Не розділяю дуже позитивні відгуки про книгу. Це та ситуація коли бажали якнайкраще, а вийшло як вийшло. В цілому, книга хороша - атмосфера Вікторіанської епохи, розслідування викрадення, містицизм, духи, русалки і інтриги. Як по мені, книга аж занадто швидка - то одне то друге, а в цілому є думка про продовження книги, разом з тим - читати чи ні - рішення за вами

Це готична, химерна і, при цьому, затишна історія. Тут багато про воду: колодязі, ріки, калюжі. Тут багато про зиму, таку як в центральній Україні - мокру, брудну, одним словом, бррр. Багато про Лондон, такий, який би не хотіли показувати лондонці - брудний, гидкий, смердючий. 1863 рік, всесвіт схожий на наш, якби детективом могла бути пані, що курить міцний тютюн і бачить привидів. Точніше одного, що знає її, але вона не впевнена, чи знає його. Дехто звертається до Брайді, щоб вона розшукала дивну дівчинку Крістабель 6 років, яка за плітками, має якісь магічні властивості, яку не мала б бачити прислуга, але звісно, від людей нічого не приховаєш, тож вони знають про її існування, але, перешіптування, чутки, плітки... Батько Крістабелі - цілий баронет, мати померла. Та подейкують, що це не їхня дитина. Тож хто ця дівчинка, чому батько ховає її від інших, чи були схожі ситуації, що не так з будинком баронета Едмунда Бервіка, в якому пахне мулом і морем? Дивна компанія підібралась: привид боксера, в кальсонах і розв'язаних чоботах, Брайді, яка палить дивні суміші, і, можливо, через це бачить привида, ефектна 2-х метрова покоївка Рубі (7 дюймів на секундочку), крутий хімік Прудо, чиї суміші курить Брайді і бачить привидів. Тут такі круті описи 2 часових ліній, 1843 і 1863 років, де ми бачимо Брайді та її складне дитинство, поневіряння, можливості, та, врешті решт, людей, що допомогли їй стати тим, ким вона стала і її розслідування зараз. Про подібний випадок зникнення дитини зі схожими надприродними здібностями круто й детально описано. Загалом це таке занурення в атмосферу, що я не могла зупинитись і читала, читала... Хоча це було дуже химерно. Так, якби Шерлок Голмс жив у казках братів Грімм і палив опіум для розслідування своїх справ. Дуже-дуже раджу цю книгу, якщо вам захочеться готичної химерної історії, гарних описів і повного занурення у всесвіт.

Щойно дочитала Джесс Кідд «Безсмертя у склі» (Things in Jars) – і враження дуже неоднозначні, але цікаві. Це не просто історія про зниклу дівчинку, а цілий світ вікторіанського Лондона середини XIX століття (приблизно 1850-ті роки), у якому містика й наука живуть поруч, а за дивини платять великі гроші. Головна героїня – Бріджет (Брайді) Девайн, приватна детективка з непростим минулим. Її наймають розшукати дитину-диво, яку тримали в таємниці й яка раптово зникла. У цьому розслідуванні Брайді доводиться зануритися у власну пам’ять, стикаючись із травмами дитинства та з людьми, котрі формували її життя. Супроводжує її привид колишнього боксера, що додає історії крихту гумору й легкості. Сюжет розгортається неспішно: багато деталей, описів, атмосферних сцен. Іноді це сповільнює читання, але саме завдяки цьому відчувається густий, майже туманний Лондон із його підземними лабораторіями, кабінетами анатомів і будинками, де зберігають «чудес». Ця книжка – радше подорож крізь атмосферу, ніж динамічний детектив. Попри повільний темп, «Безсмертя у склі» справді варта уваги: вона поєднує магічний реалізм, темний детектив і жіночу історію сили та виживання. Якщо вам до душі дивні персонажі, трохи готики й поступове розкриття таємниць – ця книжка може зачепити.

Це була моя перша книжка від видавництва "Фабула". І вона виявилася просто чудовою. Окремо хочеться відмітити дуже гарний і якісний зріз. Такий зустрічається не часто. А тепер про сам сюжет. За жанром це щось між магічним реалізмом і детективом. Головна героїня - Брайді - жінка, яка захоплюється медициною, хоч це і заборонено в ті часи. А, заодно, допомагає поліції розслідувати деякі злочини. І от, одного разу, її наймає баронет у якого викрали доньку. З часом Брайді дізнається, що дівчинка була особливою: до неї зліталися морські птахи і сповзалися равлики, її укуси були отруйними, особливо для чоловіків, і вона могла втопити людину без води. Та для Брайді дитина - це дитина, якою б особливою не була. Так вона починає розслідування. В цьому їй допомагають привид боксера і семифутова економка. Було цікаво спостерігати за цими подіями. Особливо за тим, як переплелися минуле і теперішнє, та долі абсолютно різних людей. Ще хочеться відмітити дуже цікаві порівняння в книжці. Більшість з них я, навіть, відмітила, бо ніколи раніше не зустрічала. Тому, книжка була просто чудова. Для любителів містики і детективів саме те.

Доволі непоганий містичний детектив на тлі готичного Лондону 19 століття. Узявшись за читання, було враження, що це черговий роман про магічні події минулого, якими будуть поясненні усі події. Але ні. Цей роман виявився самодостатнім та досі напруженим. Тому 8\10

«Безсмертя у склі» - це захоплива історія, що поєднує в собі містицизм, сімейні таємниці і пошуки себе. Джесс Кідд майстерно плете сюжет, де минуле і сучасність переплітаються, створюючи атмосферу загадковості і напруги. Головна героїня вирушає у подорож не лише зовнішню, а й внутрішню, де кожен розкритий секрет наближає її до правди і водночас ставить під сумнів усе, у що вона вірила раніше.

Дуже атмосферна книга. Містична, трохи готична, з тією особливою британською ексцентричністю, яку або любиш - або ні. У центрі - дивакуватий учений і молода дівчина, яка опиняється в його загадковому домі. І хоча сюжет спокійний, майже неквапливий, постійно відчувається напруження, якась тонка тривога. А ще тут багато тонкого гумору і таких фраз, які хочеться підкреслити. Якщо ви любите книги з легкою містикою, дивними персонажами і гарно прописаною атмосферою - точно спробуйте. Це не масовий трилер, це щось більш вишукане.

Це не просто ще одна вікторіанська детективна історія з туманом і каретами, а справжня алхімія з образів, жаху і ніжності. Мені подобається, що Кідд пише так, ніби сама була очевидицею найтемніших вулиць Лондона 1860-х — у цих сторінках чути запах річки Темзи, задушливий дух моргів і аптекарських полиць, заставлених флаконами з латиною на етикетках. І водночас у тексті бринить тепло — світло дружби, співчуття і суму за втраченим. Вже цікаво, хіба ні ? Брайді Дівайн — персонаж не з картону і це не може не радувати. Це детективка з майстерно прописаними тріщинами в душі, зі своєю внутрішньою лабораторією болю і пам’яті. Вона розгадує не тільки загадку викрадення Крістабель, але й власне минуле, і ця особиста лінія не менш інтригуюча за кримінальну. Окремий скарб — другорядні герої. Кідд майстерно грає на контрастах між потворним і людяним. Це роман про тіло як загадку, про монстрів у людських колекціях і в людських серцях. Тут хірургічний інтерес до аномалій поєднується з поетичним болем. Межа між наукою й жорстокістю, між фактами й казкою постійно розмивається — і саме в цій невизначеності книга найсильніша. «Безсмертя у склі» залишає післясмак — ніби ти сам походив вузькими сирими вуличками, бачив чудеса в банках із формаліном і запитав себе, на що готовий заради знання чи порятунку. Це історія не про те, як зловити злочинця, а про те, як не втратити себе.