Блейк Крауч

Блейк Крауч «Рекурсія».
Дивні відчуття після прочитання цієї книги.

Першу половину книги я була в лютому захваті. Вона ламала мій мозок, заставляла напружуватись, намагатись зрозуміти всі переміщення в часі і наслідки. Було вельми цікаво!
В другій половині книги я втомилась. Правда. Воно все стало одне і те саме. Постійні переміщення, кохання і невдача з кріслом. І так по кругу. Стало нецікаво.

В принципі, автор натякає, що все завершується хеппі ендом. Але в мене є сумніви. Це все просто відтягує неминучу катастрофу в часі. Рано чи пізно, раз технології існують, то потраплять не в ті руки. І все почнеться знову.

Вважаю, що автор перекрутив сюжет. І тим спричинив багато однотипних повторів, що нудьгують і втомлюють читача.

Але задумка крута, книга, в цілому, хороша.
Оцінюю 8/10.

Я прочитала книгу пару днів тому, а вже не можу згадати про що вона була :)

Насправді єдина проблема книги - це її дурна кінцівка та бісячний головний герой.

Мені надзвичайно подобається ідея мультивсесвіту, проте тут не вистачило розкриття цієї ідеї і вона містила банальні ляпи, які автор не спромігся пояснити. Всесвіт як завжди функціонує, виконуючи його примхи, що дуже зручно, коли тема непроста для сприйняття.

ГГ бісив страшезно, особливо в тих сценах, коли вбивався за своєю сім'єю в інших світах, ставлячи під ризик взагалі все. Це було би логічно, якби він не розумів як то все працює. А так виходить, що він науковець, який розуміє, що до чого, але при цьому чудить якусь фігню, маючи при цьому сильне мотивацію НЕ чудити цю саму фігню.

Кінцівка взагалі мене заплутала, і там вже кількість моїх питань до логіки перевалила за допустиму норму. Тому дякую, що книга закінчилась.

Наче є потенціал, наче крута ідея, але яка ж убога реалізація.

Мммм, люблю таке: прочитав одну книгу, а на позбувну полицю відправляється три, при чому одна ще навіть із заводськими налаштуваннями - в плівці. Бо ти манав читати ще щось в цього плодючого Графомана Бездаренка.

А все чому? А все тому, що треба довіряти власним враженням: якщо вже колись пара його книг здалися фігньою звичайною, то ну нахіба ж брати третю? (я вже мовчу про «купити решту»).

Відчуття, наче прочитала чорнетку сценарію до бойовичка класу D, причому до першої редакції там ще явно проскакували динозаври десь, щоб вже напрочь глядача вбити, але скучний кошторисник сказав «ви там подуріли всі? ви бачили почом кілограм динозаврятини на Бесарабці? Викреслюємо!» І лишив тільки вовка з приміткою "взяти опудало в зоологічному музеї", бо на 3-секундну сцену з вас і цього вистачить.

Починаючи з самої зав’язки виникає купа питань до сюжету, який зрештою перетворюється на ажурну сітку з дір, дірочок та дірищ. До дій головного героя, який все що вміє, то це нити і тікати, причому останнє – тільки за допомогою інших. До персонажів, серед яких була єдина нормальна, але й ту лінію злили, бо вміння працювати із героями в автора десь як в балерини із рекордами пауерліфтингу. Тобто, нульове.

Жодного цікавого повороту, все картонне й клішоване, на додачу ще й написано так, наче в автора замість пробіла на клавіатурі стоїть «ентер» і взагалі його суворо обмежили в використанні слів, залишивши набір із «йду, біжу, закриваю, відкриваю».

Категоричне #Дафа_не_радить, а ті три години, які підуть у вас на читання цього делірію краще витратити на повчальні відео з ТікТок з розділу «покласти плитку своїми руками».

А мені тепер треба полікуватися чимось більш-менш розумним, бо щось у правому вусі булькає — явно мозок розжижився і плєщєццо тепер.

Прочитав взапой. За добу. Хард сайнсфікшін. Рекомендую.

Рекомендую всім поціновувачам фантастики. Захоплюючий, динамічний сюжет, трохи незвична подача (дії описуються в теперішньому часі: Барі йде, сідає, дивиться) до якої звикаєш з першої сторінки і яка, здається, додає динамізму. Доводилося зупиняти себе, щоб не прочитати за один день і хоч трохи розтягнути задоволення. переклад і видання якісні, мені хіба що лясе до ідеалу не вистачало.

Згадати все.

Ні, це не про культовий фантастичний бойовик зі Шварценеггером у головній ролі.

Це про Синдром Хибної Пам'яті, який, наче епідемія, шириться світом. Чому люди пам'ятають життя, яких ніколи не проживали? Людей, яких ніколи не зустрічали і почуття, яких ніколи не відчували? Чи відчували?

"Повернення" трошки зламало мені мозок науковим підходом, але захопило польотом фантазії на тему стрибків у часі.

Спочатку ніяк не могла збагнути, як пов'язані нейробіолог Гелена Сміт, яка, працюючи над пристроєм для збереження пам'яті хворих на Альцгеймер, випадково винайшла машину часу [ну упс!] і детектив Баррі Саттон, якому випадає нагода через третіх осіб тою машиною скористатися. Певний час їх історії розвиваються паралельно у різних часових просторах, проте дивним чином дві долі перетинаються, щоб разом врятувати людство від чергового кінця світу.

Мені сподобався погляд Крауча на тему подорожей у часі, всі ці наукові пояснення, ігри пам'яті, філософські й етичні питання. До речі, читаючи, згадала цитату з "Колиски для кішки" Воннеґута: "Над чим би вчені не працювали, у них все одно виходить зброя". Гелена всього лиш хотіла допомогти хворій матері, а створила технологію, яка, потрапивши не в ті руки, стала загибеллю людства.

Історія дійсно дуже динамічна, цікаво спостерігати за тим, як герої ламають мозок над проблемою, як раз по раз переживають різні версії апокаліпсиса і намагаються його зупинити. А чи можливо взагалі зупинити кінець світу? І як почуваєшся, коли саме ти є причиною загибелі планети?

Окрім динаміки присутня і добра доля напруги, а деякі епізоди пробирали до кісток, бо химерним чином співпали з волаючою сиреною за вікном і то був справжній стерео ефект.

Захоплює стійкість Гелени — стільки разів переживати смерть світу і все одно намагатися все виправити, не опускати рук, діяти попри зневіру.

Зачепила фабула — світ загине не через зовнішні фактори — його знищать самі люди [і то є сумною констатацією реальності в глобальному масштабі існування планети 😞].

Драматично, динамічно, підіймаючи важливі питання і розкриваючи їх з несподіваного боку — в цьому весь Крауч.

Якщо вам не вистачає читання для відпочинку, такого, щоб захопило з перших сторінок, де екшн, біганина, багато подій - однозначно раджу.
Це ще й цікаво обговорювати! Паралельні світи, що робить людину саме такою, як вона є? Вчинки, які вона обирає зробити сама, події, які стаються незалежно від дій самої людини, її реакція на щось?

Дійсно хороша книжка, з якою можна відключитись від реальності і повністю зануритись в сюжет, при цьому співвідношення екшену і наповненості смислами дозволяє не забути історію, як тільки перегорнула останню сторінку.

Також раджу серіал, він доволі близький по сюжету до книги, але не ідентичний, тому буде цікаво порівняти)

Якщо ви шукаєте цікаву та захопливу книгу, тоді обов'язково зверніть увагу на «Повернення» Блейка Крауча💭

Нейробіолог Гелена Сміт розробила пристрій, який має допомагати хворим людям зберегти спогади. В той же час детектива Баррі Саттона втягують у розслідування самогубства жінки, яка стверджує, що у неї був чоловік та син, але насправді, все зовсім не так.

Щось відбувається зі світом та з пам'яттю у людей. І ці зміни приведуть до безліччі жахливих катастроф. І тільки Гелена з Баррі можуть виправити все, тому що знають, що стало першопричинною цих подій.

Читаючи цю книгу я періодично згадувала фільм «Початок» Крістофера Нолана – у них дуже схожа атмосфера та настрій. І це, насправді, класно! Мені не вистачає таких сюжетів саме у книгах.

Подобається, як автор детально все пояснював з наукової точки зору, його описи подій. Окрема подяка видавництву з цю суперобкладинку✨

• Бо пам'ять… це все. З матеріальної точки зору, пам'ять – це не що інше, як конкретна комбінація нейронів, які вмикаються одночасно, – симфонія нервової діяльності. Але насправді – це фільтр між нами й реальністю. Ви гадаєте, що дегустуєте вино і слухаєте слова, які я вимовляю зараз, але цього немає. Нейронні імпульси від ваших смакових рецепторів і вух передаються у ваш мозок, той обробляє та пересилає їх у короткотривалу пам'ять. Тож, коли ви дізнаєтеся, що щось переживаєте, – це вже історія.

• Мабуть, недарма наші спогади огорнуті серпанком розпливчастості. Може, їхня абстрактність – це такий собі анестетик, буфер, який захищає нас від муки, неминучої через усвідомлення, що час постійно щось краде в нас і що ми втрачаємо його безповоротно.

• Життя з чит-кодом – не життя. Наше існування – це не те, що слід спроєктувати або оптимізувати для уникнення болю.

• От що значить бути людиною: краса і біль – одне без другого не має сенсу.

Все частішають дивні випадки, коли у людей виникають спогади про життя, які вони не проживали. Що це відбувається взагалі? Якийсь вірус? Галюцинації?
Книжка - поєднання наукової фантастики з детективом. Тут не дуже багато складнощів з поясненнями, як працює головна технологія книжки, а більше уваги приділяється етичним питанням і спробам все виправити.

Як геніальний винахід, створений з метою покращити життя, перетворився на зброю, що знищує світ?
Маємо приклад людини, яка бере на себе відповідальність за результати своєї роботи і не жаліє себе, щоб все виправити.
А ще тут буде підлий союз росії і китаю - і я геть не здивована.

Книжка, особливо у останній частині, дуже похмура і може добряче налякати, але менш цікавою від цього не стає.

Досить цікавий, якісний та динамічний науково-фантастичний трилер.

Проте, як на мене, трошечки затягнутий. Під кінець вже відчувалася якась втома від постійних поворотів сюжету й нескінченних "повернень".

Але в цілому книга прекрасно тримає увагу, до неї хочеться повертатися і завжди цікаво, що ж там буде далі.