Ця книга стала для мене книгою року і може навіть найкращою книгою, що я колись в житті читала💗 Відгук на неї дався мені не легко. Якби мене попросили описати її одним реченням, то я б сказала: що це надзвичайно захопливий філософсько-лігвістичний мелодійного звучання історично-науковий трилер-антиутопія, що веде від реальності до колапсу існування людства, але не ставить крапку в існуванні нашої цивілізації🤪 Тобто Ви зрозуміли, що легко не буде😁 Завжди намагаюсь писати відгуки без спойлерів, тому не описую хто є наші герої і що з ними відбувається. Роман потребує уваги до дрібниць, безмежного терпіння ( бо деякі місця тре перечитувати декілька разів, іноді повертаючись до попередньо прочитаних частин), і ніяких довгих павз між читанням, бо тоді можна забути подробиці і знову тре бути починати з початку. Але, повірте мені, Атлас хмар вартий кілька тижнів, навіть місяців Вашої уваги! Сюжет тут складний і читач його складає, як пазл. ОБОВ’ЯЗКОВО до прочитання передмова перекладачів, бо "...роман охоплює низку століть, упродовж яких почергово розгортаються 6 сюжетів... П’ять із шести сюжетів роману розказані від першої особи в різних оповідних стилях..." (недарма на обкладинці написано Бездоганний танок жанрів😉). Від першої частини до шостої ми занурюємося в історії різних персонажів від 19-го століття до невизначеного майбутнього. І ось як раз ця половина роману потребує найбільшого терпіння, бо кожна з частин є незакінченою, а також треба звикнути до ритму читання кожної з них і зрозуміти що відбувається. Від сьомої глави і до фінальної ми ніби з'їжджаємо з часової гірки, повертаючись до 19-го століття і отримуючи розв’язку кожної з історій. Тому друга половина читається легше, швидше, але треба бути максимально уважними до дрібниць, що збирають роман в одно ціле. Та головне, як на мене, автор поставив для себе за мету пояснити читачу, що Атлас хмар для кожного свій, але то саме для всіх. Девід Мітчелл розкриває тему життєвого вибору кожного з нас, як кожна дія окремої людини, незалежно від величини значущості цієї дії в житті цієї конкретної людини, може перенестися в часі і повпливати на подальший біг розвитку/занепаду цілого людства. Також цікава тема реінкарнації душ, що мають в собі слід пам’яті попереднього життя і відіграють якусь свою роль (негативну/позитивну )в кожному наступному житті для завершення незакінченої справи і людства в цілому. Атлас хмар - це суперфантастичногеніальний твір, в який я закохалася на все життя! І саме складна структура його побудови, різнорідність стилів написання і версій однієї мови в окремих часових просторах захопили мене! А з якою майстерністю ці абсолютно різні оповідання були поєднані дрібницями в одно ціле! До речі, родзинкою роману є його циклічність: закінчивши останню главу, можна починати читати його знову, а можна за початок взяти третю частину або вибудувати свою чергу читання всіх глав🤯🤩💘 Та на кінець ще хочу висловити ВЕЛИКУ ПОДЯКУ і БЕЗМЕЖНУ ПОВАГУ до перекладачів на українську❤️‍🔥 Щоб адаптувати мову і стиль кожної з часових частин під українську, вони проробили гигантичну стилістичну працю. Тут і елементи правописів Куліша, Желехівського, і мелодійна мова Розстріляного Відродження, і радянський український, а також сучасний український правопис, і насамкінець для двох частин, дії яких відбуваються в майбутньому, були утворені варіації української мови, що спираються на стилістичні і словникові реалії тих вигаданих часів🤯🔥💯 РАДЖУ І РАДЖУ І РАДЖУ ВСІМ! Зловіть відповідний для читання настрій, прийміть факт, що може бути довго і нелегко, але книга цього варта 🥰 А для розігріву маю одну з цитат, що припали мені до душі 😊 "Я лижав у томі каякові тай дивився як клубочаться хмари. Душі мандрують віками так, як хмари мандрують небесами, і хоч ані форма, ані барва, ані розмір хмари не лишаються такі самі, вона все одно лишається хмарою, і душа так само. Хто може знати, відки пригнало цю хмару і ким ця душа буде завтра? Лиш Сонмі, схід тай захід, компас тай атлас, але атлас хмар"...."🥹🥹🥰

Це було моторошно і химерно. Складно було відірватись, читається доволі легко. Роман охоплює близько 5 десятиліть. Автор неймовірно передав мовлення різних соціальних груп в кожному періоді. Також гарно передав нейровідмінність персонажа. Майстерність письма автора дуже незвична і прекрасна. Ілюзії-образи справді лякають. " А потім оте, що в кухлі, починає пити мене великими ковтками."

Це було моторошно і химерно. Складно було відірватись, читається доволі легко. Роман охоплює майже 5 десятиліть.

“Атлас хмар” Девіда Мітчелла – це багатокомпонентний роман, який своєю чергою складається з шести інших історій написаних у різних жанрах. У цих історій різні оповідачі, а події відбуваються від ХІХ ст. до постапокаліптичного майбутнього. Тут вам і пригодницький роман у вигляді бортового щоденника, і епістолярний роман, і детектив, і кіберпанк, і постапокаліпсис. Тож, ось шість життів, які ми проживемо разом з “Атласом хмар”: ⏺Адам Юїнґ - молодий нотар на кораблі у Тихоокеанському плаванні. ⏺Роберт Фробішер - молодий безмаєтковий композитор, який намагається написати свій найвеличніший твір у міжвоєнній Бельгії. ⏺Луїза Рей - юна журналістка-розслідувачка, яка ризикує всім, щоб викрити порушення на атомній станції. ⏺Тімоті Кавендіш - марнославний пристаркуватий видавець, який опиняється в скрутній ситуації з гангстерами і мусить рятуватися. ⏺Сонмі-451 - генномодифікована “серверка” в дайнері у кіберпанковому майбутньому, яка розповідає свою історію Архіватору. ⏺Закрі - молодий житель Долини на Гаваї після великого Краху Цивілізації, який усно оповідає про неймовірні події свого життя. Особисто мені найважчими видалися історії Адама Юїнґа та Закрі, але переважно через стилістику тексту, бо мені буквально їх було важко читати. Проте талант Девіда Мітчелла неможливо применшити – так захопливо написати одну різножанрову книгу та продумати деталі настільки до дрібниць, щоб всі історії сходилися до чогось одного – це перехоплює подих. Ба більше, кожна з історій ще й має свій “голос” і “стиль”, це чудово передали наші перекладачі – Остап Українець і Катерина Дудка – за що я від усього мого читацького серця їм дякую! У своєму романі Мітчелл підіймає низку важливих тем, таких як рабство і свобода, ціна правди і важливість кожної людини та її дій. Я впевнена, що кожен з читачів побачить там ту, яка відгукнеться йому. Особливо повно для мене розкрився “Атлас Хмар” на книжковому клубі Серафими Білої, бо я змогла поглянути на твір з іншого боку. ?І на завершення – цитата, яка ідеально підсумовує книгу: “Так, а все ж – чим є океан, як не множиною крапель?”

Це така літературна мозаїка. Ця книга доводить: Девід Мітчелл може писати в будь-якому стилі. Шість новел «Атласу хмар» — ніби підробки під різних авторів, але водночас цілком оригінальні. Кожен текст має власний голос, а разом вони творять єдину композицію — як шість інструментів у секстеті, що окремо звучать добре, а разом — приголомшливо. Усі історії поділені навпіл або обриваються, а після шостої — єдиної завершеної одразу — повертаються у зворотному порядку. 1. Щоденник Адама Юінга Стиль нагадує літературу XVIII–XIX століть, з легкою іронією. Мітчелл спирається на реальні джерела про моріорі, що надає сюжету історичної ваги. 2. Листи із Зедельгема Музикант Роберт Фробішер пише кумедні листи коханому. Тон — як у Вогга чи Мітфорд. Тут знаходять щоденник Юінга. Автор надихається мемуарами Е. Фенбі — асистента композитора Деліуса. 3. Перша таємниця Луїзи Рей Свідома стилізація під «дешевий» трилер: хоробра журналістка, корупція, неймовірні втечі від смерті. У центрі сюжету — листи Фробішера. 4. Жахливі пригоди Тімоті Кавендіша Мемуари видавця, який випадково опинився у «будинку для літніх» і не може втекти. Гірка сатира в дусі Мартіна Еміса. Він читає рукопис про Луїзу Рей. 5. Орізон Сонмі451 Дистопія у форматі допиту: клон Сонмі поступово стає людиною. Сонмі дивиться фільм про Кавендіша. 6. Слоушас-кросін та все після того Постапокаліптичний світ з діалектом, схожим на берджесівський. Закрі знайомиться з записом допиту Сонмі через високорозвинених «пресцієнтів». Історії поєднуються спільними темами: влада й підкорення, зрада, свобода, віра, пам’ять, колообіг душ. Є численні літературні алюзії — від «Мобі Діка» до Оруелла й Фаренгейта 451. Кожна новела з’являється в інших текстах як книга, лист чи фільм, через що читач постійно сумнівається в «реальності» будь-якої з них — і все ж хоче вірити кожній. 10/10

Люблю цю книгу всім серцем і всім раджу! ❤️

​Вже не вперше наприкінці жовтня, напередодні Самайну, я читаю книги, дія яких відбувається в ці ж дні.  Торік, наприклад, це була книга Роджера Желязни "Ніч у самотньому жовтні", а цього року – "Дім на Збіччі" Девіда Мітчелла. Серед багатьох інших містичних і непозбувних ознак глибокої осені, таких як раптова зміна погоди з позолоченого indian summer (як було вчора) на головокрутний вітер з дощем (як є сьогодні), занурення у вигадані (і особливо – казкові та фантазійні) історії дає крихку та крихітну ймовірність не піти на дно разом з Титаніком колективної проплавленої свідомості українців, але хапатися останніми знесиленими мацаками у фентезійні світи кращих вигадників та стилістів в літературі. І Девід Мітчелл, як на мій невибагливий смак, є одним із таких добірних представників вигадництва та стилю. Я зрозумів це вже доволі давно, читаючи його "Хмарний атлас", якого, щоправда, досі не існує у вигляді книги українською мовою. Проте існує фільм з українським дубляжем, який я передивлявся щонайменше сім (насправді не більше п'яти, але число "сім" мені подобається більше) разів. Читаючи "Дім на Збіччі" я отримав неабияке задоволення від самої історії та тієї мови, якою послуговується автор. А циклічна повторюваність сюжету в кожному з п'яти циклів оповіді лише додає книзі казковості та похмурої атмосфери. Щодев'ять років, в останню суботу жовтня, у надзвичайно похмурому і непомітному лондонському провулку Збіччя зникають люди. Спершу мама з сином, потім полісмен, яких розслідував це зникнення дев'ятирічної давності, в наступному циклі – група студентів, які полюють за паранормальними явищами, і так далі, тощо-абощо. Щодев'ять років у цьому провулку (невипадкові) перехожі можуть надибати невеликі металеві дверцята, які ведуть у великий сад, в глибині якого ховається розкішний Дім на Збіччі.  Привиди та монстри, гра з простором і часом, переселення душ, містика і наскрізний детективний сюжет тримають увагу і зацікавленість до останнього рядка. Книга зовсім невелика, там нема, що читати, але і оте, що є, читається дуже жваво та цікаво.

Це захопливий роман про вибір, честь і непередбачуваність долі, що тримає увагу від першої до останньої сторінки. Після прочитання лишається відчуття, ніби здійснила подорож у часі разом із героєм.