《Знаючи, що колись усе закінчиться, ми не можемо просто нічого не робити. Наче всередині нашого серця є оцей рушій - бажання щось робити.》 П'ятий том дав натяк на цікавий фінал, тож з'явилася надія на щось більше у безцільній подорожі дівчат, певна ціль, повернення кудись. Проте для мене шостий том і фінал цієї історії не виправдав очікувань. Він був навіть більш похмурим, ніж вся історія. Проте, ця подорож із самого початку була набором фрагментів, які передавали більше атмосфери, ніж сенсу та порушквали екзистенційні питання. Тож в цілому, мені сподобалась історія, колись перечитаю. Але цей том оцінюю на трієчку.

Історія розповідає про двох маленьких дівчат, Чіто та Юурі, які подорожують знищеним світом, намагаються (ви)жити та задаються питанням, що ж сталося з людством. Мангака не боїться показувати панорами зруйнованого міста. Навпаки, такі масштаби у порівнянні з маленькими силуетами дівчат лише демонструють їхню самотність у цьому світі. Те саме можна сказати й про стиль манги - "недбалі", "швидкі" лінії, які додають акцент до загальної атмосфери хаосу та розгубленості. Ти віриш, що сталося дійсно щось страшне та вирішальне для людської цивілізації, а Чіто та Юурі доводиться виживати в тому, що від неї залишилося. Автор неначе сам задає питання до людей через призму невинних дитячих питань: "що таке війна", "навіщо вона потрібна", "невже люди не могли зробити більше їжі замість такої величезної кількості зброї". Такі прості фрази, сказані дівчатами під час поїздки, проте такі важливі та особливо актуальні питання нашого сьогодення. Мене зацікавила історія, хочеться дізнатися про цей світ більше. З нетерпінням чекаю, коли приїде другий томик ?

Хороший том, деякі моменти мене дуже зачепили, сподобався значно більше за попередні. Тут більше моментів дружньої близькості та невеличких радощів. Тут знову бачимо нагадування, що від людської цивілізації можуть лишитися тільки руїни та витвори мистецтва. 《 Якщо ми можемо поділяти якісь почуття з людьми із глибокої давнини...це вражає 》 Також дівчата знаходять картину, створену минулою цивілізацією, яка відображає жах і сум переповненого бетоном мегаполіса. Проте, для нас ця картина - можливе майбутнє. Чіто та Юурі теж залишають свій слід в цій історії, свою власну картину. 《 Це може бути останньою картиною, залишеною людством. 》 В кінці ми бачимо шматочок із дитинства дівчаток. Дізнаємося, що в них була домівка та чому вони її втратили, з чого почалася її подорож. Насправді кінцівка цього тому дуже сумна, але мені припала до душі.

《 Як на такий потяг до пізнання різних речей...людське життя надто вже коротке 》 Цей том також поступається 1 та 2 частинам, які поки що найкращі, але читати все одно було цікаво. Тут багато зображень смертоносної зброї та трохи роздумів про війну та руйнування. Якою б винахідливою не була зброя, вона все одно призведе до занепаду та зникнення людства. Ця серія показує, що не буває мирної зброї, а все що залишається від цивілізації - пустка. Дівчата намагаються дізнатися щось про минуле їх світу. Також у них з'являється дивний, але милий товариш (не людина). Він подорожує разом із ними і допомагає з різною технікою, тож дівчата таки отримують певну інформацію і під кінець стає цікавіше. Також додається інтрига - що буде далі зі світом та дівчатами, тому біжу купляти наступний том.

Третій том слабший за попередній. І хоча серія і не має сюжету, а оповідь ведеться про безцільну подорож, саме в цьому томі події несуть досить мало сенсу. Попередні томи були цікавіші, хоча тут зберігається похмура атмосфера, за яку я полюбила цю серію. - Ніколи не знаєш, звідки чекати на небезпеку... - Та навколо сама небезпека і є. Тому навпаки наче заспокоюєшся. Мені сподобалися та чомусь розчулили останні розділи, де робот, що пережив людство, піклується про останню вижившу рибу. Том закінчується на сумних та тривожних нотах. Проте, читаючи я відпочила. Тож через особливу атмосферу продовжу читати.

《 Наш дім - оця мандрівка 》 Цікаві ракурси, масштабні панорами, верхні рівні покинутого мегаполіса та безодня під ними. Атмосфера гігантизму, на контрасті з дівчатами та їх транспортом, які здаються просто точкою у великому просторі. Із побутових речей, які мене зачепили: • Стеля, чотири цілі стіни та ліжко - це розкіш. На жаль, багатьом українцям це вже відомо. • Одна героїня мріє про книжкову полицю, а інша - про полицю з провізією, але вони розуміють, що це лише короткочасна і недосяжна думка. Як в минулому томі, так і в цьому підіймаються філософські теми та з'являються цікаві особистості, які знайшли для себе ціль життя у покинутому світі. В цілому, цікаво спостерігати за безцільною та тривожною мандрівкою дівчат.

У цій манзі наше сьогодення стало минулою цивілізацією, а двоє дівчат подорожують у гнітючій атмосфері залишків людства. Оповідь монотонна, трохи філософська, заспокійлива у своїй меланхолійності. Але водночас манґа має тривожний фон та декорації, що додає інтерес і бажання дізнатися, що сталося зі світом і де інші люди. Приємно спостерігати за архітектурою багаторівневого міста-руїни, де все має величезні розміри. Нагадує гру з відкритим простором, яку можна безмежно досліджувати. Це моя особиста любов. Тож (насправді неочікувано) манґа дуже сподобалась. Також може сподобатися тим, кому припали до душі ігри Death Stranding та Stray.

Хоч я і полюбляю твори з подібним неспішним сюжетом, але ця манґа, як на мене, відверто нудна. І хоча, як і в попередньому томі, під кінець сюжет стає трохи динамічніший за рахунок нового персонажа, але читати наступні томи "Останньої подорожі дівчат" я уже не буду.