Та отримуйте інфо про новинки й події в книгарнях
«Світ німував, поки ми помирали» - так здається всим, коли їхня земля вибухає viũnою. Так вважаємо ми, випрошуючи засоби ППО та дозвіл завдавати удари у відповідь… Так вважали герої книги… Бо допомоги, якщо вона є, завжди не достатньо. А коли нема? Коли здається, що всьому світу начхати скільки тисяч тіл ще поховають, скільки дітей помре від голоду та антисанітарії, скільки втратять домівки… Хоч це історії про Африку 60 рр, мені здавалося, що я читала про сьогодення нашої країни. Бо viünu мають аж надто багато спільного : біль, жах, втрати, розруха, перегини тих, хто має владу (реальну чи вдавану), корупція, гуманітарна катастрофа, політична гра… Це тригерна, болюча книга, що відкриває сторінки невідомої для багатьох історії народу ігбо. Часто люди відкривають очі на чужий біль лише зазнавши власного… У книзі йдеться про цілу низку важливих речей: вплив колоніалізму на поневолений народ; почуття меншовартості, дискримінацію жінок, єдність під час боротьби з ворогом, побудову держави Біафри, про байдужість країн «першого світу», про жахи viůnu. Але тут також багато кохання в його різних проявах. З його радощами та болями, зрадами та прощенням… Історія видалась дуже реалістичною. Стиль письменниці захопив з перших сторінок. А в обкладинку і оформлення книги я просто закохалася! Це одна з найкращих книг цього року для мене… На завершення поділюся чудовою цитатою: «Чи це любов - ця невиправдана потреба мало не весь час бачити тебе поруч? Чи це любов - ця безпека, яку я відчуваю в нашому мовчанні? Чи вона - цей звʼязок, ця повнота?»
«Половина жовтого сонця» Чимаманди Нґозі Адічі — це монументальне полотно, що розгортається на тлі трагічних подій громадянської війни в Нігерії. Авторка майстерно вплітає особисті долі героїв у жорстку канву історії, створюючи текст, який вражає своєю щирістю та емоційною глибиною. Центральна лінія роману тримається на взаєминах п’ятьох героїв, чиї життя радикально змінюються з появою самопроголошеної республіки Біафра. Адічі не обмежується лише описом воєнних дій; вона прискіпливо досліджує питання соціальної нерівності, постколоніальної ідентичності та морального вибору. Через контрастні образи сестер Оланни та Кайнані, ідейного професора Оденібо та слуги Уґву ми бачимо, як війна нівелює класові розбіжності, залишаючи лише оголену потребу у виживанні та збереженні людяності.
Дуже сильна історія, сподобалось, рекомендую! Історія про любов, віру, розчарування та виживання в умовах війни. Про моральну відповідальність, кінець колоніалізму, етнічну відданість, про клас і расу — і про те, як любов може ускладнити це все. Половина жовтого сонця в центрі червоно-чорно-зеленого прапора символізує славне майбутнє Біафри — молодої держави на південному сході Нігерії, яка виборювала незалежність наприкінці 1960-х.
Кожен з персонажів через свої долі розкривають глибину людських переживань у часи війни: любов, зраду, втрати та надії. Авторка захоплює увагу через багатство емоцій, роздуми про расу, клас і моральну відповідальність у буремні часи. Це не лише історія про війну і політику, а й про складність людських взаємин, про те, як в умовах катастрофи кожен має знайти свою правду.
Складна книга. Місцями вона робить боляче, місцями дратує, бо надто багато слів зосереджені на любовних переживаннях. Інколи історія чужа, але в той же час така знайома. Зараз навряд чи доцільно її рекомендувати, бо у нас своя війна і читати про чужу це як роздирати незагоєні рани. Але якщо вам в цілому цікаво читати про війни світу, то зверніть увагу на "Половину жовтого сонця".
Я довго думала як написати відгук, бо ця книга мені дуже сподобалась, і хочеться написати такий відгук, щоб і вас зацікавити) Отже, нігерейські підлітки закохуються один в одного та вважають, що їх кохання буде тривати завжди і бути їм разом до кінця життя. Після закінчення школи і вступу в університет, через страйки студентів та викладачів вони вирішують їхати підкорювати Штати та Англію окремо один від одного і їх шляхи розходяться на багато років. Обоє намагаються вижити та стати на ноги в нових країнах. Дівчина починає вести блог про расові проблеми асиміляції в Америці, а хлопець стає нелегалом в Англії. Згодом, через кілька років обоє повертаються до Нігерії, додому, чи зустрінуться вони знову, яка зустріч може бути після всього пережитого, і як далі складеться їх життя? В книжці підіймаються питання гендерної дискримінації, культурні та расові відмінності країн, а також соціальні та політичні проблеми асиміляції. Загалом книжка про любов, дружбу, вірність, цілеспрямованість, мізогінію та черствість тих, хто багатший. Я дуже рекомендую цю книгу
Світ мовчав, коли нас вбивали Історичний роман, що ґрунтується на реальних подіях. І знову мене тягне саме до таких жанрів — коли не розумієш, у який момент закінчується політ фантазії автора й починається реальність. Ця книга в багатьох моментах стала для мене настільки особистою та автобіографічною, що час від часу доводилося її відкладати, щоб пережиті емоції трохи відступили. Події розгортаються навколо кінця 60-х — початку 70-х років в одній із країн колоніальної Африки, яка бореться за свободу й незалежність. Людей об'єднує спільна ідея, і водночас — нерозуміння з боку інших африканських етнічних груп. Ігбо стають своєрідними вигнанцями на власній землі. А Нігерія намагається придушити зародок майбутнього повстання, але їй це не вдається. Це можна назвати громадянською війною, що втрутилася в долі десятків тисяч родин. Історія подається з погляду кількох героїв, які брали активну участь у створенні незалежної держави Бiaфра. Оденігбо й Олана — освічені викладачі, які за будь-яку ціну вірять у перемогу біафрійців. На їхньому шляху — злети й падіння, смерть і надія, кохання й зрада, почуття обов’язку й особисте щастя. Цікаво спостерігати, як змінюються персонажі впродовж розповіді й ким вони стають наприкінці. Війна нікого не залишає незмінним. Сестра Олани — афроамериканка Кайнене — закохується в білого англійця Річарда. Вона багата, вільнолюбна й зухвала. Річардові доводиться неабияк постаратися, аби привернути її увагу. Недожурналіст, що покинув роботу, намагаючись написати книгу про африканську реліквію, знайдену в одному із селищ. Після вторгнення нігерійських військ він кардинально змінює тему своєї роботи. Головна фраза, яка пронизує весь сюжет і щоразу звучить з іще більшою тугою й розпачем: "Світ мовчав, коли нас вбивали." Саме так буде називатися незавершена книга чоловіка, справу якого згодом переймає хлопчик Угву — звичайний слуга Оденігбо, що, попри свій юний вік, дуже рано подорослішав. Глибоко, захопливо, чесно.
Котолог