Чон Юджон

Юджін прокидається у себе вдома і бачить повсюду кров. що було попередньої ночі він не пам'ятає, але це і не дивно, адже у нього, ймовірніше всього, якраз стався напад епілепсії. повештавшись будинком та пороздивлявшись плями крові, Юджін знаходить тіло матері — хтось перерізав їй горлянку. "Пу-пу-пу", — думає Юджін та вирішує з'ясувати, що ж тут взагалі сталось. разом з Юджіном ми намагаємось розплутати цілий клубок загадок, спираючись на дрібні деталі та уривки спогадів. хлопець не знає, чи сам причетний до вбивства (як то кажуть, у процесі розслідування головне не вийти на самого себе 😏 ), при цьому авторка до останнього не дає підказок, кому ж у цій історії вірити: Юджіну? матері? брату? нікому? атмосфера книги тягуча та напружена, хоча більшість часу ми навіть не покидаємо квартири Юджіна. в принципі, навіщо кудись виходити, якщо існує темний ліс людської психіки, де чим далі — тим більше різних тарганів. подорожі, доступні всім, ласкаво просимо на борт! основну особливість цієї книги поясню через приклад. уявіть, що ви дивитесь на квітку та намагається побачити її, припустимо, як бджола. ну, тобто у її кольорах, сприйнятті 200 кадрів на секунду, п'ятьма очима (прикиньте, у них 5 очей) та ще й з думками самої бджоли. чи вам вдасться? ні, але саме це авторка і робить: показує нам те, що взагалі-то нормальній людині зрозуміти неможливо. і прописує це холоднокровно, талановито та страшно, за що і отримує від мене 5 вражених зірочок.

Анонім

Якщо хочете сповна відчути крижаний подих темряви, що повільно, але невідворотно проникає під шкіру, залишаючи слід на серці та у свідомості — беріть книгу «Походження видів» Чон Юджон.⠀⠀ ⠀⠀ Моє перше знайомство з корейською авторкою, ще й у жанрі психологічний трилер від якого життя перевертається буквально. Вразливим не читати.⠀⠀ ⠀⠀ Це не детектив і не драма — це холодний, моторошний психопортрет, який лякає тим, що здається правдоподібним.⠀⠀ ⠀⠀ Основні теми:⠀⠀ ❗️Психопатія й відсутність емпатії ❗️Материнська любов як отрута й рятівник одночасно ❗️Суспільство, яке не хоче бачити «інших» ❗️Холодна деконструкція людської моралі ⠀⠀ Юджин, головний герой, прокидається вранці у квартирі, вся кімната — в крові, а його мати — мертва. Він не пам’ятає, що сталося минулої ночі.⠀⠀ Це запускає психологічне занурення: що він зробив? А головне — чому?⠀⠀ ⠀⠀ Звідси починається не стільки розслідування, скільки занурення у моторошний світ спогадів, дитячих травм і психологічних викривлень. Історія повільно розмотується, паралельно знищуючи всі ілюзії про «нормальність».⠀⠀ ⠀⠀ Це не просто історія про психопата.⠀⠀ Це історія про те, як психопат бачить світ. Про любов, що спотворює. Про холод, який живе в душі з дитинства. Про людей, які мовчали, коли треба було говорити. Найстрашніше тут — відчуття, що це не вигадка, що поруч із нами можуть жити ті, кого ми ніколи не зможемо зрозуміти. Це не трилер у класичному розумінні, а дослідження внутрішньої порожнечі, яку неможливо заповнити ні любов’ю, ні вихованням.⠀⠀ ⠀⠀ Ця книга — не для легкого читання, але вона лишає глибокий слід і змушує переосмислювати поняття «людяність». І якщо вона вас лякає — значить, авторка досягла свого.⠀⠀

Анонім

Це вже друга прочитана книга від корейської авторки. Але на цей раз похмурий трилер, прочитаний з Запеклим книжковим клубом. Як і сказано в анотації, головний герой і оповідач Юджін прокидається в квартирі і з'ясовує, що його мати вбита. В пам'яті хлопця жодного спогаду про минулу ніч. Тому він переживає величезний спектр емоцій: біль, страх, жах та розгубленість. Поступово, впродовж книги, Юджін відновить більшу частину спогадів. І постане перед складним вибором, що робити далі з власним життям. Найбільше мені сподобалась перша половина книги, в якій авторка яскраво описує емоції та стан головного героя і в якій присутня загадка, бо довго невідомо що насправді сталося. Друга половина менш загадкова, оскільки основні спогади вже відновлені та авторка піднімає більше питань, що саме в далекому минулому могло спровокувати такі жахливі наслідки. Здебільшого читач дізнається про далекі події з щоденника матері, який вона вела майже все своє життя. І хоч це так само цікаво читати, саме тут в мене виникли суперечливі відчуття. Одразу відмічу, що ні якому разі не виправдовую вчинки Юджіна, які стають все жахливішими впродовж сюжету. Але, тим не менш, частково не погоджуюсь з діями матері (дещо прояснилось на клубі, але все ж) та повністю з діями тітки. Чи можна було уникнути того що сталося? Чи з самого дитинства Юджіна його доля була визначена? Гадаю на ці питання кожен може спробувати відповісти для себе сам. Це дуже похмурий, якісно написаний, трилер, який можна рекомендувати любителям жанру!

Анонім