи можливість читачам відчути суперечності між безсмертям і людськими цінностями. Головний герой, Джон Перрі, втілює образ типового літнього чоловіка з іронічним життєвим досвідом та мудрістю, яка часто приходить із віком. Його особистість розкривається поступово через обговорення тем, близьких літнім людям: втрати, ностальгії за минулим і бажання залишити після себе спадок. Незважаючи на те, що йому 75 років, він отримує другий шанс завдяки революційній технології омолодження, яка дозволяє його свідомості опинитися в новому, фізично досконалому тілі. Він записується до армії, яка захищає людство у міжзоряних конфліктах, де традиційні уявлення про війну і людяність опиняються під питанням. На відміну від нього головна героїня Джейн, сконструйована з генетичного матеріалу дружини Джона Перрі, але без її пам’яті і свідомості, уособлює собою ідеального солдата, яка за свої три роки свідомого життя, нічого не знає крім війни, крові і втрат. На протиріччях свідомостей «старого» Джона та «молодої» Джейн, і будується головний конфлікт роману. Свідомість Джона сформована на старій Землі, де про «зоряні» війни мало що відомо, і свідомість Джейн сформована на війні, яка нічого не знає про мирне життя, дивним чином сплітаються і доповнюють друг друга. Цікавий також момент обговорення проблеми «расизму», адже яка різниця хто ти «білий» чи «кольоровий», якщо в кінці кінців ти отримаєш нове тіло зеленого кольору. Ці «зелені» солдати, та сама ідея переміщення свідомості в штучно створене тіло дуже нагадує фільм «Аватар» Джеймса Кемерона. Мене трохи шокувала така кількість схожостей та запозичень. Адже роман Джон Скалці «Війна старого» вийшов на 15 років раніше за «Аватара». Хоча з іншого боку, «Війну старого» можна розглядати як більш сучасний варіант класичної наукової фантастики, такого як «Зоряний десант» Роберта Гайнлайна… Стиль Скалці характеризується прямотою та дотепністю, він уникнув надмірної технічності, завдяки чому навіть складні теми сприймаються легко та зрозуміло. Автор більш сфокусований філософських ідеях — що значить бути людиною коли технологія може створити штучне тіло і свідомість, які етичні виклики, встають перед людьми на межі нових технологічних можливостей. Загалом, «Війна старого» Скалці варта особливої уваги як роман, який демонструє, як сучасна наукова фантастика може не лише пропонувати видовищний сюжет, але й ґрунтовно досліджувати філософські та етичні дилеми. Щиро Ваша #Клякса.