Швидкість подій, темп та загадка до останнього
Перші сторінок 50 все дуже збігається з анотацією та нічого не вибивається з цієї колії, тільки знаючи всі минулі книги автора - є очікування про науковий підтекст всього майбутнього опису. Навіть через 130 сторінок можна з легкістю описати фразою Ітана: «Це місто. І люди в ньому. Ви. Щось не сходиться» - і дійсно це так) Але стиль написання дуже приємний, затягує і проковтуються сторінки на одному диханні. Далі розвиток подій дуже стрімкий та хочеться запитати - що ж це коїться?) Та пояснення приходить майже наприкінці, коли вже треба брати до рук другу частину серії, та це зовсім не псує враження, а навпаки тримає цікавість на піку.
Анонім
"Час - просто ілюзія, конструкт, породжений людською уявою. Нема на світі ні минулого, ні теперішнього, ні майбутнього. Усе відбувається зараз."
З такою легкістю, з таким захватом і нетерпінням пошвидше дізнатись, що ж там далі, я вже давненько не читала книги. Вона шикарна! Чудова наукова фантастика, що висуває оригінальні ідеї, але не переобтяжує читача деталями, науковими термінами і фактами. Тут переглядаються поняття пам'яті, спогадів, реальності, часу; розглядається можливість зміни минулого, існування альтернативних реальностей та паралельних часоліній.
Розповідь дуже чуттєва, емоційна й контрастна. Щирі почуття кохання і радості, барвисті щасливі спогади перемішані з болем страждань, розчарувань, втрат і не здійсненних мрій. Так само чарівні описи природи й міст чергуються з описами, що забарвлені руйнуваннями, страхом і болем. Ледь не з кожної сторінки линуть запахи, образи, відчуття і почуття: запах тлілого листя і холодний дотик осені у великому місті, зимові морські краєвиди, лісові й гірські пейзажі, навіть смак й аромат вина. А ще тут знайдете відчай безлічі невдач і ледь жевріючу надію на другий шанс, наростаючий жах останніх митей перед смертю окремої людини і стогони конаючого світу від ядерного армагедону…
Головних героїв тут двоє і книга знайомить з ними у різні відрізки часу. Баррі Саттон, детектив Центрального відділу пограбувань Нью-Йорка, вперше зустрічається у листопаді 2018, коли безуспішно намагається запобігти самогубству жінки з СХП - синдромом хибної пам'яті, що дедалі частіше вражає мешканців міста. Спогади про несправжнє життя, про сім'ю, якої у неї ніколи не було, штовхають жінку на відчайдушний крок у прірву з хмарочоса. Щось у її розповіді тривожить Баррі, не дає спокою, резонує з його власним болем. Йому за 45, за спиною втрата єдиної доньки і крах щасливого шлюбу. "Баррі постійно озирається назад, живучи більше спогадами, ніж теперішнім, і нерідко прикрашає минуле, збільшуючи його принадність. Роблячи його ідеальним. Ностальгія для нього - таке саме знеболювальне, як алкоголь." Але є у нього ще одна пристрасть - вже 23 роки він служить детективом, бо любить розв'язувати головоломки, і цей ребус, пов'язаний з самогубицею, суперечливий набір подій дражниться, втягуючи його у бурхливий й небезпечний вир, створений іграми з пам'яттю та реальністю.
Гелену Сміт вперше зустрічаємо наприкінці жовтня 2007 у 38-річному віці. Вона справжній інтроверт, вчена-відлюдниця, що так і не змогла знайти баланс між справжнім покликанням та стосунками й щасливим життям. Жінка мріє винайти спосіб допомагати людям, зберігаючи спогади для зношеного мозку, який більше не може їх утримувати. Таку собі часову капсулу для найважливіших знань. Таким чином вона передусім прагне допомогти власній матері з хворобою Альцгеймера, яка з кожним днем все більше втрачає себе, а також реалізувати свій талант дослідника і задовольнити допитливий розум. Проте, як відомо, благими намірами вимощена дорога до пекла. Ціна ненароком здійсненої помилки, хай навіть чужої, справді жахлива, а на спокуту може піти ціле життя. І навіть не одне…
Занадто захопливий відгук? 🤔 Можливо)) Не виключено, що настільки позитивні враження у мене через повернення до одного з улюблених жанрів після тривалого ходіння манівцями у пошуках нових вражень і спробах розширити читацькі горизонти, беручись читати щось зовсім не типове для мене. Однак, від своїх слів я не відмовлюсь 🙂. Це справді варта уваги книга, цікава, оригінальна, непередбачувана, така, що змушує задуматись про власні бажання і більше цінувати те, що маю. "Кожен день - одкровення, кожна мить - подарунок."
Анонім
Котолог
