Спочатку це була просто дуже цікава драматична історія - аж доки вона буквально не розтрощила мене? Сюжет починався звичайно, але набув таких обертів, що мозок ледь не вибухнув. Перше моє знайомство з африканською літературою, і якщо у напочатку колорит відчувався помірно, зрештою він таки виступив на перший план. ? Болюча і гірка історія про дві долі, які ніколи б не мали перетнутися, втім перетнулися найбільш неочікуваним способом. Героїні розкриваються по черзі, повільно і у найдрібніших деталях розповідаючи про себе. Дві дуже різні жінки, різного віку, різного соціального статусу, з дуже відмінними життєвими обставинами. Але книга дає зрозуміти одне - будь-якій жінці у консервативному африканському суспільстві живеться непросто. Навіть такій, у якої на позір все склалося ідеально. Великий акцент на традиціях Нігерії, на особливостях менталітету. І багато цікавої лексики з мови нігерійського племені іґбо - але ненавʼязливо, не так, щоб відволікати від самої історії. Рівно стільки, скільки потребує атмосфера. Персонажі дуже специфічні. Не можу ставитись до них однозначно, бо вони викликають дуже суперечливі відчуття - і головні дійові особи, і решта героїв. Але чого не відняти - вони дуже цікаві, незвичайні, «живі». Дуже багато драми. Майже суцільна гіркота з невеличкими проблисками. Але правдива і переконлива, не така, що навмисне видушує з читача емоції (ну хіба іноді). Головна інтрига тримається не до фіналу, але сенс тут і не у її суті, а у тому, як саме вона розкриється і до яких наслідків призведе. Щоправда, більшість наслідків авторка лишає за кадром, лише натякаючи на напрям їх подальшого розвитку. Але напруження тримається до останньої сторінки, навіть коли вже майже всі карти розкриті. Написано захопливо і досить просто. Історія дуже глибоко вразила мене - значно сильніше, ніж я очікувала. Рекомендую, дуже незвична, але шикарна книга.

Це прекрасна книжка про долі двох нігерійських жінок, яких викрали на вулиці. Вони були знайомі,але саме в цей момент змогли розповісти одна одній історії свого життя. І,як виявилося, десь таки було те, що їх поєднало назавжди. Юна Нвабулу -неймовірна красуня, дівчинка з бідної родини, непотрібна мачусі , важко працює і один раз робить помилку, за яку змушена дорого заплатити. Молода жінка з низів спробує вижити і знайти себе у зовсім іншому місці. Джулі -освічена та розумна вчителька, яка мала мету і змогла її втілити. Яким чином , то вже інше питання . На сторінках книжки оживає новий світ. Бо книжок про Африку читала дуже мало. А Нігерія ,то консервативне суспільство, де жінкам жити дуже нелегко. Письменниця багато розповідає про звичаї та традиції країни, деякі вже дуже застарілі,але поширені серед бідного населення, про нехтування правами жінок та шлях боротьби , на який стала юна Нвабулу. І через роки вже зовсім інші можливості для дітей,коли можна обирати,чого хочеться,а не як треба чи вирішили батьки. Нігерія -це величезна країна,в якій неймовірний контраст між бідняками та мільярдерами , абсолютно різні світи,які не мали б перетнутися. Ну але ж буває все, що іноді здається неможливим. Десь в другій половині здогадалась, у чому справа і що об'єднує жінок,але це зовсім не зіпсувало враження. Навпаки -читати стало ще цікавіше. Написано майстерно, читається на одному подиху , бо відірватися складно,адже проживаєш з героями кожен момент. Приємне відкриття в літературі. Рекомендую.

«Син дому» - сімейна сага, написана нігерійською письменницею Челучі Онʼємелукве. Це її дебютний роман написаний у 2019 році, рейтинг книги на Goodreads 4.11.⠀ ⠀ Чесно скажу мені було страшно братись за книгу - я передбачала може бути боляче її читати. Але я зовсім не жалкую, що набралась відваги і прочитала її за вихідні.⠀ ⠀ Я мало що знаю про країни африканського континенту, а тим більше про Нігерію. Авторка розповідає нам долю двох молодих жінок у проміжку 1960-х років до модерних 2000-х.⠀ ⠀ Мова йтиме про важкі випробування, про життєві шляхи різних за соціальним статусом та достатком жінок, серце йтиме до серця, рідна кров шукатиме свого шляху.⠀ ⠀ З назви можна подумати, що мова йде про вождя племені ( я не читаю анотацій). Я дізналась про нереальну історію хлопчика. Якби всі історії так завершувались - то не було би моторошних новин як в африканських країнах діти і дорослі помирають з голоду, від посухи, від антисанітарії, від звичайних хвороб з яким вже вміє боротись весь цивілізований світ.⠀ ⠀ Мене до глибини душі вражали дикунські та варварські традиції племен в селищ, розповіді просто не вкладались в голові. Так не має відбуватись в 21 столітті, жінки мають мати права і бути захищені Важко уявити, як зуміла вижити, вирости і досягти успіху дівчинка з малого поселення Нвабула, від якої відмовились всі, в якої нічого не було і в неї забрали найцінніше - її сина. Думаю за таких обставин одиниці виживають. ⠀ ⠀ Після прочитання в голові ще дуже багато думок і роздумів… Хочеться подякувати в такий момент батькам за життя, за дім, за достаток, за освіту, за піклування, за те що виростили гідну людину і особистість.⠀ ⠀ Треба цінувати все що маємо до найменших дрібниць, бо деякі людини навіть елементарного мінімуму не мають.⠀

Події книги відбуваються в Африці, але не очікуйте сафарі та племен у їх первинному вигляді. Ні, текст перенесе нас в Нігерію, густонаселену країну в якій поєднуються традиційні родові вірування, мусульманство та християнство. Країну, де є жебраки й мільярдери, а також процвітає торгівля людьми в різних варіаціях. Ми дізнаємось про те, як наживаються на викраденні людей, заради викупу. Але це буде лиш тлом для глибоких історій двох викрадених жінок. Одна з них була служницею та встигла за своє життя достатньо лиха побачити, щоб цінувати будь-що хороше, друга ж багата леді, яка в житті брала те, чого хотіла, завжди знаходячи шлях до отримання бажаного, але якими були ті шляхи та чи добре їй велось від того знає лиш вона сама. Коли сидиш і нидієш у задушливій комірчині в очікуванні викупу, то хочеш ти того чи ні, а бажання відволіктися перемагає, тож свої історії ці жінки розкажуть одна одній. І їх об'єднає дещо більше, ніж бажання вибратись з цієї халепи живими... Разюча історія, я читала і не могла відірватись. Попри те, які складні теми зачіпає текст, попри те, які жахливі звичаї почасти все ще побутують в країні, попри все те, що розбивало серце, я насолоджувалась читанням. Коли я розповіла цю історію своїй бабусі, вона сказала, що з того вийшов би гарний фільм і я не можу не погодитись. Єдине, що може знітити читачів — дещо відкритий фінал, але він же і благодать, бо можна обрати оптимістичний чи трагічний кінець історії. Ця книга одна з найкращих прочитаних в січні, я раджу з нею познайомитись, адже вас чекає потужна драма та цікаві подробиці життя в такій далекій країні, авторка безперечно змогла занурити читача в атмосферу місця, де віють вітри й усе засипають червонястим піском, все, навіть секрети роду.