Важко рекомендувати книгу, коли у ній нема чим зачепити. Сюжет важко просувається, до певного моменту нічого не зрозуміло, а далі наче все повинно розвиватись, як у екшен кінофільмі, але все швидко закінчується і залишається пустота. Головна «затравка» не виправдала очікувань, ефект страху перед невідомим спочатку трішки присутній через банальне незнання, але дуже швидко проходить. Післясмаку від прочитання немає, тому повертаюсь до початку - читати на свій страх і ризик)

«... гнів ніколи не зможе відновити справедливості там, де її не існує». Ви колись задумувалися над тим, що вийде, якщо поєднати містику з конспірологічними теоріями? Якщо ні, то не варто хвилюватися, Дін Кунц вже зробив це за вас і написав «Будинок на краю світу». Роман починався досить повільно, навіть дещо нудно на мій смак. Кеті живе на маленькому ізольованому острові Сходи Якова. Переживши у минулому глибоко трагічні події, вона прагне лише усамітнення та ізоляції, аби поринути у смуток і горе. Вона не живе, а виживає з єдиною метою — виконати Обіцянку. Більше двох років вона проіснувала у вибраній самотності, поки надзвичайна подія на сусідньому острові сколихнула її тихе життя. На острові Ринґрок нібито працює геологічна дослідницька установа, Кеті звісно не вірить в подібні нісенітниці, а один вечір підтверджує її теорії. Насправді на острові проводять надсекретні дослідження над об'єктом, який потенційно здатен знищити все людство. Об'єднавшись з Лібі, підліткою-донькою науковців з Ринґрока, вони мають не тільки врятувати світ від перетворення таємничими злими силами, але й втекти від урядових структур, які мають на меті будь-яким чином приховати шокуючу правду. Персонажі ніби і непогано написані, але здаються досить шаблонними. Мені було важко проникнутися їх тривогами і життєвими труднощами. Якою б жахливою не було минуле Кеті, її трагедія описана так безлико і безособово, що майже зовсім не викликала співчуття. Мене відверто бісило, що Кунц створив персонажок, які вже були готові до настання Апокаліпсису. Лібі супер-дівчинка, надзвичайно розумна, витривала, вміє кидати топірці, водити катер і швидко навчилася вправно стріляти. Кеті взагалі майже спецпризначенка. Кожен раз коли вони майже без зусиль долали чергові труднощі, у мене виникало бажання закотити очі. Мені було складно вболівати за них, а фінал виявився досить передбачуваним. А ще мені дуже не вистачило передісторії острова Ринґрок, деталей про експерименти над секретним об'єктом і його походження.

«Я нічого не боюся та ніколи не уникаю небезпек. Але тут відбувається щось дивне, і треба все зрозуміти, перш ніж діяти»? ⠀ «Будинок на краю світу» Дін Кунц ? ⠀ Жанр: містичний трилер ⭐️2/5 ⠀ Герої: Кеті, Ґаннер, Роберт, Гемптон, Сара, Ліббі, Райлі, та ін. ⠀ 36-річна Кеті мешкає на острові Сходи Якова в будинку, схожому на фортецю, подалі від цивілізації. Колись вона — зірка світу мистецтва, а тепер рятується після жахливих втрат. Не хоче ятрити рани, які довго загоювала. Вона не спілкується з мешканцями інших островів, лише іноді буває на материку. Навколо ані душі, немає інтернету, слухає диски із класичною музикою, малює в стилі гіперреалізм та готує смачну їжу, а ще має зброю. ⠀ «Острів — її прихисток, будинок — порятунок…» ⠀ Відлюдницьке життя порушують агенти таємного урядового дослідницького центру, що розташований на сусідньому острові Ринґрок. Там проводять експерименти, а загроза більше не обмежується островом. Вони відмовляються пояснити, що чи кого шукають. Незабаром жінка опиниться в епіцентрі битви з таємничим ворогом. ⠀ Створіння — якась міжгалактична матерія, що її знайшли у космосі, потім досліджували. Воно втекло з лабораторії і почало робити синтез (утворюючи двійника) з людьми на шляху і таким чином розмножуватися ? ⠀ Почалася містика і абсолютно недоречні роздуми, щось ніби психологічного характеру, але у автора це вийшло якось безглуздо і його стиль мені взагалі не сподобався. Страшно не було взагалі. Ніякого морозцю по шкірі чи навіть натяку на це. Втомилася та нудьгувала. Було гидко та бридко ??Тому перші враження можуть обманювати (здавалося б приваблива обкладинка з океаном і будиночком) ⠀ {немає місця на землі, де можна сховатися від страхів} Тут одночасно описуються 2 трагедії: одна відбулася в минулому головної героїні, описується через спогади Кеті, інша — те, що в теперішньому. ⠀ Роман у жанрі саспенс, галюциногенна проза. Роздуми з переосмисленням життя, герої переживають психологічні травми, знаходять сили жити далі. Хепі енд, але книжка пуста ?, тож радити не буду. ⠀ Завершу влучною цитатою роздумів головної героїні: ? «Можливо, щоб відчувати та чути ці містичні звʼязки, треба бути добряче напідпитку»

Я чула про Кунца досить багато саме на початку букблогерства,і чекала коли зʼявиться він українською. І от дочекалась. Прочитала буквально за два присісти,адже текст ллється як в суху землю. З героїнею у мене доволі різні погляди на світ,та мені було цікаво спостерігати за нею і її супутницею. Сюжетних поворотів Кунц насипав від душі і так прям по кіношному, що я наче повернулась в якусь серію чи то x-files, чи щось подібне. І от наче це і непогано. Легко уявити сюжет,який,до речі,десь до 3/4 книги водив стежками невідомо куди. Та по завершенні читання у мене не лишилось думок з цією книгою. Ні відчуття насиченості. Ні бажання перетравити « що це було». Тобто для мене ця книга виявилась непогана,але дуже посередня. Можливо,це тому,що я мала завищені очікування саме в плані майстерності складності сюжету Кунца. Тож у підсумку, рекомендую книгу як ту,яку береш коли не хочеш чогось складного але в той же час хочеш цікавого. Тепер дуже і дуже хочу почитати ще щось у автора,щоб : А) зрозуміти чого його так хвалило моє оточення Б) зрозуміти чи справа в конкретній книзі,чи мені з Кунцом просто «не по путі».

Перші враження можуть обманювати. Спочатку мені здалося, що в книзі буде саме моторошний екшн і ніякої психології, яку я дуже полюбляю. А все через стиль автора. Мене здивували короткі речення, просте перерахування фактів на кшталт: вона пішла туди, потім зробила це, а потім — ось це. Але згодом виявилося, що в книзі не одна, а цілих дві жахливі історії! Одна відбувається просто зараз, а інша сталася в минулому. І ось ту, давню трагедію, автор описує зовсім інакше, через спогади та міркування головної героїні. І ми бачимо вже інші речення — це розгорнуті роздумами з глибокими сенсами, над якими можна порозмислити. "Причину зла не слід шукати в недоліках суспільства чи влади. Її не може пояснити навіть найбільш ерудований і красномовний філософ. Причина зла міститься в людській душі, яку не можливо дослідити за допомогою КТ або МРТ знімка…" "Люди – це свого роду книги, кожна зі своєю історією. Іноді поглядом, жестом чи влучним словом вони перегортають для вас сторінку і відкривають правду про себе, глибшу, аніж була для вас доступна раніше." "Справжнє співчуття шляхетне та вимогливе. Проте ніжність – це марна форма жалю, якій потурають ті, хто хоче добре почуватися, не завдаючи собі незручності через якісь дії." Завдяки поєднанню цих двох історій і стилів, темп книги час від часу змінюється з динамічного на більш повільний, що не дає ні втомитися, ні занудьгувати. Взагалі, книжка мені сподобалася не тільки рефлексіями, але й сюжетом. Десь з середини іноді було ну дуже моторошно, але відриватися не хотілось. Думаю, якщо ви любите жахи, книга вам також сподобається. А якщо у вас є інтерес до психології та до того, як герої переживають психологічні травми й знаходять сили жити далі, то книгу точно варто прочитати. P.S. І наостанок цитата, яка трохи не в тему до цього відгуку, але, на жаль, дуууже актуальна: "У наші дні часто порушують тему гідності, але рідко нею керуються. Свободу називають гнобленням, бездумне насильство — правосуддям, а наука прогинається під вимоги культури. Світ змінився так швидко. Його формують впливові люди з бездумною байдужістю до уроків історії."