Це була одна з найважчих книг, які я читала — не через складність сюжету, а через те, що вона буквально виснажує. Половина книги — це нескінченні, нав’язливі описи: брендів, одягу, інтер’єрів, деталей життя персонажів. Настільки детальні, що в якийсь момент ловиш себе на думці — ти вже не читаєш історію, ти ніби гортаєш каталог розкоші, який починає дратувати. А потім приходить інша частина. Сцени насильства, вбивств і катувань тут описані настільки детально й холодно, що це вже не просто жорстко — це психологічно тисне. І чесно, я ще не зустрічала настільки відвертої, майже оголеної жорстокості в книгах. Це не той випадок, коли “страшно, але цікаво”. Це той випадок, коли стає некомфортно настільки, що хочеться закрити книгу. Я не можу рекомендувати цю історію — принаймні без застереження. До неї потрібно бути морально готовим. Дуже. Це книга не для відпочинку, не для задоволення і навіть не для “легкого шоку”. Це досвід, який або витримаєш — або ні.

Книга суттєво відрізняється від фільму, особливо хронологією подій. А ще у книзі немає того більш-менш веселого вайбу, коли дивишся стрічку. Загалом читати це було моторошно, місцями гидко. Така література заслуговує місце бути, але детальні описи знущань з людського тіла і людей, як на мене, ту мач(

Максимально суперечливий для мене цей твір. Мені сподобалось, дуже! Але є мінуси, від яких я геть дуріла… ⠀ Тут просто одні описи. Описи усього. Хто де був, що робив, як виглядав, що їв, як мився, як займався спортом, як робив масаж обличчя, як приймав наркотики. Описи, описи, описи… ⠀ Тут навіть є цілі розділи, які присвячені музичним альбомам? ⠀ Кинути б, та є те, що змушує читати далі. ⠀ Максимально відверті постільні сцени. З усіма словами, яких нам не вистачало в інших книжках і в усіх подробицях. ⠀ Максимально детальні сцени вбивств. Як сокира розтинає рот, як нутрощі випадають на асфальт, який все це мало запах, колір і з яким звуком падало. ⠀ Я шукала чогось огидного, бридкого і я це отримала! ⠀ Це можна було б назвати «кривавим шедевром»!!! Але ж ці безглузді і непотрібні описи ? ⠀ Книжка читається важко, але вона дійсно довго не відпускає. І моя подруга була права, перечитувати не захочеться, бо вона не забудеться.

Зараз мабуть усіх здивую, але мені ця книга сподобалася. Так, вона просто жахлива, те що в ній написано, просто не вкладається в голові. І я засуджую головного героя. Але, уявіть, скільки таких людей може ходити серед нас. Вони прям можуть кричати про те що вони психи, що вони вбивці, а ніхто не буде вірити. Бо всі занурені у свої проблеми. Мені сподобалася ця книга саме тому, що вона не така як інші. Її захочеш не забудеш. Вона викликала цілий спектр емоцій, а саме це і повинні робити книги. Ну звісно, мене дратував увесь той перелік засобів якими користався головний герой. Все, що вживав мазав на себе, чим мив голову ГГ, ми дізнаємося аж до самого складу і способу застосування. Якщо б видалили цю воду, книга б була двічі менша і стала б посібником для психопатів? Не раджу книгу людям зі слабкими нервами. Бо тут і знyщання над тваринами і просто звірські сцени вбuвств?‍? Фінал мені залишився не зрозумілим як і мотиви героя. В будь-якому випадку, прочитане я вже ніколи не зітру з памʼяті.

​​Це одна з найжорстокіших і найдивніших книг, що я коли-небудь читала. І хоча я у захваті, радити можу дуже далеко не всім, бо для більшості читачів вона буде за межею. Історія психопата звичайного, що чудово пристосовується до середовища, але живе подвійним життям - і в тому другому житті робить такі речі, що важко уявити навіть після років перегляду трукрайму. Але ця історія значно більше, ніж опис надлюдських звірств. Це надзвичайно глибокий псхологічний твір, фокусом якого є анатомія психопатичної свідомості. Автор майстерно передав образ мислення, обмеженність світогляду і маніакальний стан та психотип героя. Вже мабуть всі написали про надмірні згадки брендів у книзі, і мене це спочатку теж дратувало та відволікало, та щойно трохи втягуєшся, стає зрозуміло, що це неймовірно вдалий і доречний прийом, без якого складно було б так влучно передати хід думок персонажа. Сама оповідь має дуже дивну і цікаву структуру, уривчасту і циклічну, таку, що поступово набирає обертів. Інтенсивність зростає до піку, а тоді раптом сходить нанівець. Раптові вибухи надмірної аргесії, що відбуваються тоді, коли менш за все на них чекаєш. Ліричні відступи з абстрактними роздумами про музику. Поступово вимальовується чіткий паттерн, який вже можна простежити. Це чудовий психологічний портрет психопата, якщо ви наважитись таке читати. І головна цінність книги у тому, що на відміну від багатьох творів масової культури, які романтизують образ психопатів, ця книга показує його справжнім - химерним, потворним і ані краплі не привабливим незважаючи на блискучу щовнішню обгортку, від якою чорна безодня. І ще книга лишає купу питань - починаючи з того, що деякі деталі біографії героя так і не будуть розкриті, та завершуючи головним - де проходить межа реальності? Я розумію, чого такій великій кількості читачів книга не заходить, але на мою думку це - шедевр. Поруч наразі можу поставити хіба «Дофін Сатани» Ульяненка, але там посил трохи інший, хоча в близький. Ну і зовсім різні художні засоби - в цьому плані «Американському психопату» аналоговнєт. Це офігенний варіант для хардкорного книжкового клубу, бо дійсно є, що обговорити. У мене книга однозначно йде в топи року і загальні топи читання, але повторюсь - рекомендую не всім, бо жорстокість тут зашкалює.