Книга, що викликає відчуття дискомфорту та тривоги. Сюжет полягає в тому, що головний герой змушений провести ніч у забутому богом готелі на півшляху до місця призначення, адже літак здійснив вимушену посадку через несприятливі погодні умови. Маємо напівтемряву, туман, сирість, старезний майже безлюдний готель десь на березі моря, де немає інтернету, мобільного зв'язку чи телебачення — коротше, жодного зв’язку із зовнішнім світом. У готелі живе лише одна сім’я, саме з нею головний герой проводить свій час. На перший погляд, вони здаються нормальними, але з кожним наступним діалогом і фразою розумієш, що щось не так. Автор майстерно грає з читачем, створюючи відчуття, ніби ти щось не помічаєш, ніби якась жахлива деталь ховається прямо перед тобою, що й викликає тривогу. Це як картинка, яку, чим більше розглядаєш, тим більше вона лякає. Це схоже на ситуацію, коли потрапляєш у психіатричну лікарню, де пацієнти вбили своїх наглядачів, і з незрозумілих причин все ще люб'язні з тобою, хоча ти розумієш, що це може змінитися будь-якої миті. Моторошності додає і стиль автора — він використовує неочікувані й неприємні порівняння.

"Вернон Господь Літтл" — чорна сатира про американське суспільство, ЗМІ та втрату справедливості. Сюжет обертається навколо підлітка Вернона, якого після трагедії у школі безпідставно оголошують підозрюваним. Рятуючись від суспільного осуду та правового абсурду, Вернон вирушає у божевільну одіссею, де кожен новий поворот ще гірший за попередній. Історія — про те, як легко зламати життя людині в умовах гучної, жорстокої і водночас байдужої системи. "Я сидів у своїй смердючій футболці й дивився, як світ валиться в лайно." Вернон — надзвичайно щирий, недосконалий і при цьому глибоко людяний герой. Інші персонажі карикатурно перебільшені, але саме це підкреслює абсурдність навколишнього світу. Мова роману гостра, яскрава, часом брутальна, проте дуже живописна і органічна. Книга допомагає критичніше ставитися до інформаційного простору, задуматися над темою маніпуляцій, відповідальності суспільства та цінності правди. Вона навчає не втрачати здоровий глузд у хаосі звинувачень і стереотипів. "Правда — це просто те, що всі інші погодились назвати правдою." Рекомендую тим, хто любить іронічну, саркастичну прозу, а також історії про "маленьку людину" проти великої і безликої системи. Сподобається тим, хто цінує оригінальний стиль письма і має інтерес до соціальної критики. "Іноді життя — це просто довга черга помилок, які інші люди змусять тебе пережити."

Це дуже атмосферна, психологічна та дещо тривожна історія. З першого погляду — ніби проста ситуація: технічна затримка, незнайомий дім, нові люди. Але дуже швидко все починає набирати моторошного оберту, і ти вже не впевнений, що реально, а що — ні. Це не зовсім хорор, але має щільну атмосферу тривоги, такий собі інтелектуальний трилер з сюрреалістичними вкрапленнями. П’єр грається з темами ізоляції, психічної нестабільності та прихованих страхів — при цьому залишаючи читача в постійному сумніві: «Це що, реально було?..» Це неспокійна, дивна, але дуже цікава книжка, що поєднує психологію, напругу та абсурдність буття. Для тих, хто любить нестандартні сюжети, закриті простори та відчуття, що щось точно не так.

Це дуже атмосферний трилер з нотками готичного роману і камерного детективу. Коли я починала читати, я знала майже напевне, чим закінчиться книга. Мені заспойлерила фінальний сюжетний поворот своїм натяком одна книжкова блогерка. І саме те, що для мене в кінці не було вау ефекту, здобуло мою превелику симпатію до роману. Я мала саме такі очікувані враження від книги, які й отримала. На підтвердження сюжетного повороту на який я чекала, я шукала натяки по всьому тексту і їх там передостання кількість. Особливо в розмовах про квантову фізику. Хоча у другій главі автор нас трішки заплутує, що додає твору ще глибшого смаку. Це чудова книга, окрім основної канви, про яку я не можу розповісти без спойлерів, автор показує нам на що ми перетворилися зі своєю залежністю від гаджетів та інтернету. І ще більше те, як ми використовуємо їх аби втікати від реальності, як ми підмінили поняття «налагодження звʼязків» на «втечу від будь-яких звʼязків». Нічого нового в цій думці немає, але варто зупинитись і осмислити це ще раз: «Просто позбувшись телефона і звʼязку на один день і випадково опинившись без жодних інших інструментів серед чужинців — він зумів зруйнувати себе. Це означало що у своєму щоденному житті він використовував телефон і звʼязок, як кротовини, аварійний лаз крізь час і простір. Якщо ситуація надто загострювалась при особистій зустрічі, він комусь дзвонив, якщо телефонний дзвінок ставав надто неприємним, він надсилав повідомлення ще комусь іншому, якщо це не допомагало, він переходив до соціальних мереж, і так він ніколи не мав справу з чимось близьким чи несприятливим довше за секунду. Ба більше, цю практику риття кротовин за допомогою пристроїв усі схвалюють як позитивну річ. Налагодження звʼязків.»

Що ви бачите перед собою? Це скарб! ? Мій персональний, так точно. Бо ж давно я не відчувала такого різнопланового виру емоцій від книги, як це сталося зі Сніданком з Борджіа. Ледь не на кожній сторінці мені хотілося поставити оцей смайлик - О_о - а на якихось він таки оселявся. Усю цю історію можна схарактеризувати однією, вже крилатою, фразою: “Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво!”, адже в книзі відбувається повний хаос і плутанина. Та попри те, це неймовірно атмосферна книжка, з об’ємними камерними декораціями та унікальними персонажами. І хоч я зовсім не розуміла, до чого все це йде і що відбувається, історія не здавалася мені нудною, не втомлювала, а полишивши книгу я подумки блукала її дощовими, туманними локаціями, а ж поки знову не поверталася до сторінок. Автору навіть вдалося мене налякати! Я ніколи не лякаюся під час читання, навіть у пана Кінга ще жодного разу не вийшло пробрати мене до кісток, а от у Ді-Бі-Сі П'єра це вийшло. Розв’язка теж виявилася для мене неочікуваною, хоча вона доволі передбачувана, якщо почавши читання віддатися логіці, а не почуттям. Мене ж автору вдалося заплутати, бо я не думала так далеко, я намагалася розібратися що відбувається ось тут і зараз на цій конкретній сторінці. Я навіть не хочу вдаватися до подробиць і намагатися пояснити щось. Кожному, хто хоче таки зануритися в цю дивовижу, я б щиро радила не читати відгуків та анотацій, де передається якийсь зміст чи підтекст. Так буде значно цікавіше! Я у захваті. Книга в топ року, а Ді-Бі-Сі П'єр - ласкаво прошу до мого переліку авторів, на книги та переклади яких я чекаю.

Це книга відверто не для всіх. І це абсолютно зрозуміло! Сатирична й гіперболізована історія юнака, якого звинувачують в тому, чого він не робив. Вернон дивиться на цей світ очима підлітка й таким бачимо його світ ми. Це світ де дорослі переймаються не тими речами, якими дійсно було б варто, де чують тільки себе, а не інших, де приймають рішення через корисливі мотиви й довіряють словам інших більше, ніж самим собі. Це смішна, відверта, сумна й дуже театральна історія, про такого собі сучасного Голдена Колфілда, який намагається збагнути цей світ дорослих, які замість того аби вирости, просто стали старими дітьми. P.S. в книзі присутня ненормативна лексика, сцени насилля та стрілянини в школі, сцени 18+, та певні неприємні епізоди.